Рішення № 130863688, 07.10.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2025 рокусправа № 380/9788/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) (далі відповідач, ГУПФ України у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області відносно ОСОБА_1 щодо припинення виплати пенсії в зв`язку з не проходженням ідентифікації згідно норм законодавства, як для внутрішньо переміщених осіб;

- зобов`язати посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в подальшому виплачувати пенсію ОСОБА_1 без застосування до неї норм законодавства, як для внутрішньо переміщених осіб щодо проходження ідентифікації;

- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області по невиконанню Закону України «Про звернення громадян» та судових рішень.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що з 01.02.2016 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України. Посадові особи Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області припинили їй виплату пенсії в листопаді 2024 року та змусили її пройти 19.11.2024 ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» та сервісному центі Кам`янка-Бузького об`єднаного управління пенсійного фонду України у Львівській області. Зазначає, що пенсію за листопад та грудень 2024 року отримала лише 24 грудня 2024 року. Вважає, що посадові особи Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області позбавили її на два місяці засобів для існування, можливості оплатити своєчасно комунальні послуги за житло та придбати їжу і необхідні ліки, оскільки пенсія є єдиним джерелом доходу для її існування. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою судді від 21.05.2025 позовна заява залишена без руху.

Ухвалою судді від 16.06.2025 продовжено позивачу строк для усунення недоліків. У встановлений строк позивачка виконала ухвалу суду.

Ухвалою судді від 31.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач 28.08.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований таким. Позивачка перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.11.2014 та одержує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування». Представник відповідача зазначає, що на підставі постанови Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 14.08.2017 у справі №446/664/17 виплата пенсії позивачці проводиться без урахування інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. На виконання вищевказаного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не ставило вимог щодо звернення до органів соціального захисту для встановлення чи відмови у встановленні статусу внутрішньо переміщеної особи, тобто рішення суду виконано. Одночасно зазначає, що з 01.11.2024 у зв?язку з не проходженням ідентифікації заявниці припинялась виплата пенсії, а відповідно до заяви ОСОБА_1 від 19.11.2024 рішенням від 03.12.2024 виплата пенсії поновлена з дати припинення. Підсумовуючи вищенаведене вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже відсутні правові підстави для визнання його дій протиправними.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію, призначену відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачці з 01.04.2024 припинено виплату пенсії у зв`язку не проходженням ідентифікації у порядку Постанови Кабінету Міністрів України №837 від 08.08.2023.

Не погоджуючись з такими діями пенсійного органу ОСОБА_1 звернулась до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі №380/14050/24, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025, позов ОСОБА_1 до ГУПФ України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ України у Львівській області щодо застосування до ОСОБА_1 норм законодавства як для внутрішньо переміщених осіб щодо проходження ідентифікації до 31.03.2024. Визнано протиправними дії ГУПФ України у Львівській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У цій справі суд встановив, що на підставі постанови Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 14.08.2017 у справі №446/664/17 виплата пенсії позивачці проводиться без урахування інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Тобто позивачка не є внутрішньо переміщеною особою.

Водночас, у зв`язку з не проходженням позивачкою ідентифікації у порядку Постанови Кабінету Міністрів України №837, ГУПФ України у Львівській області з 01.11.2024 повторно припинено їй виплату пенсії.

Листом від 17.03.2025 ГУПФ України у Львівській області повідомило позивачці, що з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1384 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 і від 8 серпня 2023 р. № 837» особам, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які отримують пенсію через поточний рахунок в установі акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», фізична ідентифікація проводиться кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення фізичної ідентифікації. Позивачка з 01.11.2014 перебуваєте на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - Головне управління) як одержувач пенсії по інвалідності. Виплата пенсії проводиться через АТ "Ощадбанк".

ОСОБА_1 04.04.2025 звернулась до відповідача з заявою про виплату пенсії, в якій просила пенсію перераховувати через установи АТ «Ощадбанк». Додатково просила зняти з неї статус внутрішньо переміщеної особи.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення з 01.11.2024 виплати пенсії в зв`язку з не проходженням ідентифікації згідно з нормами законодавства як для внутрішньо переміщених осіб, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Статтею 7 Закону № 1058-IV визначено, що загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за певними принципами, до яких у тому числі віднесено принципи законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ця норма визнана неконституційною); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Суд зазначає, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом № 1058-IV (на час виникнення спірних правовідносин 01.11.2024), не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як «не проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеною особою».

Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (Заява N 10441/06), п. п. 48, 49).

Підставою для припинення з 01.11.2024 виплати пенсії позивачці було те, що позивачка не пройшла обов`язкової ідентифікації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2023 №837 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 і від 05.11.2014 року №637», якою передбачено, що для отримання виплат у 2024 році особи із числа ВПО мають пройти ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду.

Відповідач вважає, що обов`язок періодично (кожні три або шість місяців) проходити фізичну ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» було визначено для осіб, які до 24.02.2022 набули статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

До кінця листопада 2024 року фізична ідентифікація проводилася для тих українських пенсіонерів, які були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та отримують виплати через АТ «Ощадбанк». Отже, у зв`язку з тим, що позивачка не пройшла фізичну ідентифікацію, виплату пенсію з 01.11.2024 відповідачем припинено.

Водночас з матеріалів справи суд встановив, що постановою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 14 серпня 2017 року визнано протиправними дії Кам`янка-Бузького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо вимог звернутися позивачці до Управління соціального захисту населення Кам`янка-Бузької РДА для встановлення чи відмови у встановленні статусу внутрішньо переміщеної особи; зобов`язано Кам`янка-Бузьке об`єднане управління Пенсійного фонду України у Львівській області в подальшому утриматися від вчинення дій відносно позивачки щодо вимог звернутися до Управління соціального захисту населення Кам`янка-Бузької РДА для встановлення чи відмови у встановленні статусу внутрішньо переміщеної особи.

Вказаною постановою встановлено, що довідка ОСОБА_1 про взяття її на облік як особи переміщеної з тимчасово окупованої території, була видана 17.10.2014 та 13.05.2015 продовжена на 6 місяців, тобто діяла до 13.11.2015.

Отже, з 14.11.2015 ОСОБА_1 не мала статусу внутрішньо переміщеної особи, оскільки термін дії відповідної довідки закінчився.

Окрім того, позивачка з 27.01.2015 постійно є зареєстрованою та проживає у АДРЕСА_2 .

Отже, судом встановлено, що позивачка не є внутрішньо переміщеною особою.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин встановлені у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі №380/14050/24, яке набрало законної сили, та не спростовані відповідачем.

За таких обставин суд вважає, що з моменту припинення дії довідки про взяття ОСОБА_1 на облік як особи переміщеної з тимчасово окупованої території та за умов наявності у неї постійного місця проживання у Кам`янка-Бузькому районі, позивачка повинна отримувати пенсію на загальних підставах, які визначені чинним законодавством.

Оскільки позивачка не відноситься до категорії внутрішньо переміщених осіб, відповідачем протиправно застосовано до неї положення постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» щодо проходження ідентифікації до 31.10.2024 та протиправно припинено виплату пенсії з 01.11.2024.

Тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію позивачці без застосування до неї законодавства як для внутрішньо переміщених осіб щодо проходження ідентифікації суд зазначає таке.

Право на захист це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Суд звертає увагу, що відповідачем на даний час виплачується пенсія позивачці на загальних підставах, що не заперечується позивачкою. Позивачкою не надано доказів того, що відповідач надалі вимагає періодичного проходження ОСОБА_1 ідентифікації, як внутрішньо переміщеної особи.

Отже, зазначена позовна вимога, на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відсутні докази того, що право на отримання пенсії позивачкою в майбутньому буде обмежене відповідачем. Тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність посадових осіб відповідача по невиконанню Закону України «Про звернення громадян» та судових рішень суд враховує, що в заяві про виплату пенсії від 04.04.2025 позивачка просила відповідача виплачувати їй пенсію через АТ «Ощадбанк» та зняти з неї статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі №380/14050/24.

Тобто, належним способом реагування на таке звернення позивачки є проведення пенсійним органом нарахування та виплати пенсії у порядку та у спосіб, який вказаний в заяві. Позивачкою не надано доказів того, що відповідачем проводиться виплата пенсії у інший спосіб, ніж вказаний нею у зверненні. Не надано також доказів того, що позивачка станом на момент звернення до суду перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як внутрішньо переміщена особа. Тому, позовна заява ОСОБА_1 у зазначеній частині є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачці та вважає їх такими, що в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо судового збору, то такий позивачкою не сплачувався, оскільки така. звільнена від його сплати.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 в зв`язку з не проходженням ідентифікації згідно норм законодавства, як для внутрішньо переміщених осіб з 01.11.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяР.І. Кузан