Рішення № 130622043, 29.09.2025, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/1282/25

Провадження № 2/545/1072/25

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.09.2025 року Полтавський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді Путрі О.Г.,

при секретарі Литвинову В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад», про конфіскацію земельної ділянки,-

в с т а н о в и в :

Заступник керівникаПолтавської окружноїпрокуратури вінтересах державив особіГоловного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області звернувся до суду з позовом до відповідача про конфіскацію земельної ділянки.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на землю серії ПЛ № 191279 15.06.2005, набула право власності на земельну ділянку площею 6,0345 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (теперішня Новоселівська ОТГ). 12.10.2020 ОСОБА_1 зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5324083700:00:004:0112 площею 6,0345 га (номер відомостей про речове право 38680367, реєстраційний номер об`єкта 2194547753240). Згідно із інформацією ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, на ім`я ОСОБА_1 було видано сертифікат серії ПЛ № 0083767 про що зроблено запис за № 68 у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Полтавською райдержадміністрацією. Зазначає, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначена інформація щодо власника « ОСОБА_1 , країна громадянства: російська федерація». Згідно інформації Державної міграційної служби, відомості щодо отримання громадянства України відносно ОСОБА_1 відсутні.

Посилається на те, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою російської федерації та не будучи громадянкою України отримала державний акт від 15.06.2005 серії ПЛ № 191279 на право власності на землю сільськогосподарського призначення, на підставі якого в подальшому здійснила державну реєстрацію вказаної земельної ділянки. Вказує, що отримана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5324083700:00:004:0112, нею добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку, а тому право власності на таку земельну ділянку підлягає припиненню шляхом конфіскації за рішенням суду.

Ухвалою суду від 28.03.2025 року накладено арешт на належну ОСОБА_1 , на праві приватної власності земельну ділянку кадастровий номер 5324083700:00:004:0112, площею 6,0345 га, розташовану на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, заборонено ОСОБА_1 , розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 5324083700:00:004:0112.

Ухвалою суду від 28.03.2025 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.

09.04.2025 року від представника Головного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області надійшлиписьмові пояснення,в якихвказала,що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати лише громадянину України. Відповідач до цього часу земельні ділянки не відчужила, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу. Вважає, що позовні вимоги про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом їх конфіскації підлягають задоволенню (а.с. 70-73).

Ухвалою суду від 23.04.2025 року підготовче засідання по справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Від прокурора Сорочинської О.М. надійшла письмова заява, відповідно до якої позов підтримала, прохала задовольнити, не заперечувала проти заочного розгляду справи (а.с. 100).

Від представника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшло клопотання про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримала (а.с. 86).

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання 23.04.2025 року, 19.06.2025 року, 29.09.2025 року не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена у встановленому законом порядку, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (а.с.65, 95, 99). Відзиву на позовну заяву або будь-яких клопотань із зазначенням поважності причин неприбуття в судові засідання відповідачем до суду не подано.

Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад», у судові засідання 23.04.2025 року, 19.06.2025 року, 29.09.2025 року не з`явився, будучи належним чином повідомленим шляхом доставлення судової повістки до його електронного кабінету (а.с.67, 94, 97-зворот), з клопотаннями до суду не звертавсь.

За змістом ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ч.1ст.280ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 29.09.2025 року призначено проведення заочного розгляду даної цивільної справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Частиною 1ст. 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно п. 3 ч. 1ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovic v.Ukraine, № 15123/03 , ЄСПЛ 06.12.2007 р). Тлумачення п.3 ч.1ст.131-1Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя згідно п. 3 ч. 2ст. 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 3ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Тлумачення ч. 3ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду. Відповідно до ч. 4ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Підставою для звернення з позовом до суду стало виявлення факту отримання у власність громадянином російської федерації земельної ділянки та не відчуження її у встановлений законодавством термін. Як встановлено судом, орган, на який покладено функцію здійснення державного контролю за використанням та охороною земель - ГУ Держгеокадастру в Полтавській області - до суду не звертався. Наведене свідчить про порушення інтересів держави, об`єктивною неможливість захисту таких інтересів органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, бездіяльністю такого органу та є підставою для звернення прокурора з позовом до суду, оскільки останній виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року (справа № 912/2385/18), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогост. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року справа № 910/3486/18).

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 зазначає, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Полтавською окружною прокуратурою на адресу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області скеровано запит від 15.12.2023, №55-114-20891ВИХ-23, та від 22.01.2024 № 55-75-1263ВИХ-24, в яких викладено допущені порушення ОСОБА_1 щодо не відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 30.01.2024, № 10-16-0.6-379/2-24, наданого у відповідь на запит Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, вказаний орган не має можливості самостійно вжити відповідних заходів, направлених на реальний захист інтересів держави, а саме звернення до суду з позовом про конфіскацію земельної ділянки, у зв`язку із відсутністю фінансування. З даного листа вбачається, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області володіє відомостями про порушення ОСОБА_1 вимог Земельного кодексу України, при цьому жодних дій для вилучення з власності відповідача землі не вчинило з указаних підстав, що свідчить про пасивну поведінку у захисті своїх прав ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Таким чином, пред`явлення позову у цій справі прокурором в інтересах держави викликано саме захистом інтересів держави, оскільки не було вжито заходів щодо припинення порушень та повернення земельних ділянок в державу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, відповідно до ч.ч. 4-5ст 56 ЦПК України, абз. 1 ч.3, абз 1 ч.4ст 23 Закону України «Про прокуратуру», у тексті позовної заяви обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області. Крім того, прокурором виконані вимоги ч. 3ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої необхідною умовою для звернення прокурора з позовом є попереднє повідомлення саме тих відповідних компетентних органів, які мали б самостійно захищати інтереси держави. Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувало, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловлювало. Таким чином під час розгляду справи встановлено, що наявні всі підстави для представництва прокурора в суді.

Конституція України(стаття 13) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписамист. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначеноЗемельним Кодексом України.

У відповідності до ч. ч. 1-3ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч. ч. 1, 2ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Частина 5ст. 22 ЗК Україниу взаємозв`язку із ч.1ст.130 цього Кодексупередбачає, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Згідно зіст. 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суб`єктами права приватної власності на землю відповідно дост. 80 ЗК Українивизначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших нормЗК Українисуб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згідно ч. 3ст. 81 ЗК Україниіноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Отже, законною підставою отримання у власність іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення є цивільно-правові угоди.

За змістом ч. 4ст. 81 ЗК Україниземлі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Особливостей (уточнень) щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення особами, які отримали у власність ці ділянки за часів перебування у громадянстві України, а згодом змінили таке громадянство, статті 22, 81 та ін.Земельного кодексу Українине містять.

Разом з тим слід зазначити, щостаттею 145 цього Кодексувстановлено вимогу припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності.

Так, відповідно достатті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

З викладеного випливає, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати лише тільки громадянину України.

Примусове припинення прав на земельну ділянку, у відповідності до пункту «в» ч.1ст. 143ЗК України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду (ч.2ст. 145 ЗК України).

Статтею 153 Земельного кодексу Українипередбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно положення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18.09.2013 (справа № 6-92цс 13), основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11.03.2003 «Новоселецький проти України», від 01.06.2006 «Федоренко проти України»). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

НормамиЗемельного кодексу Україничітко визначена неможливість іноземців мати у власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення та обов`язок припинити право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення шляхом її відчуження протягом року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Державного акту на право власності на землю серії ПЛ № 191279 15.06.2005, набула право власності на земельну ділянку площею 6,0345 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (теперішня Новоселівська ОТГ) (а.с. 32).

12.10.2020 ОСОБА_1 зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5324083700:00:004:0112 площею 6,0345 га (номер відомостей про речове право 38680367, реєстраційний номер об`єкта 2194547753240) (а.с. 56).

Так, Державний акт на право власності на землю серії ПЛ № 191279 15.06.2005, виданий ОСОБА_1 на підставі розпорядження Полтавської райдержадміністрації від 06.10.2004 № 675 (а.с. 31).

Згідно вказаного розпорядження від 06.10.2004 № 675 розглянуто технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянам Нестеренківської сільської ради та затверджено вказану технічну документацію. Також, районному відділу земельних ресурсів доручено забезпечити повернення громадянами сертифікатів на право на земельну частку (пай) та видачу таким громадянам державних актів.

На ім`я ОСОБА_1 було видано сертифікат серії ПЛ № 0083767 про що зроблено запис за № 68 у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Полтавською райдержадміністрацією (а.с. 13).

Згідно списку громадян, власників земельних часток (паїв), яким виділяються в натурі земельні ділянки в складі єдиних масивів із земель колективної власності колишнього КСП «Іскра» на території Нестеренківської сільської ради значиться інформація про ОСОБА_1 громадянство російської федерації, адреса АДРЕСА_1 (а.с. 15).

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначена інформація щодо власника « ОСОБА_1 , країна громадянства: російська федерація». Інформація про громадянство російської федерації ОСОБА_1 також значиться в довіреності, 58 АА 1183958, що додається до договору оренди земельної ділянки, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 на вчинення правочинів від її імені (а.с. 28 зворот -29,56).

Згідно інформації Державної міграційної служби, відомості щодо отримання громадянства України відносно ОСОБА_1 відсутні (а.с. 48).

Вказана земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Полтава-Сад», строк дії договору оренди до 13.02.2026 з переважним правом поновлення такого договору орендарем на новий строк (номер запису про інше речове право 38680382) (а.с. 26-28).

Статтею 378 ЦК Українипередбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог п.п. «д, е» ч. 1 ст.140 ЗК Українипідставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду: не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку у відповідності до п.п. «в» ч. 1 ст.143ЗК Україниздійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Пунктом 10 ч. 1ст.346ЦК Українивизначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Норма частини 5ст.41Конституції Українипередбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Частиною першоїстатті 348 ЦК Українивстановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу.

Аналіз нормЗК Українидає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом 1 року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є громадянкою рф.

Отже, із наведеного слідує, що відповідачем, як іноземною громадянкою, не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, та передано спірну земельну ділянку в оренду ТОВ «Полтава-Сад», тому слід припинити право власності примусово шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням обов`язку добровільного відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності відповідача на вказані земельні ділянки необхідно припинити шляхом конфіскації.

Звертаючись до суду з позовом про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, прокуратура просила кофіскувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, зазначені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК, У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви 3028 грн, заяви про забезпечення позову 1514 грн.

Витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, згідно ст. 141 ЦПК України .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263-265,280-282,352 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Затишна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ: 39767930) належну ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), на праві приватної власності земельну ділянку кадастровий номер 5324083700:00:004:0112, площею 6,0345 га цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.10.2020, номер відомостей про речове право 38680367 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 54598418 від 15.10.2020).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, р/р UA118201720343130001000006160, ДКСУ м.Київ 820172 код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) гривні.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії;

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його оголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. Г. Путря