Рішення № 130966207, 07.10.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2025 року Справа № 160/19693/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/19693/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

07.07.2025р. звернувся ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та просить:

визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та скасувати рішення від 22.05.2025 №047250025428 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, як мати інваліда з дитинства, якого виховали до шестирічного віку;

визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу роботи періодів отримання допомоги по безробіттю з 16.06.1999 по 11.03.2000 та з 20.11.2001 по 18.02.2002;

зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 16.06.1999 по 11.03.2000 та з 20.11.2001 по 18.02.2002;

зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025, призначити та виплатити ОСОБА_1 з 14.05.2025 року пенсію за віком відповідно до п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, як мати інваліда з дитинства, якого виховала до шестирічного віку.

Ухвалою суду від 10.07.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/19693/25, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 10.07.2025 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, зокрема:

- звернення позивача із заявою про призначення пенсії;

- рішення від 22.05.2025 року №047250025428 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, як мати інваліда з дитинства, якого виховали до шестирічного віку;

- відомості/інформацію щодо зарахування/незарахування спірного періоду роботи позивача;

- інформацію /підстави такої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.

05.08.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подали відзив на позовну заяву позивача. Долучили додаткові докази по справі.

07.08.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подали відзив на позовну заяву позивача. Долучили додаткові докази по справі.

Ухвалою суду від 08.08.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/19693/25 до 09.10.2025 року.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 07.10.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що згідно статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі-Закон №1058), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року 29 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною третьою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 22 до 32 років.

У разі відсутності необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу - від 15 до 25 років.

Вказують про те, що на час звернення (14.05.2025) за призначенням пенсії Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повних 54 років.

Згідно розрахунку, стаж позивача становить 29 років 8 місяців 0 днів.

Вказують про те, що на підставі наданих документів Позивача за результатом розгляду документів, до страхового стажу незараховані отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1990:

-з 16.06.1999 року по 11.03.2000 року, оскільки відсутні печатка на запису про закінчення виплати допомоги та підпис уповноваженої особи;

-з 20.11.2001 року по 18.02.2002 року, оскільки в номері наказу на запису про закінчення виплати допомоги наявне виправлення не завірене відповідним чином.

Також, вказують про те, що позивач до заяви додала висновок ЛКК №25 від 09.05.2025, в якому зазначено, шо дитина заявниці мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення 6 років. Документ про встановлення інвалідності дитині не надано.

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що станом на момент звернення (на 14.05.2025 року) позивач досягла віку 54 роки 11 місяців.

Страховий стаж позивача відповідно наданих документів та даних персоніфікованого обліку склав 29 років 8 місяців 0 днів.

До страхового стажу зараховано наступні періоди роботи: з 01.09.1986 по 28.06.1990 (навчання), з 06.09.1990 по 01.07.1991, з 02.07.1991 по 15.03.1999, з 28.06.2001 по 18.07.2001, з 19.02.2002 по 18.10.2002, з 28.10.2002 по 10.11.2002 (безробіття), з 01.12.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 22.03.2004, з 23.03.2004 по 23.09.2004, з 27.09.2004 по 30.09.2004, з 01.10.2004 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 12.10.2009, з 18.01.2010 по 14.10.2010 (безробіття), з 12.05.2011 по 07.11.2014, з24.11.2014 по 20.08.2015 (безробіття), з 10.01.2019 по 30.04.2025.

Вказують, що за доданими документами до страхового стажу незараховано: - за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1990, з 16.06.1999 по 11.03.2000 р.р., оскільки відсутні печатка на запису про закінчення виплати допомоги та підпис уповноваженої особи; - з 20.11.2001 по 18.02.2002 р.р., оскільки в номері наказу на запису про закінчення виплати допомоги наявне виправлення не завірене відповідним чином.

Вказують також про те, що ОСОБА_1 до заяви додала висновок ЛКК № 25 від 09.05.2025, в якому зазначено, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення 6 років.

Довідка МСЕК про наявність інвалідності у дитини, яка на момент звернення досягла 18 років відсутня.

За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 22.05.2025 №047250025428 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії через відсутність довідки МСЕК про наявність інвалідності для дитини, яка на момент звернення досягла віку більше ніж 18 років.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась через веб портал Пенсійного фонду України із заявою від 14.05.2025 про призначення дострокової пенсії за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон України № 1058).

Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності відповідно до Порядку приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановленого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (зі змінами) (далі Порядок) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням № 047250025428 від 22.05.2025 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» оскільки відсутній документ про встановлення інвалідності дитини.

Згідно спірного рішення від 22.05.2025 року пенсійний вік згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058 становить 50 років.

Вік заявниці 54 роки 11 місяців.

Необхідний страховий стаж згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058 становить 15 років.

Страховий стаж особи становить 29 років 8 місяців 0 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового стажу незараховані періоди отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1990:

-з 16.06.1999 по 11.03.2000, оскільки відсутні печатка на запису про закінчення виплати допомоги та підпис уповноваженої особи;

-з 20.11.2001 по 18.02.2002, оскільки в номері наказу на запису про закінчення виплати допомоги наявне виправлення не завірене відповідним чином.

Пунктом 2.18 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок №22-1) передбачено що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько- консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Заявниця до заяви додала висновок ЛКК №25 від 09.05.2025, в якому зазначено, шо дитина заявниці мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення 6 років. Документ про встановлення інвалідності дитині не надано.

Заявниця працює.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058 у зв`язку із неналежним поданням документів.

Позивач вважає рішення відповідача 2 щодо відмови призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Відповідно до ст.1 Закону №1058 визначено, що пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058 передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття "особа з інвалідністю" на момент виникнення спірних відносин установлювався в ст.2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також у ст.1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні". Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз.3 ст.1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005р. №2961-IV дитина з інвалідністю це особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", ані в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".

При цьому за змістом абз.2 п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту п.3 ч.1 ст.115 Закону № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 18 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-ІV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч.6 ст.179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до ч.12 ст.7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013р. №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846, в абз.11 пп.5 п.2.1 установлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).

Пунктами 2.17, 2.18 Порядку № 22-1 визначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Із вказаного вбачається, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 330/2181/16-а та постанові Верховного Суду від 19.10.2020 р. у справі № 510/475/17.

За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно матеріалів справи, позивач звернулась із відповідною заявою до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про призначення їй пенсії достроково по досягненню 50-річного віку як матері, що виховала дитину - інваліда з дитинства.

Як підставу для призначення такої пенсії позивачем було надано висновок ЛКК від 09.05.2025 № 25, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 хворіє з народження муковисцедозом, що на той момент давало право на встановлення інвалідності до 6 років, як інваліду дитинства до 18 років.

Встановлено, та не спростовано відповідачем, про те, що позивачем було надано до заяви про призначення пенсії висновок лікарсько-консультаційної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що вказані вище документи підтверджують право позивача на отримання дострокової пенсії за віком у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058.

Стосовно не зарахування періодів роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 до страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1990, з 16.06.1999 по 11.03.2000 р.р., оскільки відсутні печатка на запису про закінчення виплати допомоги та підпис уповноваженої особи; - з 20.11.2001 по 18.02.2002 р.р., оскільки в номері наказу на запису про закінчення виплати допомоги наявне виправлення не завірене відповідним чином, слід зазначити про таке.

Згідно матеріалів справи, трудова книжка позивача НОМЕР_1 , щодо спірного періоду, містить такі відомості:

16.06.1999 року розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис №4).

11.03.2000 року припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис №5).

20.05.2001 року розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис №8).

18.02.2002 року припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ш 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис №9).

Відповідачем не зарахуванні до страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 16.06.1999 по 11.03.2000, оскільки відсутня печатка на запису про закінчення виплати допомоги та підпис уповноваженої особи та з 20.11.2001 по 18.02.2002, оскільки в номері наказу про закінчення виплати допомоги наявне виправлення не завірене відповідним чином.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 18 Порядку №637 передбачено, що у разі відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Згідно п.2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів щодо здійснення всіх заходів для підтвердження стажу роботи позивача відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно з п.20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Порядок ведення трудових книжок визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин - від 01.01.2001) передбачено такі види забезпечення за цим Законом:

допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

допомога по частковому безробіттю;

матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Стаття 28 Закону "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" в редакції від 01.01.2001 передбачала, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічні положення містить стаття 31 Закону України від 01.03.1991 № 803- XII «Про зайнятість населення» (в редакції від 29.05.2001; далі - Закон № 803- XII) - безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до пункту «ж» частини першої статті 4 Закону № 803-ХІІ держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, зокрема включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.

Пунктом 5.9 Інструкції про порядок реєстрації, перереєстрації та введення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості, затвердженої наказом Міністерства праці України № 14 від 01.03.1994, (далі - Інструкція № 14), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.04.1994 за № 74/283, (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у трудовій книжці безробітного працівники державної служби зайнятості роблять записи про час початку і закінчення виплати йому допомоги по безробіттю відповідно до пункту 15 Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1993 № 315, та підпункту «а» пункту 2, 18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.

Усі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Внесення відомостей до трудової книжки при призначенні допомоги по безробіттю:

У графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування центру зайнятості.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата призначення допомоги по безробіттю.

У графі 3 пишеться: «Призначено допомогу по безробіттю...» із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону.

У графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Після цього без підпису посадової особи центру зайнятості трудова книжка повертається безробітному.

Внесення відомостей про відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата відкладення, припинення; у графі З «Відкладено (припинено) виплату допомоги по безробіттю...» із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Увесь запис затверджується підписом працівника державної служби зайнятості і її печаткою.

У разі поновлення виплати допомоги по безробіттю записи у трудовій книжці безробітного провадяться з додержанням правил, які викладені вище.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати - при втраті роботи на підприємстві, в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12 тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю

не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області.

Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати (підпункт «з» пункту 1 статті 30 цього Закону).

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок №637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач-2, відмовляючи зараховувати періоди роботи позивача згідно трудової книжки до страхового стажу, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного, рішення відповідача про відмову у призначення пенсії позивачу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, суд зазначає наступне.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1).

Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).

Відповідно до п.4.2. Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З наведеного вбачається, що заява та документи для призначення, перерахунку пенсії можуть бути подані в будь-якому сервісному центрі, що здійснює обслуговування громадян, незалежно від місця проживання особи.

Разом з тим, розгляд документів та винесення рішення про призначення пенсії/відмову в призначенні пенсії здійснюється за принципом екстериторіальності шляхом автоматизованого розподілу до структурного підрозділу органу, що призначає пенсію.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 встановлено:

- створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій;

- рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи;

- рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати (п.4.7 Порядку №22-1).

Пунктом 4.8 Порядку №22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, принцип екстериторіальності застосовується при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

З вищезазначеного вбачається, що заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Донецькій області за результатом якої прийняте відповідне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії.

Отже, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду ГУ ПФУ в Донецькій області.

Отже, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не є суб`єктом прийняття рішення.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2018 року по справі №826/1460/16 дійшов висновку, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального права.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на встановлене вище, у позовних вимогах до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області слід відмовити.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 року в справі №816/1229/14 зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Пенсійний орган призначити позивачу пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV з 31.07.2023 року, суд виходить з наступного.

Статтею 58 Закону України №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пенсію позивача.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, розрахунок, перерахунок пенсії, суд дійшов до висновку про зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення дострокової пенсії за віком від 14.05.2025 року з урахуванням висновків суду.

Враховуючи наведене, позовні вимоги, слід задовольнити частково.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.05.2025 року за №047250025428 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 16.06.1999 року по 11.03.2000 року та з 20.11.2001 року по 18.02.2002 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 року про призначення дострокової пенсії за віком, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 908,40гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84101, Донецька область, м. Слов`янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 07.10.2025 року.

Суддя В.В. Ільков