Рішення № 130966208, 07.10.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2025 року Справа № 160/19752/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/19752/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

07.07.2025р. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, що виразилася у невиплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2 , протягом року після звільнення його з військової служби через захворювання, пов`язане з проходженням військової служби;

зобов`язати Міністерство оборони України провести належні виплати Позивачеві в розмірі передбаченому абз. 2 п «а» ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за рахунок бюджетних асигнувань в порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року.

Ухвалою суду від 10.07.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 10.07.2025 року витребувано у відповідачів додаткові докази по справі, зокрема:

- звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2 , протягом року після звільнення його з військової служби через захворювання, пов`язане з проходженням військової служби;

- рішення/листи відмови відповідача у здійсненні такої виплати;

- інформацію щодо підстав такої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.

22.07.2025 року від відповідача надійшов відзив по справі.

Ухвалою суду від 08.09.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/19752/25 до 09.10.2025р.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 07.10.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправну бездіяльність Міністерства оборони України, яка виразилася у невиплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2 , протягом року після звільнення його з військової служби через захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, у зв`язку із чим позивач вимушена звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального право відношення.

Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.

Визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені

ІV. ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.

Також, цією ухвалою суду від 10.07.2025 року, третій особі було запропоновано надати пояснення по справі.

Ухвалою суду від 08.09.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/19752/25 до 09.10.2025 року.

Станом на 07.10.2025 року від третьої особи письмові пояснення по справі не надали, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , 14.11.2024 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 направила заяву з проханням призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, передбаченою п.2 ч.2 ст. 16 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку зі смертю свого чоловіка - ОСОБА_2 .

Згідно матеріалів справи, чоловік позивача, ОСОБА_2 , - молодший сержант, у ЗСУ був з березня 2022 року, знаходився в розпорядженні командира частини, був звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 року № 104 - РС з військової служби у відставку за статтею 26 частиною 4 пункту 2 підпункту Б (за станом здоров`я - на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) Закону України « Про військовий обов`язок та військову службу».

У грудні 2023 року виключений зі списків з особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений на зарахування до військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У жовтні 2023 року було виявлено у чоловіка - цукровий діабет II типу, призначено 10 ОД інсуліну, зниження зору протягом двох років, вірусний гепатит С, цироз печінки.

Згідно протоколу № 673 від 16 лютого 2024 року - захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.

ІНФОРМАЦІЯ_1 була надано відповідь на заяву позивача від 14.11.2024 року щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД), передбаченою п.2 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку зі смертю чоловіка, ОСОБА_2 , зокрема від 02.12.2024 року за № 7/4984, згідно якої позивачеві було повідомлено про те, що документи нею були подані неналежно, та те, що позивач має особисто подати необхідні документи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, фактично позивачеві було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2 , протягом року після звільнення його з військової служби через захворювання, пов`язане з проходженням військової служби.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 ст.3 Закону №2011-XII встановлено, що дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;

4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Забезпечення виконання Закону №2011-XII, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.4 Закону №2011-XII).

Питання призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця регламентоване статтями 16 -16-4 Закону №2011-XII.

Відповідно до п.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 2 ст.16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;

9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п.1 ст.16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (п.2 ст.16-1 Закону №2011-XII).

Відповідно до п.1 ст.16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Згідно п.2, 3 ст.16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Пунктом 6 ст.16-3 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно п. 7-9 ст.16-3 Закону №2011-XII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (п.8 ст.16-3 Закону №2011-XII).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (п.9 ст.16-3 Закону №2011-XII).

Статтею 16-4 Закону №2011-XII встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Щодо застосовності до спірних правовідносин постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (надалі постанова №168).

Суд звертає увагу, що після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №168 положення пункту 2 цієї постанови щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується сім`ям загиблих військовослужбовців Збройних Сил вступали у правову колізію з положенням абзацу першого підпункту «а» п.1 ст.16-2 Закону №2011-XII, а відтак і п.5 постанови КМУ від 25.12.2013 №975, які визначають значно менший розмір такої одноразової грошової допомоги, а саме розмір 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

У зв`язку з цим, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 29.07.2022 №2489-IX (далі - Закон №2489-IX) ст.16-2 Закону №2011-XII доповнено ч.3 такого змісту: «Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України».

У п.1 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону №2489-IX зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім п.3 розділу I цього Закону, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується з 24.02.2022.

Тобто, положення ч.3 ст.16-2 Закону №2011-XII, яке передбачає, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України, підлягає застосуванню з 24.02.2022.

Отже, суд дійшов висновку, що починаючи з 24.02.2022 року особам, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, виплачується така допомога у розмірі, визначеному п.2 Постанови №168, а не у розмірах, визначених підпунктом «а» п.1 ст.16-2 Закону №2011-XII та п.5 Постанови №975.

Отже, до 23.02.2022 року включно діяли положення, які диференціювали розмір одноразової грошової допомоги в залежності від випадку смерті (загибелі) військовослужбовця:

- у випадках, передбачених підпунктом 1 п.2 ст.16 Закону №2011-XII у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму;

- у випадках, передбачених підпунктом 2 п.2 ст.16 Закону №2011-XII у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму.

Проте, після введення правового режиму воєнного стану законодавець визначив єдиний розмір одноразової грошової допомоги, яка вплачується членам сім`ї у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час дії воєнного стану 15000000,00 гривень.

Відтак, станом на час виникнення спірних правовідносин позивач як дружина загиблого військовослужбовця мала право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі її чоловіка ОСОБА_2 під час дії воєнного стану відповідно до п.2 Постанови №168.

Також, Законом №2489-IX від 29.07.2022 (в редакції Законів №3621-IX від 21.03.2024, №3633-IX від 11.04.2024 статтю 16-2 Закону №2011-XII доповнено пунктом 3, який визначає розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби. Так, розмір допомоги не може становити менше 15 мільйонів гривень.

Слід вказати також про те, що редакція п.2 постанови №168 на момент смерті військоовслужбовця ОСОБА_2 передбачала виплату одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих осіб, в тому числі тим, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Також, редакція п.2 постанови №168 на момент реалізації позивача права на отримання одноразової грошової допомоги (вересень 2024 року) передбачала виплату такої допомоги як у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, так і у разі їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення.

Також, слід вказати про те, що відповідно до п.п.1 п.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Поряд з цим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:

- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;

- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;

- у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 , 14.11.2024 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 направила заяву з проханням призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, передбаченою п.2 ч.2 ст. 16 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку зі смертю свого чоловіка - ОСОБА_2 .

Згідно матеріалів справи, чоловік позивача, ОСОБА_2 , - молодший сержант, у ЗСУ був з березня 2022 року, знаходився в розпорядженні командира частини, був звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 року № 104 - РС з військової служби у відставку за статтею 26 частиною 4 пункту 2 підпункту Б (за станом здоров`я - на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) Закону України « Про військовий обов`язок та військову службу».

У грудні 2023 року виключений зі списків з особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений на зарахування до військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У жовтні 2023 року було виявлено у чоловіка - цукровий діабет II типу, призначено 10 ОД інсуліну, зниження зору протягом двох років, вірусний гепатит С, цироз печінки.

Згідно протоколу № 673 від 16 лютого 2024 року - захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.

Отже, судом встановлено, що захворювання військовослужбовця ОСОБА_2 і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.

При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_1 була надано відповідь на заяву позивача від 14.11.2024 року щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД), передбаченою п.2 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку зі смертю чоловіка, ОСОБА_2 , зокрема від 02.12.2024 року за № 7/4984, згідно якої позивачеві було повідомлено про те, що документи нею були подані неналежно, та те, що позивач має особисто подати необхідні документи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, фактично позивачеві було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2 , протягом року після звільнення його з військової служби через захворювання, пов`язане з проходженням військової служби.

Слід вказати про те, що з цих підстав повернення позивачу документів на фактично доопацювання є умовою, яку не вбачається за можливе виконати позивачу.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України (Заява № 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЕСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Суд вказує, що направлення документів на доопрацювання позивачу фактично перекладає тягар виправлення помилок на особу, яка не має ні повноважень, ні ресурсів для їх усунення.

Отже, надання позивачу документів на фактично доопрацювання є неналежним.

За з`ясованих судом обставин позивач уже надав усі необхідні документи, які підтверджують право на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд нагадує, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.

Слід вказати про те, що фактично відповідачем у цій справі рішення не приймалось, відносно поданої позивачем заяви від 14.11.2024 року.

Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, суд зазначає про таке.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, керуючись повноваженнями, визначеними ст.245 КАС України, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) її чоловіка ОСОБА_2 , внаслідок отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини та зобов`язання Міністерства оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2024 року та прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) її чоловіка ОСОБА_2 , внаслідок отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду.

На переконання суду, захист порушених прав позивача у такий спосіб остаточно вирішить спір та виключить необхідність ініціювання позивачем новим судових проваджень.

Суд перевіряв наявність або відсутність підстав для виплати грошового забезпечення в цій справі, не лише із врахуванням положень ст. 2 КАС України, але й принципів, які сформулював ЄСПЛ: "обгрунтованих очікувань" та "належного урядування", згідно з якими негативні наслідки помилок суб`єкта владних повноважень не мають покладатись на родину загиблого військового.

Також, суд у справі застосовує підхід (концепцію) непоправної втрати, згідно з якою ключовим для правозастосування є врахування судом негативних наслідків для родини загиблого військовослужбовця.

Суд акцентує увагу, що близькі і рідні загиблого військового зазнали непоправної втрати - і наразі держава (в особі своїх агентів) має виплатити родині загиблого гарантовану державою одноразову грошову допомогу.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) її чоловіка ОСОБА_2 , внаслідок отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2024 року та прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) її чоловіка ОСОБА_2 , внаслідок отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 908,40гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідача : Міністерство оборони України (03168, м. Київ-168, пр. Повітряних Сил України, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 07.10.2025 року.

Суддя В.В. Ільков