Рішення № 130828025, 08.10.2025, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/537/25

Провадження № 2/390/268/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2025 р.Кропивницький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Квітки О.О.,

при секретарі - Петренко В.Р.,

розглянувши увідкритому судовому засіданні в місті Кропивницький за правилами спрощеного позовного провадження позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заливчий Ярослав Валерійович, до АТ «СЕНС БАНК», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса № 20638 від 09.06.2020 таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у березні 2025 року позивачу стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області 06.08.2020 відносно нього відкрито виконавче провадження № 62756538 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 09.06.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. за реєстровим номером 20638, про стягнення з нього на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості в сумі 23 550,03 грн. Позивач вважає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки він вчинений з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів, порушено вимоги щодо безспірності заборгованості, нотаріусу не подано жодних документів, що підтверджують безспірність заборгованості. Так, кредитний договір, на виконання якого вчинено виконавчий напис, складається з Анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» від 23.08.2018 та Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 23.08.2018, які укладені між позивачем та відповідачем у простій письмовій формі. У вказаних документах зазначено лише загальні умови обслуговування кредитного ліміту та його максимальний розмір, але не міститься інформації ні про порядок та строки погашення кредиту, не вказано ні номеру картки та номеру рахунку, на який сплачується заборгованість. Також відповідачем не надано нотаріусу доказів надання кредиту та інформації про його повне чи часткове погашення. Вказане свідчить про те, що нотаріус безпідставно прийняв документи відповідача, як доказ безспірності його вимог. Окрім цього, за виконавчим написом пропонується стягнути заборгованість, яка виникла за період з 27.09.2019 по 29.01.2020 і складається із:- простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 7285,82 грн; - простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 15614,21 грн; - плати за вчинення виконавчого напису 650,00 грн. Позивач не згоден з розміром боргу, оскільки повністю сплатив відповідачеві кошти за користування кредитом, проте квитанції на оплату у нього залишилися частково, бо в той час він проходив службу в ЗСУ і кошти на оплату кредиту вносив його брат. При цьому на дату вчинення виконавчого напису сума боргу була значно меншою, оскільки після 29.01.2020 в рахунок оплати боргу ним було сплачено 8200,00 грн. Крім того, позивач у період за який вчиняється виконавчий напис, проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та неодноразово, починаючи з 2015 р. направлявся у відрядження до зони проведення ООС у Донецькій та Луганській областях. У зв`язку з викладеним, вважає, що на позивача поширюються пільги передбачені ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якої військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам і та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед банками, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Вказані обставини є достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Крім того, листом приватного виконавця Золотарьової Т.В. від 12.03.2025 вих. №3540 повідомлено адвоката позивача про те, що в ході примусового виконання виконавчого провадження №62756538 з позивача були стягнуті наступні грошові кошти: 3252,49 грн - борг на користь стягувача; 2355,00 грн - основна винагорода приватного виконавця; 500,00 грн мінімальні витрати виконавчого провадження. Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути безпідставно отримані кошти в рахунок заборгованості за кредитним договором у розмірі 3252,49 грн, які відповідач безпідставно отримав за виконавчим написом. Кошти, а саме 2355,00 грн основна винагорода приватного виконавця та 500,00 грн мінімальні витрати виконавчого провадження, що в сумі складає 2 855,00 грн, не були отримані відповідачем, однак позивач, як особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування на підставі п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України.

В позовній заяві також зазначено, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести в зв`язку з розглядом справи, складає 8 000 грн, що складається із витрат на правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача - адвокат Луньова А.Г. 21.03.2025 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, у разі задоволення позовних вимог повністю або частково просила відмовити у стягненні витрат на правову допомогу за недоведеністю або зменшити їх розмір, проводити судовий розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Зокрема, зазначила, що згідно з останніх правових висновків Верховного суду таких голослівних посилань недостатньо для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Так, у Постанові від 04 листопада 2020 року по справі № 761/17040/18 Верховний суд висловив такий правовий висновок: «Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19))».

Проте позовна заява взагалі не містить посилань на відсутність у позивача заборгованості або на неповноту чи неправильність здійснених кредитором розрахунків заборгованості. Всі необхідні документи були передані стягувачем нотаріусу разом із заявами про вчинення виконавчого напису. Посилання ж позивача на нібито відсутність у нотаріальній справі необхідних документів, є лише його припущенням, що не підтверджене жодними доказами. Позивачем взагалі не спростовано суму боргу за виконавчим написом, жодним чином не доведено, що в нього наявний інший розмір заборгованості перед Кредитором, адже боржником не надано доказів того, що на час вчинення виконавчих написів, сума заборгованості була іншою ніж та, яка вказана нотаріусом, жодних доказів відсутності заборгованості або існування заборгованості в іншому розмірі, ніж зазначено у виконавчому написі, позивачем надано не було. Позивачем взагалі не доведено, чим порушує його права вчинення виконавчого напису для погашення заборгованості за Кредитним договором при існуючій та неспростованій сумі боргу.

Таким чином, подання позивачем позовної заяви, за наявності заборгованості перед відповідачем, розмір якої ним не спростовано, є спробою ухилення боржника від взятих на себе зобов`язань.

Крім того, предметом стягнення є виключно заборгованість за тілом кредиту та процентами за його користування. Відтак, саме з метою уникнення можливих спорів щодо наявності заборгованості або її розмірів, відповідач не скористався своїм абсолютно правомірним правом на отримання неустойки. Враховуючи викладене, оскільки жодних доказів того, що позивач ознайомлений із матеріалами нотаріальних справ, ним не надано, посилання на ненадання відповідачем нотаріусу повного пакету необхідних документів є лише припущенням.

Крім того, в позові не зазначені ані підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, ані посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог. Отже, звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Позивачем не вказано, чим саме відповідач порушив його права.

Щодо посилань на ст. 1212 ЦК України представник відповідача зазначила, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про фактичне перерахування в повному обсязі утриманих з позивача коштів відповідачу на підставі оспорюваного виконавчого напису. Так, безпідставно набутими коштами могли би вважатись виключно кошти в сумі 3252,49 грн, оскільки лише така сума коштів дійсно надійшла на рахунки відповідача. Решта стягнутих сум, а саме 2355,00 грн - основна винагорода приватного виконавця та 500,00 грн - мінімальні витрати виконавчого провадження, що в сумі складає 2855,00 грн, не були отримані відповідачем. А тому ці кошти не можуть бути стягнуті з АТ «СЕНС БАНК». Крім того, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року справа № 201/1311/19 (провадження № 61 15241св21), який підлягає застосуванню при розгляді цієї справи, зазначила, що основна винагорода приватного виконавця стягнута на підставі відповідної постанови приватного виконавця, як і витрати виконавчого провадження стягнуті на підставі відповідних постанов приватного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. Зазначені постанови приватного виконавця не оскаржувалися позивачем у порядку, встановленому чинним законодавством, не скасовані та дії щодо винесення зазначених постанов не визнані протиправними. Отже відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження та відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Щодо посилань на нібито завдані збитки (ст.22 ЦК України) зазначила, що витрати виконавчого провадження у розмірі та основна винагорода приватного виконавця, стягнуті у виконавчому провадженні під час виконання виконавчого напису нотаріуса на підставі відповідних постанов, винесених приватним виконавцем. Вказані кошти стягнуті з позивача на користь приватного виконавця в процесі виконання виконавчого документа. Дії приватного виконавця в частині стягнення вказаних коштів, а так само і постанови приватного про їх стягнення, не визнані протиправними у встановленому законом порядку. Факт пред`явлення відповідачем до виконання виконавчого напису нотаріуса, який згодом визнано таким, що не підлягає виконанню, не вказує на неправомірність та протиправність дій товариства, враховуючи також, що оспорюванні кошти отримані не товариством, а приватним виконавцем. На момент пред`явлення виконавчого напису він був чинним. Враховуючи викладене, вважає, що вимоги позову у вказаній частині не підлягають задоволенню.

Щодо наявності підстав для перерахування коштів на користь банку вказала, що норми статті 1212 ЦК України застосовуються виключно до позадоговірних зобов`язань. Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17 (провадження № 61-5137св19). В цьому випадку між позивачем та відповідачем існують договірні правовідносини кредитний договір. При цьому у позивача перед відповідачем існує непогашена прострочена заборгованість за таким договором, відтак в цій справі не йдеться про абсолютну безпідставність набуття відповідачем коштів, підстава наявна - невиконане зобов`язання.

Заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу

Відповідач заперечує проти всіх доводів позовних заяв та проти всіх обставин, якими позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги.

Якщо зважити на складність справи та зміст позовної заяви, то стає очевидним, що винагорода у розмірі, зазначеному у орієнтовних розрахунках судових витрат є завищеною, надуманою, недоведеною жодними доказами, та такою що дійсно не відповідає складності справи та сумі, яка стягнуто згідно виконавчого напису, а тому підлягає зменшенню.

08.04.2025 представник позивача надав відповідь на відзив, в якому наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна пояснень щодо позову не подала.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 23.08.2018 між ОСОБА_1 та АТ ''Альфа-Банк'' укладено кредитний договір № 630999709.

09.06.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. на підставі статей 87 - 91 Закону України "Про нотаріат" та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999, вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 20638, про стягнення з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Неопалимівка, РНОКПП НОМЕР_2 , місце роботи: відомості відсутні, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь АТ ''Альфа-Банк'' заборгованості за кредитним договором № 630999709 від 23.08.2018. Строк платежу за кредитним договором настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період із 27.09.2019 по 29.01.2020. Сума заборгованості за договором складає 22 900, 03 грн, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню складає 23 550, 03 грн.

06.08.2020 на підставі виконавчого напису № 20638 від 09.06.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьовою Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62756538.

З копії банківської ліцензії вбачається, зміна назви АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк».

Листом приватного виконавця Золотарьової Т.В. від 12.03.2025 вих. №3540 повідомлено адвоката позивача про те, що в ході примусового виконання виконавчого провадження №62756538 з позивача були стягнуті наступні грошові кошти: 3252,49 грн - борг на користь стягувача; 2355,00 грн - основна винагорода приватного виконавця; 500,00 грн мінімальні витрати виконавчого провадження.

Згідно з довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії № 461863 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третя група, захворювання, які пов`язані з проходженням військової служби.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_3 ОСОБА_1 має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни- учасників бойових дій.

Відповідно до відповіді на запит ПП ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України від 08.03.2025 розмір пенсії ОСОБА_1 - 8944, 34 грн.

З копії військового квитка ОСОБА_1 вбачається проходження військової служби в період з 2015 по 2024 р.р.

Також судом досліджено копії квитанцій: отримувач АТ «Альфа Банк» від 09.12.2019, платник ОСОБА_1 сума платежу 2 600 грн; від 24.01.2020 призначення платежу: поповнення карткового рахунку НОМЕР_4 на суму 2 500 грн; від 16.03.2020 призначення платежу: поповнення карткового рахунку НОМЕР_4 на суму 8200 грн.

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Законом України "Про нотаріат", Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012.

Статтями 87, 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено: для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість; перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України; нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років; якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012: для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів; перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України; безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999; при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

Як вбачається зі змісту спірного виконавчого напису, під час його вчинення приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. керувалась статтею 87 Закону України "Про нотаріат" та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.

Пунктом 2 Розділу 2 "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999, встановлено, що для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Проте, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 по справі №826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" у частині п.1 та п.2 зазначеної постанови.

Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України у разі визнання рішенням суду нормативно-правового акта протиправним та нечинним, такий нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" №1172 в редакції від 29.11.2001.

Така позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29.01.2019 по справі №910/13233/17.

Тобто, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, залишено поза увагою, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі визнані не чинними, з дня їх прийняття, а для вчинення виконавчого напису необхідно подання оригіналу нотаріально посвідченої угоди.

Крім того, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України від 05.07.2017 по справі №6-887цс17, які також знайшли своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №320/8269/15-ц від 16.05.2018, в якій Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.

Згідно з приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав, шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Під час вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у зазначеному спорі, підлягають перевірці доводи сторін у повному обсязі з приводу того, чи мав на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису, боржник безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Пунктом 1 вищевказаного Переліку, в редакції станом на 29.11.2001, у підпункті (б) передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Проте відповідачем не надано суду доказів, які надавались стягувачем нотаріусу на підтвердження безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов`язання боржника, а тому суд приходить до висновку, що пред`явлена до стягнення сума заборгованості не могла бути перевірена нотаріусом на предмет її безспірності.

Статтями 4, 12, 13, 89 ЦПК України передбачено: кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладені обставини, суд приходить до висновку, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не пересвідчилась у безспірності вимог до ОСОБА_1 та вчинила виконавчий напис без дотримання вимог ст.ст.87, 88 Закону України "Про нотаріат", що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають в цій частині задоволенню.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов від 21.03.2025, які детально описано вище, не спростовують проаналізованих вище доказів у справі, крім того, ці доводи не підкріплені жодним доказом, що свідчать про наявність належних правових підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Разом з цим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року по справі № 201/6498/20.

Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, та у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

Факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.

Враховуючи, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 3252,49 грн, що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відповідачем кошти в сумі 3252,49 грн підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.

Отже, аргументи представника відповідача, що між сторонами існують договірні відносини у зв`язку з виконанням укладеного кредитного договору, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України, є хибними, оскільки факт визнання виконавчого напису, на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача, таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення цих коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором, її розміру можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Крім того, відповідно до листа приватного виконавця Золотарьової Т.В. від 12.03.2025 вих. №3540 в рамках виконавчого провадження №62756538 з позивача також були стягнуті 2355,00 грн - основна винагорода приватного виконавця; 500,00 грн мінімальні витрати виконавчого провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 26 цього Закону України, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Нормами ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Частиною 7 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»визначено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

У цьому випадку стягнення з позивача, як боржника на користь приватного виконавця зазначених грошових коштів (витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця), пов`язане зі здійсненням приватним виконавцем примусового виконання виконавчого документа та відповідає нормам ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження».

Суду не надано підтверджень, що будь-які дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження позивачем оскаржувались та були визнані незаконними.

Вирішуючи спір, суд враховує, що при виконанні професійних обов`язків, визначених законодавством України, приватний виконавець не мав передумов для звільнення позивача від сплати витрат виконавчого провадження. В силу положень ч.4 ст. 263 ЦПК України, вищезазначені висновки суду, узгоджуються з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 206/2212/18.

Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до норми Закону України «Про виконавче провадження», а саме:

- виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону);

- у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (ч. 7 ст. 27 Закону);

- основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч. 3 ст. 45 Закону).

Таким чином, стягнуті виконавчий збір або винагорода приватного виконавця підлягають поверненню в разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із визнанням судом виконавчого документа, зокрема виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на викладене вище, стягнуті з позивача на користь приватного виконавця Золотарьової Т.В. кошти не можуть вважатись безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 ЦК України та не є збитками, які завдано позивачу у результаті порушення його цивільного права, та підлягають поверненню в разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із визнанням судом виконавчого документа, зокрема виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню, а тому суд вважає вимогу ОСОБА_1 в цій частині необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з приписів ст.141 ЦПК України, згідно якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору у цій справі.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за позовними вимогами у цій справі становить 968, 96 грн - за позовну вимогу немайнового характеру, 484,48 грн за подання заяви про забезпечення позову, а також 968, 96 грн - за позовну вимогу майнового характеру.

У зв`язку із повним задоволенням позовної вимоги немайнового характеру, заяви про забезпечення позову та частковим задоволенням вимоги майнового характеру, судові витрати у виді судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1969,45 грн.

Вирішуючи питання щодо судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК Україниоднією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (частина перша статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За частиною першої, другоїстатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики).

Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

З огляду на викладене, суд зауважує, що правовідносини домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, які склалися між адвокатом та клієнтом, в межах чого розглядаються питання зобов`язання про сплату та строки сплати.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливо лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суд від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17, провадження № 61-11991св20).

Цивільним процесуальним законом врегульовані критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу в справі.

В порядку частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертоюстатті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільногозаконодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано належні, допустимі та достатні докази витрат позивача по цій справі, а саме: ордер на надання правничої допомоги серія ВА № 1148202; договір про надання професійної правової (правничої) допомоги від 03.03.2025, укладений між адвокатом Заливчим Я.В. та ОСОБА_1 , відповідно до якого вартість послуг, що надаються за цим договором, погоджена сторонами у фіксованому розмірі 8000, 00 грн та не залежить від кількості часу, який витрачено адвокатом на їх надання; клієнт здійснює оплату наданих послуг протягом 3-х банківських днів з дня набрання чинності рішенням суду шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок адвоката.

Представник відповідача у відзиві на позов, який детально описаний вище, просив відмовити у стягнення витрат на правову допомогу за недоведеністю або зменшити їх розмір. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою з урахуванням конкретних обставин справи, ціни позову.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У зв`язку з наведеним, суд може обмежити розмір судових витрат на професійну (правничу) допомогу з огляду на розумну необхідність таких судових витрат для конкретної справи.

З урахуванням вищевикладеного, принципу пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат, зважаючи на те, що позов задоволено частково, за наявності клопотання представника відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, а також ураховуючи конкретні обставини справи, яка є справою незначної складності, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження; усталену практику з розгляду таких спорів про визнання виконавчого напису нотаріуса такими, що не підлягає виконанню; враховуючи співмірність позовних вимог, суд вважає, що вартість послуг адвоката є завищеною та підлягає зменшенню до суми 4 000 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу (4 000 грн) відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи.

Також, 14.03.2025 ОСОБА_1 подав суду заяву про забезпечення позову, яка ухвалою від 17.03.2025 задоволена. В порядку забезпечення позову зупинено стягнення на підставі виконавчого документа, а саме виконавчого напису нотаріуса № 20638, вчиненого 09.06.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «АЛЬФА БАНК» заборгованості за кредитним договором № 630999709 від 23.08.2018 в розмірі 23 550,03 грн до набрання законної сили рішенням суду по цій справі.

Згідно з ч.ч.1, 7, 8 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивовани клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про необхідність ухвалення рішення щодо задоволення позову в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 246, 258-260, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заливчий Ярослав Валерійович, до АТ «СЕНС БАНК», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 20638 від 09.06.2020, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованості в сумі 23 550,03 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів 3 252,49 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь держави судовий збір в сумі 1969 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят дев`ять ) грн 45 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн.

В стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляд

У порядку п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 100, код юридичної особи : 23494714;

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, 01054, м. Київ, вул. Січових Стрільців, б.37-41, оф. 215.

Суддя О.О.Квітка