Постанова № 13086126, 22.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2010                                                                                           № 52/358

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           Іваненко Ю.Г.

          Сулім В.В.

при секретарі:           Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача -не з’явились;

від відповідача: не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної академії статистики, обліку та аудиту Держкомстат України

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.09.2010

у справі № 52/358 (Чебикіна С.О. .....)

за позовом                               ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

до                                                   Державної академії статистики, обліку та аудиту Держкомстат України

про                                                   стягнення 97 422,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Івано-Франківського технікуму статистики, правонаступником якого є Державна академія статистики, обліку та аудиту Держкомстат України (далі - відповідач) заборгованості за договором на постачання теплової енергії №674 від 03.12.2001р. у розмірі 97422,94 грн. (з них: 51021,55 грн. – основний борг, 5303,54 грн. – інфляційні втрати, 1 663,05 грн. - 3% річних, 39 434,80 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої енергії.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, наголошуючи на їх безпідставності та недоведеності. Окрім того, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2010р. у справі №52/358 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 51021,55 грн. основного боргу, 5303,54 грн. інфляційної складової боргу, 1663,05 грн. 3% річних, 579,88 державного мита, 140,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2010р. у справі №52/358 скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, відносно того, чи надсилав позивач на адресу відповідача рахунки на сплату вартості поставленої теплової енергії, а також не прийнято до уваги, що позивачем не надано доказів і пояснень щодо розрахунку суми заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.12.2010р.

13.12.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте судом з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 22.12.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2010р. у справі №52/358 скасувати в частині задоволених позовних вимог та відмовити в позові повністю.

Представники сторін у судове засідання 22.12.2010р. не з'явилися, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Приймаючи до уваги обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.12.2001р. між позивачем, як енергопостачальною організацією, та Івано-Франківським технікумом статистики, правонаступником якого є Державна академія статистики, обліку та аудиту Держкомстат України (відповідач), як абонентом, було укладено договір на постачання теплової енергії №674 (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору енергопостачальна організація зобов’язується постачати споживачеві теплову енергію в порядку, визначеному Договором, а споживач зобов’язується своєчасно проводити оплату за використану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.

Відповідно до розділу 5 Договору облік теплової енергії проводиться за приладами обліку, а при їх відсутності – розрахунковим методом згідно годинних теплових навантажень. Споживач, що має прилади обліку, щомісячно з 26 по 31 число направляє свого представника в ДМП “Івано-Франківськтеплокомуненерго” для подання звіту про фактичне споживання теплової енергії за розрахунковий місяць. У випадку неподання звіту про фактичне споживання теплоенергії за розрахунковий період по приладах приладу у вказаний термін, розрахунок за використану теплоенергію проводиться розрахунковим методом згідно годинних теплових навантажень

В п.9.1 Договору передбачено, що останній укладається на термін до 31.12.2001р., набуває чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Належних доказів на підтвердження припинення дії Договору суду надано не було. На час звернення з позовом до суду Договір є чинним.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у період з січня по березень 2009р. поставив відповідачу теплову енергію на суму 51 021,55 грн., що підтверджується рахунками-фактури за вказаний період. Однак відповідач не розрахувався з позивачем за теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість.

14.04.2010р. позивач звернувся до відповідача претензією №130Г-2/10, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 51021,55 грн.

Звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування, сума боргу погашена не була.

Зважаючи на відмову відповідача сплатити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, визнавши їх обґрунтованими та доведеними. Однак, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені, зазначивши, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками, викладеними місцевим господарським судом в рішенні по даній справі, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).

В ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору у спірному періоді позивач поставив відповідачу теплову енергію на суму 51 021,55 грн. та виставив до сплати рахунки-фактури, про що свідчать наявні в матеріалах справи реєстри рахунків-фактур та податкових накладних з підписом представника відповідача про їх отримання (том справи – 1, аркуші справи – 23-25).

Натомість відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині дотримання порядку та строків здійснення розрахунків з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 51 021,55 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої енергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідачем надано не було, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду міста Києва щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 51 021,55 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, нарахування інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.

Відповідно до п.6.3.5 Договору оплата платіжних документів здійснюється споживачем самостійно: з платежів поточного розрахункового періоду в 5-денний термін після дати, зазначеної в платіжному документі, але не пізніше 31-го числа розрахункового місяця; з платежів передоплати з 1-го до 5-го числа наступного розрахункового місяця. У випадку несплати платіжних документів в терміни обумовлені цим договором, сторони керуються договірними зобов’язаннями, вимогами правил користування теплоенергією в частині припинення подачі теплоенергії, а на суми, вказані в платіжних документах, нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день прострочення до дня фактичної оплати, але не більше розміру встановленого чинним законодавством. Сума нарахованої пені включається в наступний платіжний документ.

В задоволенні позовних вимог про стягнення пені суд першої інстанції відмовив, зазначаючи про те, що за розрахунком позивача період прострочення складає 438 днів з 01.05.2009р. по 12.07.2010р. і позивачем нараховано 39 434,80 грн. пені.

Згідно з ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 13.07.2010р. з пропуском строку позовної давності в частині вимог про стягнення 39434,94 грн. пені за прострочення оплати отриманої теплової енергії, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи (том справи – 1, аркуш справи – 62), 30.09.2010р. представником позивача були надані письмові пояснення, в яких він визнавав пропуск строку позовної давності по вимогам про стягнення пені по заборгованості за січень, лютий 2009р., але наполягав на стягненні пені по заборгованості за березень 2009р., оскільки період її прострочення починається з 01.05.2009р., а загальний період нарахування пені становить з 01.05.2009р. по 31.10.2009р. За розрахунком позивача, за вказаний період з відповідача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 12724,76 грн.

Однак, вищевказані пояснення позивача не були дослідженні судом першої інстанції та не знайшли відображення в оскаржуваному відповідачем судовому рішенні поданій справі, хоча в них позивач скоригував як суму (розмір) пені, так і період її нарахування.

Таким чином, приймаючи до уваги вимоги ст. 258 Цивільного кодексу України, дату звернення позивача з позовом до суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 14.07.2009р. по 31.10.2009р. у сумі 7676,35 грн. заявлені позивачем в межах встановленого строку позовної давності, а тому підлягають задоволенню. При цьому, апеляційний господарський суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, у зв’язку погоджується із застосуванням відсоткової ставки пені, визначеної за згодою і волевиявленням сторін у Договорі.

Вимоги про стягнення пені за період з 01.05.2009р. по 13.07.2009р. задоволенню не підлягають у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень та доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість, за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно вимог позивача про стягнення пені, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права в цій частині вимог.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції має бути частково скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 7676,35 грн. пені. В іншій частині вимог (стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних) Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2010р. у справі №52/358 відповідає встановленим вимогам законодавства, прийнято з повним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з частковим задоволенням позову, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної академії статистики, обліку та аудиту залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2010р. у справі №52/358 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Національної академії статистики, обліку та аудиту (04107, м. Київ, вул. Підгірна, буд. 1, код 04837462) на користь Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго” (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Богдана Хмельницького, 59-А, код 03346058) 51021,55 грн. (п’ятдесят одну тисячу двадцять одну гривню 55 коп.) основного боргу, 5303,54 грн. (п’ять тисяч триста три гривні 54 коп.) інфляційної складової боргу, 1663,05 грн. (одну тисячу шістсот шістдесят три гривні 05 коп.) 3% річних, 7676,35 грн. (сім тисяч шістсот сімдесят шість гривень 35 коп.) пені, 656,64 грн. (шістсот п’ятдесят шість гривень 64 коп.) витрат по оплаті державного мита та 159,06 грн. (сто п’ятдесят дев’ять гривень 06 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовити”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №52/358 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв А.М.

Судді                                                                                          Іваненко Ю.Г.

                                                                                          Сулім В.В.

28.12.10 (відправлено)