Рішення № 130947080, 07.10.2025, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.10.2025 Справа №607/16104/25 Провадження №2/607/4671/2025

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Козак О.Є., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Яворського Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Тернопільський кар`єр» про стягнення компенсації за невикористану відпустку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Приватного акціонерного товариства «Тернопільський кар`єр», просить стягнути з товариства грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки учасника бойових дій за 2019 рік у розмірі 5832,26 грн.

Позов мотивовано тим, він працював у ПрАТ «Тернопільський кар`єр» на посаді диспетчера автомобільного транспорту до 18 лютого 2020 року. На момент звільнення мав статус учасника бойових дій. За 2019 рік не використав гарантовану законодавством додаткову відпустку для УБД тривалістю 14 днів, а грошова компенсація при звільненні не була виплачена.

Від Приватного акціонерного товариства «Тернопільський кар`єр» надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що дійсно, ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Тернопільський кар`єр» з 11.06.2019 по 18.02.2020. В 2020 році Позивачу була надана додаткова оплачувана відпустка на 14 календарних днів як особі, що має статус учасника бойових дій, на підставі наказу №15 від 15 січня 2020 року.

ОСОБА_1 05 грудня 2020 року звернувся до підприємства із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік. Ця відпустка не належить до щорічних. Отже, норми Закону про відпустки, передбачені для щорічних відпусток на порядок надання такої відпустки не поширюються. Таким чином, додаткова відпустка не може бути перенесена на інший рік, не може бути замінена грошовою компенсацією, навіть при звільненні. Вважає, що така відпустка має бути використана працівником протягом календарного року. Працівник, який змінює місце роботи в поточному році, матиме право на додаткову відпустку за новим місцем роботи за умови, що він не використав її за попереднім місцем роботи.

Оскільки, ОСОБА_1 не звертався в 2019 році до ПрАТ «Тернопільський кар`єр» із заявою про надання йому додаткової відпустки як УБД, то очевидно, що Позивач отримав дану відпустку на попередньому місці роботи. Так, як в 2020 році, коли Позивач звернувся до ПрАТ «Тернопільський кар`єр» за компенсацією невикористаної Додаткової відпустки як УБД за 2019 рік, адміністрація підприємства попросила надати довідку із попереднього місця роботи, що ним не була використана дана відпустку на попередньому місці роботи, то ОСОБА_1 відмовився надати таку довідку.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позов

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Як видно із посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.006.2017 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законом для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Сторони визнають, що ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Тернопільський кар`єр» з 11.06.2019 по 18.02.2020.

Відповідно до наказу голови правління ПРАТ «Тернопільський кар`єр» від 15.01.2020 №15 ОСОБА_1 надана додаткову оплачувану відпустку, як особі, яка має статус учасника бойових дій терміном 14 календарних днів з 21 січня по 03 лютого 2020 року за 2020 рік.

ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «Тернопільський кар`єр» із проханням виплатити йому компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2019 рік як учаснику бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», однак листом від 16.12.2020 йому відмолено.

Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Законодавець запровадив правило про надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 77-2 Кодексу законів про працю України, стаття 16-2 Закону України «Про відпустки», пункт 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, працюючи в ПРАТ «Тернопільський кар`єр» мав право на отримання в 2019 році від додаткової відпустки, однак не отримав її.

Згідно статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Положенні цієї норми кореспондуються з частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України.

У цьому контексті суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2018 року у справі №750/9956/17, щодо застосування норм статті 77-2 Кодексу законів про працю України, пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 16-2 Закону України «Про відпустки». Ця позиція полягає у такому:

«Статтею 77-2 КЗпП України, пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням учасника бойових дій або інваліда війни.

Додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини.

Оскільки законодавством не передбачено можливості заміни цієї відпустки грошовою компенсацією, у тому числі і при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену окремим категоріям працівників - ветеранам війни».

Також суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 241/2229/20, щодо застосування норм частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки». Ця позиція полягає у такому:

«Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть.

Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки, а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.

З огляду на роз`яснення Міністерства соціальної політики «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.

Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем .

Отже, законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену окремим категоріям працівників - учасникам бойових дій».

На основі аналізу наведених норм матеріального права і практики їхнього тлумачення, суд дійшов висновку, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки, відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки». Однак дія цієї норми не поширюється на додаткову відпустку учасника бойових дій, а тому у випадку звільнення працівника виплата грошової компенсації за невикористані ним дні такої відпустки не здійснюється.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22.

Висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, у зразковій справі №620/4218/18, на які посилався позивач, підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у період, визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Справи №360/4127/19, №620/1487/20, №200/13837/19-а, стосувалися позовів осіб, звільнених зі служби в поліції, пред`явлених до територіальних управлінь Національної поліції про оскарження бездіяльності щодо невиплати їм грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій.

Тому, суд доходить остаточного висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Тернопільський кар`єр» про стягнення компенсації за невикористану відпустку слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 83, 206, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Тернопільський кар`єр» про стягнення компенсації за невикористану відпустку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 тел.: НОМЕР_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Тернопільський кар`єр», 47373, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Максимівка, вул. Стара Максимівка, 29 ЄДРПОУ: 00292623.

Головуючий суддяВ. М. Позняк