Рішення № 13086086, 20.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2010 р. Справа № 47/267-10

вх. № 9362/5-47

Суддя господарського суду Светлічний Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанська В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Ярмака С.А. довіреність б/н від 01.09.10 р.;

відповідача - Гречко О.В. довіреність №197/22 від 11.06.10 р., Пустовойт О.С. довіреність №198/22 від 11.06.10 р.;

розглянувши справу за позовом Лиманського державного виробничого сільськогоподарсько - рибоводного підприємства, с. Комсомольське

до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Змівської теплової електричної станції, смт. Комсомольське

про стягнення 1169569,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Лиманське державне виробниче сільськогоподарсько - рибоводне підприємство (позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Змівської теплової електричної станції заборгованості у розмірі 1 014 003,49 грн., інфляційних втрат у розмірі 123 855,47 грн. та 3% річних у розмірі 31 710,85 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

У судовому засіданні 15 листопада 2010 року було оголошено перерву до 01 грудня 2010 року о 11-00 годині.

Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та надав додаткові пояснення (вх.№32391), які долучені судом до матеріалів справи.

Присутні представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов, який ними наданий через канцелярію господарського суду Харківської області 15 листопада 2010 року. Також надав пояснення (вх.№28061), які долучені судом до матеріалів справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, судом встановлено наступне.

Протягом 2006-2010 років з метою підтримання основних функціональних властивостей водоймища-охолоджувача Зміївської ТЕС, зменшення біоперешкод на водозаборах Зміївської ТЕС позивачем виконувалися роботи з уселення водних живих ресурсів, відтворення риби, інших водних живих ресурсів та роботи природоохоронного призначення. При цьому домовленості щодо проведення робіт, що були досягнуті сторонами з 2006 року, не були викладені ними у письмовій формі.

Як встановлено чинним в Україні законодавством, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов"язання згідно усної домовленості виконав в повному обсязі, а саме виконав роботи з відтворення риби, інших водних живих ресурсів та робіт природоохоронного призначення, що підтверджується актами виконаних робіт: від 29.03.2006 р. на суму 108381,00 грн., від 15.09.2006 р. на суму 193248,00 грн., від 26.07.2007 р. на суму 178869,17 грн., від 29.08.2007 р. на суму 130223,08 грн., від 29.08.2008 р. на суму 301066,84 грн., від 12.08.2009 р. на суму 352352,00 грн., від 12.08.2009 р. на суму 50184,75 грн., від 15.09.2010 р. на суму 310400,00 грн.

Відповідач отримав роботи виконані позивачем, але вартість цих робіт у встановлений строк не сплатив, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 1014003,49 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких підстав суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 1014003,49 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь інфляційні втрати у розмірі 123 855,47 грн. та 3% річних у розмірі 31 710,85 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до ст.49 ГПК України державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, чи на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду не оплачене державне мито у встановленому розмірі, тому суд вважає за необхідне стягнути з позивача державне мито у розмірі 4659,70 грн. до державного бюджету.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 11 695,70 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївська теплова електрична станція (63460, смт. Комсомольське, Зміївського району Харківської області, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько - рибоводного підприємства (63460, смт. Комсомольське, Зміївського району, Харківської області, Балаклеївське шосе, код ЄДРПОУ 24339861) суму основного боргу у розмірі 1 014 003,49 грн., 3% річних у розмірі 31 710,85 грн., інфляційні втрати у розмірі 23 855,47 грн., державне мито у розмірі 11 695,70 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

3. Стягнути з Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько - рибоводного підприємства (63460, смт. Комсомольське, Зміївського району, Харківської області, Балаклеївське шосе, код ЄДРПОУ 24339861) на користь держбюджету України (одержувач - УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002 код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200,символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) 4659,70 грн. державного мита.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Светлічний Ю.В.

Справа №47/267-10

Повне рішення складене 23 грудня 2010 року.