Рішення № 130689781, 02.10.2025, Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/689/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

2 жовтня 2025 року селище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Грінчук-Степанюк З.А., розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув селищіРоманів цивільнусправу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року через систему «Електронний суд» товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 31 серпня 2024 року міжпозивачем та відповідачем було укладено договір №508600-КС-001 про надання кредиту за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.

За умовами укладеного договору ТОВ «Бізнес Позика» надало відповідачу грошові кошти у сумі 11000 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови укладеного договору не виконує, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 30510,00 грн; з яких 11000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 13860,00 грн заборгованість по процентах, 5500,00 грн заборгованість по штрафах, 150,00 грн заборгованість по комісії.

27 березня 2020 року, у строк встановлений для подання відзиву, представник відповідача адвокат Кулаківський В.В. пред`явив зустрічний позов до ТОВ «Бізнес Позика», в якому просить визнати недійсним кредитний договір №508600-КС-001 від 31 серпня 2024 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на те, що відсоткова ставка в розмірі 6690,17% річних за користування кредитом не відповідає критерієм розумності та справедливості, є непомірним тягарем для позивача за зустрічним позовом, яку життєві обставини змусили взяти кредит, умови договору є несправедливими, оскільки розмір плати за користування кредитом перевищує суму кредиту, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків.

В судове засідання учасники справи та їх представники не з`явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. Від представника позивача та представника відповідача надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.

Суд, дослідивши письмові докази, що надані сторонами, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 31 серпня 2024 року за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №508600-КС-001 про надання кредиту на наступних умовах: сума кредиту 11000,00 грн, строк кредитування 24 тижні, тобто до 15 лютого 2025 року, погодили стандарту процентну ставку 1,00% в день, комісію за видачу кредиту 2200,00 грн, орієнтовну загальну вартість кредиту 26966,30 грн.

Відповідач за первісним позовом підписала договір та паспорт споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-3840 та UA-8192.

Згідно інформаційної довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Профітгід», інформації акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», виписки про рух коштів по рахунку на банківську картку № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перераховано кошти на її банківський рахунок на виконання умов кредитного договору №508600-КС-001 від 31 серпня 2024 року в розмірі 11000,00 грн.

З наданого позивачем за первісним позовом розрахунку слідує, що заборгованість відповідача за первісним позовом за договором станом на 28 травня 2025 року становить 30510,00 грн, яка складається з 11000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 13860,00 грн заборгованість по процентах, 5500,00 грн заборгованість по штрафах, 150,00 грн заборгованість по комісії.

Відповідачем за первісним позовом розрахунок заборгованості не спростований, доказів належного виконання зобов`язань за договором не надано.

Щодо зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Визнання судом нікчемного правочину (чи окремих його умов) недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

У зустрічній позовній заяві представник ОСОБА_1 зазначає, що відсоткова ставка в розмірі 6690,17% річних за користування кредитом не відповідає критерієм розумності та справедливості, є непомірним тягарем для позивача за зустрічним позовом, яку життєві обставини змусили взяти кредит. Умови кредитного договору жодним чином не можна назвати справедливими, оскільки розмір плати за користування кредитом (13860,00 грн) перевищує суму кредиту (11000,00 грн), такі умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків.

Устатті 233 ЦК Україниунормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановленістаттею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Отже ознаками правочину, щодо якого може бути застосовано положеннястатті 233 ЦК України, є вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно. Тобто особа усвідомлює свої дії, але вимушена їх вчиняти через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Для кваліфікації правочину застаттею 233 ЦК Українинеобхідна обов`язкова наявність двох умов у сукупності: тяжких обставин і вкрай невигідних умов вчинення правочину. Крім того, має бути доведено причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладення саме з метою усунення тяжких обставин).

Такі висновки щодо застосування норм матеріального права викладено у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17, від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17, від 21 травня 2025 року у справі № 756/2903/23, Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц.

Відповідно до частини третьої статті12, частини першої статті81 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України)кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині шостійстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 уклала спірний правочин з метою усунення тяжких обставин та наявність таких обставин.

Отже позивач та її представник за зустрічним позовом не довели, вищевказаних обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Частиною 1статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1статті 634 ЦК Українидоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1статті 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначеністаттею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

У пунктах 5, 6 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно достатті 11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Частиною 1статті 1054ЦК Українивстановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 2статті 1056-1 ЦК Українивизначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини 1статті 526ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1статті 1048 ЦК Українивизначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що між кредитною установою та відповідачем був укладений договір у електронній формі, у якому були узгоджені істотні умови договору, у тому числі строки повернення кредиту, сплату процентів. Крім того, інформаційною довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «Профітгід», інформацією акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», випискою про рух коштів по рахунку відкритого на ім`я ОСОБА_1 та на обслуговування якого видано банківську картку НОМЕР_1 , підтверджено перерахування 11000,00 грн 31 серпня 2024 року відповідачу. Проценти в розмірі 13860,00 грн нараховані в межах строку кредитування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика», щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11000,00 грн та заборгованості по процентах в розмірі 13860,00 грн, а всього разом 24860,00 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення комісії в розмірі 150,00 грн, суд зазначає наступне.

Законом України«Проспоживчекредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

При цьому, відповідно до частини 1статті 11 вказаного Законупісля укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, щоЗакон України «Про споживче кредитування»розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті11, частини 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача комісії, оскільки з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно доЗакону України«Про споживчекредитування» та вважає за необхідне відмовити у задоволенні стягнення комісії в розмірі 150,00 грн з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача штрафів у розмірі 5500,00 грн, суд виходить з наступного.

Частиною першоюстатті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Правовий режим воєнного стану»введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.

Згідно пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень»ЦК Україниу період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вищевказані положення закону, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача штрафів у сумі 5500,00 грн задоволенню не підлягає.

Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 24860,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, на підставістатті 141 ЦПК України,оскільки судомзадоволено позовчастково,стягненню звідповідача запервісним позовом накористь ТОВ«БізнесПозика» підлягають понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2338,75 грн.

Керуючись статтями 525, 526, 546,549, 610, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 76, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Первісний позовтоваристваз обмеженоювідповідальністю«БізнесПозика» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адресамісця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (адреса місця знаходження: бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411 м.Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 41084239) 24860 (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн 00 коп заборгованості за кредитним договором, та 1973 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят три) грн 80 коп судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя М.М. Кірічук