Рішення № 130308864, 15.09.2025, Свалявський районний суд Закарпатської області

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/834/25

Провадження № 2/306/699/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2025 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Вінер Е.А.

з секретарем Петрус А.В.

з участю представника позивача Демчук О.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувшиу відкритомусудовому засіданнів містіСваляві цивільнусправу запозовом акціонерного товариства "Укрсиббанк" (адреса для листування: 03115, м.Київ, вулиця Ореста Васкула, 21 к.313) до ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення 3% річних в сумі 62084,07 гривень та інфляційних в сумі 241322,83 гривень за період прострочення з 02.04.2017 по 23.02.2022,

В С Т А Н О В И В :

Акціонернетовариство "Укрсиббанк"зернулося досуду зпозовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних в сумі 62084,07 гривень та інфляційних в сумі 241322,83 гривень за період прострочення з 02.04.2017 по 23.02.2022 посилаючись на те, що між сторонами 26 липня 2007 року було укладено кредитний договір № 11189225000 з додатковими угодами №2 та №3 від 05 лютого 2009 року та №4 від 31 березня 2009 року. Згідно умов кредитного договору відповідачу було надано кредит в сумі 50000,00 доларів США, а відповідач свою чергу зобов"язався повертати наданий кредит та сплачувати проценти в порядку та на умовах кредитного договору та повернути кредитні кошти в строк до 27 липня 2020 року. В зв"язку з тривалим не виконанням умов кредитного договору АТ Укрсиббанк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. 11 грудня 2012 року Свалявським районним судом Закарпатської області винесено рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 423157,55 гривень та 3219.00 гривень судового збору. Виконання рішення суду тривало з 2012 року по грудень 2022 року. 26 грудня 2022 року виконавче провадження щодо стягнення заборгованості закрито державним виконавцем в зв"язку з повним виконанням рішення суду. Позивач вважає, що за прострочення погашення суми боргу, яка підлягала стягненню за рішенням суду у відповідності до статті 625 ЦК України необхідно стягнути з відповідача 3% річних в сумі 62084,07 гривень та інфляційних в сумі 241322,83 гривень за період прострочення з 02.04.2017 по 23.02.2022 року. Вважають, що у відповідності до статті 625 ЦК України виникло право на отримання сум за весь час простроченняз моменту порушення зобов"язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. В зв"язку з вищевикладеним просить стягнути на користь акціонерного товариства з ОСОБА_1 3% річних в сумі 62084,07 гривень та інфляційних в сумі 241322,83 гривень за період прострочення з 02.04.2017 по 23.02.2022 та сплачений судовий збір у розмірі 4551,10 гривень.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2025 року справу № 306/834/25 (провадження № 2/306/699/25) передано на розгляд судді Свалявського районного суду Вінер Е.А. (а.с. 41).

20 травня 2025 року суддею Свалявського районного суду Вінер Е.А. винесено ухвалу про відкриття провадження у справі (а.с. 43).

16 червня 2025 року відповідач подав до канцелярії суду заперечення та відзив на позов та зазначив, що даний позов є необгрунтованим та такий що поданий з пропущенням строків позовної давності.Зазначає, що позивачем вказано період стягнення коштів з 02.04.2017 по 23.02.2022, тобто за події, які мали місце вісім років тому, хоча чинне законодавство та і сам позивач вказує трирічний строк пред"явлення позову. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати наслідки спливу позовної давності (а.с.54-60).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить задовольнити , інших допоанень до позову немає.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечив проти їх задоволення та просить відмовити в задоволенні позову, застосувати наслідки спливу позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що 26 липня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11189225000 з додатковими угодами №2 та №3 від 05 лютого 2009 року та №4 від 31 березня 2009 року. Згідно умов кредитного договору відповідачу було надано кредит в сумі 50000,00 доларів США, а відповідач свою чергу зобов"язався повертати наданий кредит та сплачувати проценти в порядку та на умовах кредитного договору та повернути кредитні кошти (а.с.15-23)

Відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання, кредит та відсотки за ним вчасно не погашав.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 11 грудня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсиббанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 423157,55 гривень та 3219,00 грн. судового збору (а.с.24).

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 26 грудня 2022 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/710/3030/12 від 20.02.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсиббанк" 423157,55 гривень боргу за кредитним договором та 3219.00 гривень судового збору закінчено в зв"язку з сплатою боргу в повному обсязі (а.с.25).

Звертаючись до суду із відповідним позовом, АТ "Укрсиббанк" вказувало, що оскільки після ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача суми боргу за кредитним договором, зобов`язання ОСОБА_1 перед товариством не було припинено та не було виконано відповідачем належним чином, просило стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року.

При цьому, також вказує, що згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а тому вимога згідно ч. 2 ст. 625 ЦК Українитовариством нарахована до 23.02.2022 року.

Так, за змістом ст.11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч.1ст.12 ЦК).

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст.509 ЦК).

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При цьому, ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК).

Крім того, ч. 1 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Крім того, за змістом ч. 2 ст.625ЦК України нарахування 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі №757/1623/20-ц).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання згідно рішення суду про стягнення боргу, у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі №918/117/18, від 30.01.2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Також слід зазначити, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Крім того, ВС в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148св18, зроблено аналогічний висновок щодо ідентичних правовідносин (такого ж спору).

Крім того, Верховним Судом в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19 (провадження № 61-3446св20) роз`яснено, що передбачене статтею 625 Цивільного кодексу Україниправо кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Аналогічні за змістом висновки щодо розрахунку індексу інфляції наведені в постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року в справі № 924/532/19.

Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Як убачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення з нього за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 3 % річних від суми невиконаного грошового зобов`язання та інфляційних витрат.

Так, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи із змісту вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція вказана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц,від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц,від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач з вимогами про стягнення з відповідача на підставіст. 625 ЦК трьохвідсотків річних та інфляційних витрат за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року звернулося 16 травня 2025 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а тому суд приходить до висновку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог товариства згідно пред`явлених ним вимог (періоду нарахування боргу) щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 261, 267, 512, 515, 514, 526, 530, 533, 549-551, 599, 610-612, 624, 625, 626-628 Цивільного кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенніпозову акціонерноготовариства "Укрсиббанк"(адресадля листування:03115,м.Київ,вулиця ОрестаВаскула,21к.313)до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )про стягнення3%річних усумі 62084,07гривень таінфляційні усумі 241322,83гривень заперіод простроченняз 02.04.2017по 23.02.2022 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Закарпатського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 18 вересня 2025 року.

Суддя Свалявського районного суду

Закарпатської області Е.А.Вінер