Постанова № 1309899, 24.01.2008, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22.01.08р.

Справа № А24/514-07

За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дісста", м.Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, 22/53, код ЄДРПОУ 24430372, р/р 26001112739001, МФО 305299, Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 7 302,54грн.

Суддя Калиниченко Л.М.

При секретарі Кисель І.О.

Представники:

від позивача: Петренко Н.В. –дор. № 03-06/1087 від 21.08.07р.

від відповідача: не з' явився

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дісста", м.Дніпропетровськ про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 7 302,54грн. за нестворені робочі місця для інвалідів за 2006р., обґрунтовуючи свої вимоги порушенням відповідачем вимог ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон).

Попереднє судове засідання призначено на 27.11.07р.

У попередньому судовому засіданні, відповідач не надав доказів про наділення процесуальними правами та обов’язками в розгляді даної справи. Тобто, вчиняти процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу, а позивач не представив копію про включення підприємства відповідача до ЄДРПОУ.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд зобов’язав позивача представити у строк до 20.12.07р. господарському суду рішення виконавчого комітету відповідної ради норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів для товариства з обмеженою відповідальністю "Дісста", м.Дніпропетровськ. Докази, що відповідні органи направили інвалідів або безпосередньо інваліди звертались до товариства з обмеженою відповідальністю "Дісста", м.Дніпропетровськ для працевлаштування, а останній відмовив. Відклав попереднє судове засідання на 22.01.08р.

Як з’ясувалось, ухвалу господарського суду від 22.01.08р. позивач не виконав – не надав витребувані судом документи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005 р.) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст.18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 п.п. 5, 10, 11, 12, 13, 14

передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування

інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про їх наявність.

Обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Постанови № 314), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Постанови № 314 сприяє працевлаштуванню інвалідів.

Крім того, відповідно до п. З Постанови № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на нього інваліда. Таким чином, створене робоче місце інваліда має відповідати певним вимогам і бути атестованим відповідними органами, на даному робочому місці повинен працювати інвалід. Без самого інваліда створити робоче місце, де б міг працювати інвалід, не вдасться, оскільки наперед не відомий висновок МСЕК стосовно даного інваліда, а він (висновок) повинен бути врахований при створенні робочого місця відповідно до статті 5 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України".

Отже, аналіз норм Постанови № 314 дає підстави для ствердження, що створення робочого місця інваліда, його атестація та працевлаштування інваліда можливе за умови наявності певного інваліда, який виявив бажання працювати, з визначенням його захворювання та здібностей, рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Нормами діючого законодавства, на відповідача покладається обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органу, вказаного у ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, чи у разі звернення інваліду самостійно.

З наданих матеріалів справи свідчить що відповідачем застосовані заходи щодо працевлаштування інвалідів, однак за звітний період до відповідача особисто не звернулась жодна особа, що має інвалідність з метою працевлаштування.

Підприємство відповідача заповнювало, відповідно до законодавства, вакантні посади, щомісячно звітуючи до Державної виконавчої служби зайнятості про їх наявність (надалі-ДВС). Але на адресу підприємства відповідача ДВС не було направлено ДВС жодної особи.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами, а також, якщо не приймались заходи, спрямовані на недопущення порушення. Підприємство відповідача виконало вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Отже, відсутня вина відповідача щодо не працевлаштування інвалідів, у зв'язку з тим, що нами вжиті необхідні заходи для працевлаштування інвалідів, а саме проінформовано центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. При цьому, органи, які згідно вимог законодавства зобов'язані працевлаштовувати інвалідів не направляли до товариства з обмеженою відповідальністю "Дісста", м.Дніпропетровськ, інвалідів, особисто інваліди не зверталися для працевлаштування, відповідно і відмови в працевлаштуванні інвалідів не було.

Згідно ст.ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Фондом соціального захисту інвалідів доказів направлення відповідними органами інвалідів для працевлаштуванні на підприємства відповідача або звернення інвалідів самостійно та фактів безпідставної відмови товариства у працевлаштуванні цих інвалідів позивачем не надано. 3а таких обставин на відповідача покладається відповідальність у вигляді сплати штрафу за умови, коли інваліди не працюють на товаристві у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням відповідними державними органами свого обов'язку щодо працевлаштування інвалідів, тобто за відсутності вини відповідача.

Доказів, які б свідчили про те, що товариство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені центром зайнятості, позивачем не представлені.

Посилання позивача на Порядок надання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, що використовують найману працю, звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 70 "Про реалізацію ст.ст. 19 і 20 Закону України основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є необґрунтованим, оскільки позов пред’явлено за не створення робочих місць у 2006р., а Постанова № 70 була прийнята 31.01.07р. тому її дія не розповсюджується на спірні правовідносини.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004 р. № 04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005 р. № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 р. № 05/144 зі справи № 3/118, дані про повідомлення відповідачем органів працевлаштування щодо наявності вільних місць для працевлаштування інвалідів входять до предмету доказування з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.

Таким чином, відповідач створив робочі місця для інвалідів, належним чином повідомив органи працевлаштування про потребу в працівниках інвалідах, доказів що відповідач відмовив інвалідам у працевлаштуванні позивач не надав, на підставі вище переліченого - відсутня вина відповідача у невиконанні вимог статей 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідно відсутні правові підстави для нарахуванням Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у сумі 7 302,54грн.

Розглянувши документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі не стягуються.

Керуючись ст. ст. 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, суд

ПОСТАНОВИВ:

В позові Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ до товариства з обмеженою відповідальністю "Дісста", м.Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, 22/53, код ЄДРПОУ 24430372, р/р 26001112739001, МФО 305299, Комерційний банк "Приватбанк про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 7 302,54грн. - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 184-486 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.М.Калиниченко

Дата підписання постанови, оформленої у відповідності до ст.163 Кодексу Адміністративного судочинства України –25.01.08р.