Постанова № 1304068, 04.12.2007, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

Справа № 22а – 780/2007 р.                                                                                                                    Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку – 23                                                                                                        інстанції –  Добродняк І.Ю.

                                                                                                                                                   ( А 23/102)

П О С Т А Н О В А

            04 грудня 2007 року                                                                        м. Дніпропетровськ

            Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді –  Туркіної Л.П.(доповідач),

суддів              – Коршуна А.О., Проценко О.А.,

при секретарі –  Духневичі О.С.,

за участі представників сторін:

позивача:  Барановська А.С. ( довіреність № 117 від 14.06.2007 р. )

відповідача: Цвілий В.І. ( довіреність № 21 від 22.11.2006 р. )

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ Агропромислового комплексу “Самара”, с. Могильов, Царичанський район, Дніпропетровська область

на  постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2007р.

по справі № А 23/102

за позовомТОВ Агропромислового комплексу “Самара”, с. Могильов, Царичанський район, Дніпропетровська область

до  Царичанської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, смт. Царичанка, Дніпропетровська область

проскасування рішення про застосування штрафних (фінансових ) санкцій у сумі 222392,45 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

            У лютому 2007 р.  ТОВ Агропромисловий комплекс “Самара” (далі – АПК «Самара») звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просила скасувати рішення Царичанської МДПІ у Дніпропетровській області від 30.01.2007 р. № 61/23 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму  222392,45 грн.

            Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій на загальну суму 44478, 49 грн. при продажу основних фондів не є порушенням ст. 1, п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки оприбуткування грошових коштів, отриманих від їх реалізації відбувалось відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 через касу підприємства.

            Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржуване рішення винесено після проведеної перевірки, за результатами якої встановлені порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме, порушення порядку проведення розрахункових операцій при реалізації позивачем майна, що не відноситься до продукції власного виробництва, а саме: культиватора, зрошувальної установки та будівлі магазину.

            Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2007 р. у задоволенні позову було відмовлено. При розгляді справи суд дійшов висновку, що оскільки будівля та обладнання – матеріальні цінності, як частина основних фондів підприємства, що вилучені у встановленому порядку з активів підприємства у зв’язку з їх продажем, набули статусу товару, призначеного для торгівлі, на спірні відносини розповсюджується положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Отримання позивачем грошових коштів в рахунок оплати за будівлю та обладнання підпадає під визначення розрахункової операції в розумінні цього Закону, внаслідок чого така операція повинна проводитись позивачем із застосуванням реєстратора розрахункових операцій.

            Випадки, коли реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, перелічені в статті 9 Закону України  «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Під зазначений перелік, який є вичерпним, здійснені позивачем операції не підпадають.

            Не погодившись із рішенням суду, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невірне застосування судом норм матеріального права та невідповідність рішення суду фактичним обставинам, зокрема зазначає:

- Суд неправильний зробив висновок про те, що продані основні засоби були виведені з активу підприємства і набули статусу товару, тому повинні реалізовуватися через касовий апарат відповідно до Закону. У дійсності відповідно до актів прийомів-передач основні фонди-будинок  і обладнання були продані 31.03.2005 р. і 03.10.2005 р., але кошти надійшли позивачу пізніше відповідно до прибуткових ордерів від 31.05.2005 р., 15.08.2005 р., 31.10.2005 р., 28.11.2005 р. як дебіторська заборгованість за продані основні фонди. Реалізація основних засобів оформляється приймально-здавальними актами, а реалізація товару оформляється товарно-транспортними накладними і він повинен бути закодований. Після реалізації основні засоби в бухгалтерському обліку на рахунку № 10 не відображаються. Відповідно до Положення про бухгалтерський облік товар враховується на рахунку № 28, а Основні фонди на рахунку № 10. Реалізація товару й основних засобів відбувається по різному. Як видно з представлених балансів продані основні засоби на рахунок № 28 як товар не переводилися і не здобували статус товару, як зазначено в постанові суду.  

- Відмовляючи у позові, суд не враховував той факт, що відповідач є не тільки контролюючим органом, а відповідно до Положення про ДПІ зобов’язаний надавати суб’єктам підприємницької діяльності роз’яснення про застосування діючого законодавства. Листом від 18.11.2004 р. за № 10413/6/23-2119 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і листом від 30.09.2002 р. за № 14975/7/23-2117-10 Державна податкова адміністрація України всім юридичним особам і підприємцям дала роз’яснення і вказала, що на операції при продажі основних фондів зазначений Закон не поширюється, тому що основні фонди не є товаром. Крім цього, у листі Державної податкової адміністрації України від 27.04.2005 р. за № 8120/7/25-0017 зазначено, що розрахункові операції при реалізації основних засобів, що використовувалися підприємством у господарській діяльності, можуть проводитися через касу підприємства у встановленому порядку, що і зробив позивач.

Позивач також зазначає, що у даному випадку податкова повинна була застосувати норми п. п. 4.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» - ( далі Закон 2181).

Податкова проти апеляційної скарги заперечила, вказуючи на таке.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається. Вичерпний перелік випадків, коли реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, передбачено ст. 9 даного Закону. Під дію цього переліку здійснені позивачем операції не підпадають. При цьому не має ніякого значення в якості основних фондів чи в якості оборотних активів були продані ТОВ АПК «Самара» за готівку будівля та обладнання, – і основні фонди, і оборотні активи згідно п. 1.1 та 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР є складовою частиною матеріальних активів, які в свою чергу є товаром.

Здійснивши розрахункову операцію по реалізації будівлі та обладнання без застосування реєстраторів розрахункових операцій, позивач порушив вимоги ст. 1 та п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР.

Стосовно посилання позивача на лист ДПАУ від 27.04.2005 р. № 8120/7/25-0017 слід зазначити, що даний лист згідно ч. 1 ст. 70 КАС України не може бути визнаний належним доказом в даній справі, оскільки в ньому:

1) описана інша ситуація, в якої були свої особливості, які повністю відомі лише вказаним в листі особам;

2) в ньому не вказано жодного слова про те,  що можна не застосовувати РРО при продажу будівлі, сигми та культиватора;

3) не має статусу нормативно-правового акту;

4) листом ДПА України № 4217/6/23-2119 від 01.06.2004 р. надано інше роз’яснення – що підприємства можуть не застосовувати РРО в єдиному випадку  - при торгівлі продукцією власного виробництва через касу, а при продажу транспортних засобів, які відносяться до складу основних фондів, розрахункова операція повинна бути проведена через зареєстрований РРО.

Стосовно посилання апелянта на п. 4.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. слід зазначити, що як вказано в преамбулі цього закону, він є спеціальним законом з питань оподаткування. Відносини в сфері застосування РРО не відносяться до податкових правовідносин і, як зазначено в преамбулі Закону Україні № 265/95-ВР від 06.07.1995 р. «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», регулюються саме законом № 265/95-ВР, до того, ж відповідно до ч. 2 ст. 1 цього закону встановлення норм в сфері застосування РРО в інших законах не допускається.

Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції  - без змін.

У судовому засіданні представники позивача та відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги та заперечень щодо неї підтримали.

Заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню, виходячи з наступного.

Царичанською МДПІ Дніпропетровської області (відповідач) проведена виїзна планова перевірка підприємства-позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.10.2006 р. за результатами якої складений акт № 2/23-30950544 від 23.01.2007 р.

Під час перевірки встановлено порушення з боку позивача вимог ст. 1, п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині проведення розрахункової операції при продажу товарів через касу підприємства в 2005 р. на суму 45256, 22 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій при реалізації продукції не власного виробництва, в тому числі при продажу будівлі магазину № 13 на суму 22638, 49 грн., культиватору на суму 720, 00 грн., сигми на суму 12860, 00 грн., паливно-мастильних матеріалів на суму 8260, 00 грн. На підставі зазначеного акту у зв’язку із виявленими порушеннями податковою винесено рішення про застосування відносно позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму 226 281 грн. ( рішення № 61/23 від 30.01.2007 р. ). 

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій є таким, що прийнято в порушення норм чинного законодавства, а саме ст. 250 ГК України, яка передбачає наступне.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. 

Системний аналіз гл. 27 ГК України та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» свідчить про те, що у даному випадку податковим органом до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції, строки застосування яких визначено ст. 250 ГК України.

Як свідчать матеріали справи, дії, які податкова визнала порушенням, були здійснені у 2002-2005 р. р., штрафні санкції застосовано у 2007 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. 

У даному випадку судом першої інстанції порушено норми п. п. 1, 10 ч.3 ст. 2 КАС України, а судове рішення прийнято без врахування обставин щодо порушення податковою строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є:

- неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

- порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.   

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає нормам ст. 250 ГК України та ч. 3 ст. 2 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи, воно підлягає скасуванню.

Позивачем подано позов про скасування рішення податкової в частині застосування штрафних санкцій у сумі 222392, 45 грн.

За загальним правилом суд розглядає адміністративні спори не інакше, як за позовною заявою, і не може виходити за межі позовних вимог.

Однак, відповідно до п. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У даному випадку суд вважає за необхідне застосувати принцип верховенства права, передбачений ст. 8 КАС України, а також користуючись правом суду, передбаченим п. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 195, ч. 1 ст. 196 КАС України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та у повному обсязі скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.01.2007 р. № 61/23, винесене Царичанською МДПІ.

Судові витрати присудити на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.           

       Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202,  205, 207  Кодексу адміністративного судочинства України, колегія  суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ Агропромислового комплексу “Самара”, с. Могильов, Царичанський район, Дніпропетровська область задовольнити.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2007 р. скасувати.

Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних ( фінансових) санкцій від 30.01.2007 р. № 61/23, винесене Царичанською МДПІ.

Присудити на користь позивача за рахунок Державного бюджету України 5 грн. 10 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постановаможе бути оскарженавідповідно до ст. 212 КАС України.

Постанову оформлено у повному обсязі  29.12.2007 р.

Головуючий суддя:                                                                         Л.П. Туркіна

Судді:                                                                                    А.О. Коршун 

                                                                                                          О.А. Проценко