Рішення № 13063226, 27.12.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.10 Справа№ 25/165

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Військового прокурора Львівського гарнізону (м.Львів) в інтересах Держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України (м.Київ) в особі Державного підприємства Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій” (м.Львів)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Галберег” (м.Львів)

про : стягнення заборгованості в розмірі 153 143,42 грн.

Суддя : В.М. Пазичев

При секретарі : І.Є.Башак

Представники сторін:

від прокуратури: Майорчак В.М.-помічник військового прокурора Львівського гарнізону, посвідчення №42 від 30.11.2009 року

від позивача: Долінська О.З.-представник, довіреність від 25.12.2010 року

від відповідача : Не з”явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Військового прокурора Львівського гарнізону (м.Львів) в інтересах Держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України (м.Київ) в особі Державного підприємства Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій” (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Галберег” (м.Львів) про стягнення заборгованості в розмірі 153 143,42 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.12.2010 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 20.12.2010 року. Ухвалою від 20.12.2010 року розгляд справи відкладено до 27.12.2010 року, у зв”язку з неявкою представників сторін.

Прокурор вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.12.2010 року, про відкладення від 20.12.2010 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

27.12.2010 року за вх.№25385 прокурор подав до канцелярії суду клопотання, згідно якого просить суд стягнути із відповідача суму основного боргу в розмірі 149 276,23 грн., щодо стягнення пені в розмірі 3 867,23 грн. провадження припинити. Позивач підтримав заявлене клопотання.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.12.2010 року, про відкладення від 20.12.2010 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Представник позивача позов підтримав, просив позовні вимоги задоволити з підстав, наведених у позовній заяві та уточненні до позовної заяви.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.12.2010 року, про відкладення від 20.12.2010 року не виконав, відзиву на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується повернутими поштовими конвертами з поштовою відміткою “адресат вибув”, хоча у підтвердження зазначеної в позовній заяві адреси відповідача позивачем надано Довідку з ЄДРПОУ станом на час звернення з позовом, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов”язковою.

Згідно ст.93 ЦК України, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

Позов розглянуто у відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 27.12.2010 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Відповідно до розділу IX Декларації "Про державний суверенітет України" та ст. 17 Конституції України, як незалежна і суверенна держава Україна для захисту свого суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості будує Збройні Сили України, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», вони є військовим формуванням, на яке покладається оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності та недоторканості.

Стаття 13 Закону України «Про оборону України»від 06 грудня 1991 року визначає, що Збройні Сили України це військова державна структура, яка організаційно складається з військових об”єднань, з”єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів, а ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» визначає, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 вказаного Закону, Указу Президента України №888/97 від 21.08.1997 року «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України»та ст.ст. 1,6 вказаного Положення, Міністерство оборони України (далі - МО України) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництво Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Також, відповідно до п. 18, 20 зазначеного Положення, МО України утворює, реорганізовує і ліквідує у встановленому порядку підприємства, установи, організації, контролює їх діяльність та керує економічною і фінансовою роботою ЗС України.

Статтями 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у ЗС України є військові об'єднання, військові частини, установи і організації, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Державні підприємства, установи, організації МО України є складовою Збройних Сил України. Основні фонди, обігові кошти установ є державною власністю, належать до сфери управління МО України. Керівник підприємства несе повну відповідальність за стан та діяльність підприємства, ефективне використання закріпленого державного майна, витрачання грошових коштів, контроль за виконанням договірних зобов'язань.

Державне підприємство Міністерства оборони «Львівський завод збірних конструкцій»( в подальшому ДП МОУ «ЛЗЗК», позивач) є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України. Майно ДП МОУ «ЛЗЗК»є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління.

На підставі п.2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звергатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів держави.

Військовий прокурор Львівського гарнізону діє згідно п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. п. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»та рішення Конституційного Суду України від 08.04,1999 року №3/-рп/99, а саме звертається з позовом до господарського суду в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства «Львівський завод збірних конструкцій», як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах.

04.01.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Галберег»(надалі - відповідач), та ДП МОУ «ЛЗЗК»(надалі позивач) укладено договір купівлі-продажу №3.

Згідно із п. 1.1 вищевказаного договору, позивач приймає на себе зобов'язання виготовити та передавати, згідно договору, у власність відповідача продукцію (далі товар), що виготовляє позивач, а відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Згідно п. 2.1 договору, товар відвантажується позивачем відповідачу за договірними цінами, зазначеними на кожний вид номенклатури в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.3 договору, загальна сума договору складає загальну вартість встановленого товару, яка зазначена у специфікаціях та видаткових накладних, які виставлені позивачем до оплати відповідачу по даному договору та складає 1 000 000,00 грн.

Згідно п. 5.1 договору, оплата товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача. Відповідач оплачує вартість товару на умовах попередньої оплати на підставі виставлених рахунків протягом 5 (п”яти) банківських днів з дня його виставлення.

Згідно п. 6.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов"язань за договором, сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що відповідач за порушення терміну оплати сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день протермінування від вартості неоплаченого товару та 10% річних від простроченої суми пеоплати.

Відповідно до п. 7.4 вищевказаний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2010 року.

Так, відповідно до умов договору, позивач виготовляв та передавав відповідачу товар, проте відповідач, на думку позивача, належним чином не здійснював оплату послуг наданих останнім.

Зокрема, відповідач не в повному обсязі оплатив позивачу вартість продукції по накладній №961 від 17 серпня 2010 року, а саме по вказаній накладній відповідач недоплатив позивачу кошти в розмірі 4 378,71 грн. Крім цього, за свідченням позивача, на даний час являються неоплаченими відповідачем наступні накладні позивача: №965 від 18 серпня 2010 року на загальну суму 4 761,60 грн., №1000 від 30 серпня 2010 року на загальну суму 5894,40 грн., №1004 від 30 серпня 2010 року на загальну суму 19 200,00 грн., №1007 від 31 серпня 2010 року на загальну суму 5 578,80 грн., №1023 від 01 вересня 2010 року на загальну суму 4 572,00 грн., №1029 від 02 вересня 2010 року на загальну суму 5 596,80 грн., №1036 від 02 вересня 2010 року на загальну суму 4 874,40 грн., №1053 від 07 вересня 2010 року на загальну суму 1 1688,00 грн., №1062 від 08 вересня 2010 року 10 202,40 грн., №1069 від 09 вересня 2010 року на загальну суму №10525,20 грн., №1072 від 09 вересня 2010 року на загальну суму 8 841,60 грн., №1073 від 09 вересня 2010 року на загальну суму 3249,60 грн., №1087 від 13 вересня 2010 року на загальну суму 4 488,24 грн., №1 125 від 23 вересня 2010 року на загальну суму 9 652,20 грн., №1130 від 24 вересня 2010 року на загальну суму 5932,80 грн., №1148 від 28 вересня 2010 року на загальну суму 5 731,20 грн., №1 157 від 29 вересня 2010 року на загальну суму 8410,08 грн., №1165 від 30 вересня 2010 року на загальну суму 5 491,20 грн., №1230 від 12 жовтня 2010 року на загальну суму 5 873,28 грн., №1257 від 18 жовтня 2010 року на загальну суму 4 333,68 грн.

У зв'язку з викладеним виникла заборгованість відповідача перед позивачем на загальну суму 149 276,19 грн.

За твердженням позивача, факт виникнення боргу, крім зазначених вище накладних, копії яких додаються до позовної заяви, також підтверджується довідкою позивача вих. №612 від 17 листопада 2010 року та актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2010 року на суму 139 069,23 грн.

Крім цього, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань перед позивачем, згідно до п. 6.2 вказаного договору, ДП МОУ «ЛЗЗК»нарахував відповідачу пеню, розмір якої становить 3 867,23 грн.

Таким чином, загальний розмір позовних вимог становить 153 143,42 грн.

Недоотримання ДП МО України «Львівський завод збірних конструкцій»зазначених в позовній заяві коштів призвело до зменшення дохідної частини бюджету, чим порушено інтереси держави, що відповідно до ст. 121 Конституції України, ст, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №13-14 1/99 є підставою для порушення справи господарським судом.

27.12.2010 року за вх.№25385 прокурор подав до канцелярії суду клопотання, згідно якого просить суд стягнути із відповідача суму основного боргу в розмірі 149 276,23 грн., щодо стягнення пені в розмірі 3 867,23 грн. провадження припинити. Позивач підтримав заявлене клопотання.

Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 149 276,19 грн.

Відповідач на час розгляду справи докази погашення заборгованості суду не представив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладений обов”язок представляти інтереси Держави в суді у випадках, визначених Законом. Право на звернення прокурора до суду в інтересах Держави передбачено п.6 ч.2 ст. 20 Закону України “Про прокуратуру”, ст.2 ГПК України, рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року. Відповідно до ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах. Держава зацікавлена в належній поведінці суб”єктів цивільно-правових відносин, яку вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК україни, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов”язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов”язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і хоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

27.12.2010 року за вх.№25385 прокурор подав до канцелярії суду клопотання, згідно якого просить суд стягнути із відповідача суму основного боргу в розмірі 149 276,23 грн., щодо стягнення пені в розмірі 3 867,23 грн. провадження припинити. Позивач підтримав заявлене клопотання.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Суд дійшов висновку, що провадження щодо стягнення пені в розмірі 3 867,23 грн. слід припинити.

Згідно розрахунків, поданих позивачем та не спростованих відповідачем, сума боргу становить 149 276,19 грн.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, відзив на позов не представив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов Військового прокурора Львівського гарнізону (м.Львів) в інтересах Держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України (м.Київ) в особі Державного підприємства Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій” (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Галберег” (м.Львів) в частині стягнення заборгованості в сумі 149 276,19 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1.Уточненні позовні вимоги - задоволити.

2.Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Галберег” (79005, м.Львів, вул.Чайковського,33; р/р 26001019582980 в ЛФКБ “Фінанси і кредит”, МФО 325923, код ЗКПО 31073702) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій” (79040, м.Львів, вул.Городоцька,222; р/р 2600300601566 у Львівській філії “Укрексімбанку”, МФО 325019, код ЄДРПОУ 08006864) 149 276 (сто сорок дев”ять тисяч двісті сімдесят шість) грн. 19 коп. боргу.

3.Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Галберег” (79005, м.Львів, вул.Чайковського,33; р/р 26001019582980 в ЛФКБ “Фінанси і кредит”, МФО 325923, код ЗКПО 31073702) на користь Державного бюджету України (№ рахунку 31119095700006, МФО 825014, код ЄДПОУ одержувача 22389406, банк одержувача ГУДКУ у Львівській області, одержувач УДК у Личаківському районі м.Львова) 1 492 (одна тисяча чотириста дев”яносто дві) грн. 76 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаціно технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя