Рішення № 130765453, 06.10.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/11318/25

категорія 112010205

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із вказаним позовом, вимоги якого уточнювала 18.08.2025 та 27.08.2025, та у якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу незаконною;

- зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії позивачу в разі втрати годувальника відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, призначену її сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Житомирській області (пенсійна справа №0601029162), з 12.01.2023.

У обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує з 12.11.2024 пенсію по втраті годувальника, яка призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» її малолітньому сину. Вважає, що її син має право на перерахунок такої пенсії з 12.01.2023, тобто з дня, наступного за днем смерті його батька, а не з дня подачі документів. У лютому 2025 року позивач звернулася з відповідною заявою про здійснення перерахунку до відповідача, проте відповіді не отримала та перерахунку відповідач так і не здійснив. Такі дії управління вважає незаконними і такими, що порушують конституційні та соціальні права позивача, а тому звернулася з вказаним позовом до суду.

Ухвалою суду від 24.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 18.08.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 28.08.2025 продовжено розгляд справи.

ГУ ПФУ в Житомирській області 08.09.2025 подало відзив на позовну заяву, у якій заперечило проти задоволення позову за безпідставністю. В обгрунтування зазначено, що в результаті наданих документів позивачу з 12.11.2024 призначено пенсію в разі втрати годувальника на її сина, оскільки 12.11.2024 повторно видано свідоцтво про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 , де в графі "батько" зазначено " ОСОБА_3 ". Тобто, юридичний факт наявності родинних відносин між загиблим та майбутнім одержувачем пенсії, встановлений шляхом внесення змін до державного акту цивільного стану №288 про народження, який відбувся саме 12.11.2024 року та підтверджується видачею повторного Свідоцтва про народження.

До 12.11.2024 родинних відносин між загиблим ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 юридично не існувало, а тому було відсутнє право на призначення пенсії в разі втрати годувальника.

За змістом ст. 50 Закону №22б2, пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Зважаючи на те, що сукупність всіх ознак права на пенсію в разі втрати годувальника сформувалася 12.11.2024, заява про таке призначення подана 21.11.2024, то призначення пенсії саме з 12.11.2024 в повній мірі відповідає нормі ст. 50 Закону №2262 - з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Наголошує, що заявлені в позові вимоги стосуються відновлення права на призначення пенсії, а не перерахунку пенсії, а тому просить у позові повністю відмовити.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого (повторно) Відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 12.11.2024.

Батьками дитини у свідоцтві про народження зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 .

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 04.09.2024 по справі №296/10096/23 визнано батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 ; зобов`язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести до державного акту цивільного стану про народження ОСОБА_5 №288 від 22.02.2023 року, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступні зміни: в графі "Батько" зазначити " ОСОБА_3 ", в графі "Прізвище, ім`я, по батькові" дитини зазначити " ОСОБА_2 ".

Також вказаним рішенням суду установлено, що чоловік ОСОБА_6 , сапер інженерно-саперного взводу 4 аеромобільного батальйону солдат ОСОБА_3 , 1991 року народження, прийнятий на військову службу 17 вересня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_6 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув ІНФОРМАЦІЯ_7 внаслідок артилерійського обстрілу поблизу н.п. Соледар Донецької області.

Факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 також підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 27 січня 2023 року.

Позивачка з 12.11.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по втраті годувальника, яка призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, призначену її синові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Пенсія призначена на підставі документів, які позивач особисто надала до ІНФОРМАЦІЯ_8 21.11.2024.

Вважаючи, що її син має право на перерахунок такої пенсії з 12.01.2023, тобто з дня, наступного за днем смерті його батька, а не з дня подачі документів, позивач у лютому 2025 року звернулася з відповідною заявою про здійснення перерахунку до відповідача, проте відповіді на заяву не отримала і перерахунку відповідач не здійснив .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, визначені та врегульовані Законом №2262-ХІІ.

Частиною 1 статті 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2262-ХІІ члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Згідно частин другої, третьої статті 50 Закону №2262-ХІІ членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією. Пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, за п.10 якого закріплено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя забезпечують оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення (перерахунку) пенсій особам, звільненим з військової служби, та пенсій в разі втрати годувальника членам сімей померлих військовослужбовців (крім військовослужбовців базової військової служби) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та визначення розміру грошового забезпечення, що враховується під час обчислення та перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби (крім військовослужбовців базової військової служби).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок №3-1).

Відповідно до п.11 розділу І Порядку №3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).

Аналізуючи вищевказане, можна зазначити, що відповідно до статті 50 Закону України №2262-XII, члену сім`ї особи з числа військовослужбовців, який набув право на призначення пенсії у разі втрати годувальника, пенсія призначається з дня виникнення права на пенсію.

Також нормами чинного законодавста закріплено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, зокрема, дітям померлого військовослужбовця, які не досягли 18 років або старші 18, але стали інвалідами до 18 років; дітям які народилися протягом 10 місяців після смерті годувальника.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 21.11.2024 особисто подала до ІНФОРМАЦІЯ_9 документи для призначення пенсії по втраті годувальника, на підставі яких відповідачем пенсія була призначена з 12.11.2024 - з дня виникнення права на пенсію (з дня встановлення родинних відносин між загиблим ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Тобто, у даному випадку має місце призначення пенсії з певної дати - з 12.11.2024, тому, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність вимоги позивача про проведення перерахунку та виплати пенсії з 12.01.2023, оскільки станом на цю дату пенсія ще не була призначена, і, відповідно, не може бути перерахована.

Суд зауважує, що згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Таким чином, судом за наслідками розгляду справи встановлено, що відповідачем не порушено право відповідача на перерахунок пенсії, що виключає підстави для задоволення позову.

При цьому судом враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Встановлення судом за результатами розгляду справи відсутності порушення прав позивача на перерахунок пенсії обумовлює відсутність необхідності надання правової оцінки всім доводам останнього, наведеним у позовній заяві.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі слід зазначити, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень, у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

06.10.25