Рішення № 130613573, 24.09.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року Справа № 160/21388/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/21388/25 за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

23.07.2025 року через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2022 року по 12.06.2025 року;

- визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 13.06.2025 року;

- зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 18.07.2022, виплаченої 13.06.2025 року.

Ухвалою суду від 28.07.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/21388/25, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 28.07.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

довідку про середній заробіток за період з вересня 2022 року по жовтень 2022 року із зазначенням середньоденної заробітної плати з відрахуванням податків та зборів (без відрахування податків та зборів;

засвідчену належним чином у відповідності до вимогст. 94 КАС Україникопію наказу про виключення зі списків з особового складу (про звільнення);

довідку про нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 року у справі №160/25999/24;

письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 13.06.2025 року;

письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 13.06.2025 року;

довідку про нараховані та виплачені позивачеві суми грошового забезпечення (з урахуванням податків та зборів) (за спірний період) на дату звільнення позивача;

звернення позивача про виплату спірного грошового забезпечення;

листи/відмови відповідача на таке звернення позивача;

всі наявні докази щодо суті спору.

06.08.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 24.09.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Станом на день виключення позивача зі списків особового складу 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яка гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а також численними роз`ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони.

13.06.2025 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року в справі №160/25999/24 на розрахунковий рахунок Позивача було нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 224042,43гривень.

При цьому Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі протиправними у зв`язку з чим просить також виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що на рядовий та начальницький склад служби цивільного захисту, які проходять службу у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, утвореній відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Індексація перерахована відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/25999/24 (яке набрало законної сили 13.03.2025 року) на остаточний розрахунок при звільненні не впливає.

Вказують, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/25999/24 (яке набрало законної сили 13.03.2025 року) 3 ДПРЗ 13.06.2025 добровільно, без зволікань та у найкоротші терміни сплачено Позивачу грошові зобов`язання у сумі 224042,43 гривень.

Обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відсутність вини, як обов`язкової умови для покладення на 3 ДПРЗ відповідальності за невиплату Позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Також, вказано, що обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, є наявність вини підприємства.

З вищевикладеного вбачається відсутність вини, як обов`язкової умови для покладення на 3 ДПРЗ відповідальності за невиплату Позивачу частини доходів.

Враховуючи наведене, просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , є пенсіонером Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, в розмірі 54% сум грошового забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року в справі №160/25999/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено та вирішено:

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.10.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.10.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року в справі №160/25999/24 апеляційну скаргу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Дніпропетровській області задоволено частково та вирішено:

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №160/25999/24, в частині задоволених позовних вимог про нарахування та виплату індексації в період з 19.07.2022 по 05.10.2022 скасувати, а позов в цій частині заявлених вимог, залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №160/25999/24 залишити без змін.

У березні 2025 року позивач звертався до начальника 3 ДПРЗ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з заявою, в якій просив виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року в справі №160/25999/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року.

Листом Т.в.о начальника 3 ДПРЗ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області №49-301-2012/49-3-4 від 30.04.2025 року позивачу повідомлено, що 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на заяву позвиача повідомлено, що для належного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/25999/24, до Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, як розпорядника вищого рівня, було направлено розрахунки щодо виділення додаткових коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Після надходження вищезазначених коштів рішення суду буде негайно виконане, кошти будуть перераховані на картковий рахунок.

У подальшому, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року в справі №160/25999/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року в справі №160/25999/24 мені на картку АТ КБ «Приватбанк» 13 червня 2025 року надійшли кошти в сумі 223 992,43 грн. на виплату індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року.

17 червня 2025 року позивач звернувся до начальника 3 ДПРЗ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з заявою, в якій просив: Повідомити про суму виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №160/25999/24.Надати довідку про суми отриманого ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2 місяці перед звільненням зі служби з зазначенням середньоденного розміру грошового забезпечення.

16 липня 2025 року на електронну пошту позивачем отримано лист начальника 3 ДПРЗ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області №49-301-3501/49-3-4, яким мені повідомлено про таке: «3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на заяву від 17.06.2025 року надає довідку про суми отриманого грошового забезпечення за 2 місяці перед звільненням зі служби та повідомляє про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 року по справі № 160/25999/24. Кошти у сумі 224042,43 грн. перераховані за вказаними в заяві реквізитами. Платіжна інструкція № 3321 від 13.06.2025 року. Додаток: довідка про суми отриманого грошового забезпечення за 2 місяці перед звільненням зі служби на 1 арк. в 1 примірнику».

Так, згідно довідки начальника 3 ДПРЗ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про суми отриманого ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2 місяці перед звільненням зі служби №04/89-25 від 15 липня 2025 року, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 439,56 грн. (26813,02 / 61 день).

Враховуючи наведене, позивач вважає протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку, з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 18.07.2022, виплаченої 13.06.2025 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістомстатті 17 Конституції Українидержава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначеніЗаконом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(даліЗакон № 2011-ХІІ).

Відповідно достатті першої Закону № 2011-ХІІсоціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу першого пункту першогостатті 9 Закону №2011-ХІІдержава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другоюстатті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу»закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 21.05.2022 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року по справі № 160/20955/24 лише 25.04.2025 року.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

За змістом частини 1статті 47 Кодексу законів про працю України(в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписівстатті 116 Кодексу законів про працю України(в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

19 липня 2022 набрав чинностіЗакон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції нормустатті 117 КЗпП України.

Згідно зістаттею 117 Кодексу законів про працю України(в редакціїЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення нормКодексу законів про працю Українина військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульованоКодексом законів про працю України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті116та117 Кодексу законів про працю Українияк таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятоїстатті 242 КАС Українивраховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Суд відзначає, що нормами статей116,117 Кодексу законів про працю Українина підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі ж невиконання такого обов`язку наступає, передбаченастаттею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина першастатті 117 Кодексу законів про працю Українистосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина другастатті 117 Кодексу законів про працю Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першоїстатті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «… передбаченестаттею 117 КЗпП Українивідшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду».

Твердження відповідача про те, що у спірному випадку вина відповідача як роботодавця позивача в розумінністатті 116 КЗпП Українивідсутня, суд до уваги не бере, оскільки позивач не надавав згоди на виключення його зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення до проведення з ним повного розрахунку відповідно до абзацу третього пункту 242 Положення № 1153, що виключало б вину відповідача у невиплаті на момент звільнення позивача зі служби усіх належних йому сум та як наслідок звільняло від відповідальності застаттею 117 Кодексу законів про працю України.

Доводи відповідача на те, що із позовом до суду у справі №160/25999/24 позивач звернувся зі значною затримкою суд відхиляє, позаяк строки звернення до суду у вказаній справі не можуть бути предметом оцінки у цій справі.

Суд також ураховує, щостаття 116 Кодексу законів про працю Україниоперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», астаття 117 цього Кодексувизначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно достатті 117 Кодексу законів про працю Українимає право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, суд зазначає таке.

Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

Згідно з витягом із наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.10.2022 року.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 13.06.2025 року.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 06.10.2022 року по 12.06.2025 року (включно).

Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинностіЗакон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції нормустатті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (13.06.2025 року) суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню нормастатті 117 Кодексу законів про працю Українив редакціїЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 182 календарні дні з 06.10.2022 року (перший день після звільнення) по 05.04.2023 року (включно).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117Кодексу законів про працю Українипокладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отож, у справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.

Водночас у цій справі органом, який виносить рішення по суті спору, є суд, а тому відповідно до вимог частини другоїстатті 117 КЗпП України(в редакціїЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) саме суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті).

Щодо суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яку належить стягнути з відповідача, суд ураховує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (даліПорядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки начальника 3 ДПРЗ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про суми отриманого ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2 місяці перед звільненням зі служби №04/89-25 від 15 липня 2025 року, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 439,56 грн. (26813,02 / 61 день)

Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 439,56 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням нормистатті 117 Кодексу законів про працю Українив редакціїЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 182 календарні дні.

Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 79 999,92 грн. (439,56 грн. х 182 календарний день).

Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт163.1 статті 163 Податкового кодексу України.

В підпункті164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу Українипередбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно із підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу Україниподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Ураховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 13.06.2025 року, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»(даліЗакон № 2050-ІІІ).

Відповідно достатті 1 Закону № 2050-ІІІпідприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2статті 2 Закону № 2050-ІІІкомпенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІпередбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно достатті 6 Закону № 2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізаціїЗакону № 2050-ІІІКабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (даліПорядок № 159).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченоїстаттею 2 Закону № 2050-ІІІта Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.

Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннямистатті 4 Закону № 2050-IIIвиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно достатті 6 Закону № 2050-IIIкомпенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу №240/11882/19, вказав, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.

Як уже судом встановлено, позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 05.10.2022 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 року по справі №160/2599/24 лише 13.06.2025 року.

Суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимогЗакону України «Про індексацію грошових доходів населення»та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Ураховуючи періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.07.2022 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 13.06.2025 року.

Зважаючи на викладене, суд констатує протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по 18.07.2022 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 13.06.2025 року.

У зв`язку з цим, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 18.07.2022, виплаченої 13.06.2025 року.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1695,68 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, за період з 06.10.2022 року по 05.04.2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, у сумі 79 999,92 гривень.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 13.06.2025 року.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 13.06.2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1695,68 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, 37, код ЄДРПОУ 38255196).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 24.09.2025 року.

Суддя В.В. Ільков