Постанова № 13022915, 21.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2010                                                                                           № 41/414

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фудмаркет"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.10.2010

у справі № 41/414 ( .....)

за позовом                               Приватне підприємство "Ярослав"

до                                                   ТОВ "Фудмаркет"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 154728,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ярослав» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет», згідно з яким (з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог) просить стягнути з відповідача 113.532,79 грн. - основного боргу, 2.838,24 грн. - пені за період з 18.08.2010 року по 15.10.2010 року, 572,90 грн. – 3 % річних за період з 18.08.2010 року по 15.10.2010 року та 3.993,56 грн. - інфляційних втрат за період з 18.08.2010 року по 30.09.2010 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2010 р. у справі № 41/414 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» (місцезнаходження: 01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 57, код ЄДРПОУ 36387233) на користь Приватного підприємства «Ярослав» (місцезнаходження: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, код ЄДРПОУ 21635240) 113.532 (сто тринадцять тисяч п'ятсот тридцять дві) грн. 79 коп. - основного боргу, 3.972 (три тисячі дев'ятсот сімдесят дві) грн. 78 коп. - інфляційних втрат, 568 (п'ятсот шістдесят вісім) грн. 49 коп. – 3 % річних, 1180 (одну тисячу сто вісімдесят) грн. 74 коп. - державного мита та 230 (двісті тридцять) грн. 41 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду в частині стягнення 3.972,78 грн. інфляційних втрат, 568,49 грн. 3 % річних та прийняти нове рішення.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт вважає, що право на нарахування та стягнення 3 % річних а також встановленого індексу інфляції, відповідно до ст. 625 ЦК України, виникає у кредитора лише у випадку, коли про таке нарахування боржнику виставлялась відповідна вимога про сплату боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

Оскільки такої вимоги позивач відповідачу не надсилав, останній вважає стягнення вказаних сум безпідставним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фудмаркет” і порушено апеляційне провадження у справі № 41/414.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Відповідач (апелянт) своїми процесуальними правами не скористався, у судове засідання не з’явився, будь-яких заяв або клопотань від нього до суду не надходило, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду).

Відповідно до ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга розглядається за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 13.06.2010 року між Приватним підприємством «Ярослав» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 4600031091 (далі - Договір), пунктом 1.1 якого сторони передбачили, що постачальник зобов'язався поставляти товари по цінах і в асортименті вказаними в специфікації, разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем та підтверджених постачальником замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари і оплачувати.

Відповідно до пункту 2.1 Договору ціни на товари, що поставляються, вказуються в специфікації і накладних, які з моменту їх підписання є невід'ємною частиною Договору. Ціни вказуються у національній валюті з ПДВ, а також вартість упаковки, маркування і доставки товарів постачальником у вказане замовник місце поставки.

Згідно з пунктом 4.1 Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах ББР до місця призначення, вказаного в замовленні (правила ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року), тобто постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на поставку товару, здійснити її своїми засобами і за свій рахунок на адресу і в строк, вказані в такому замовленні.

Пунктом 6.1 Договору сторони узгодили, що підставою для здійснення покупцем оплати поставленого товару є повне виконання постачальником своїх зобов'язань за Договором. При наданні постачальником належним чином оформлених накладних покупець оплачує поставлений товар на умовах відстрочення платежу в терміни узгодженні, сторонами в Додатку № 2 і в розмірі, який розраховується за спеціальною формулою.

Додатком № 2 до Договору сторони узгодили, що термін оплати складає 60 календарних днів.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 180.665,58 грн., що засвідчується видатковими накладними № ЯР-0009017 від 18 червня 2010 року на суму 37 862,04 грн., № ЯР-0008018 від 18 червня 2010 року на суму 41 885,94 грн., № ЯР-0008099 від 24 червня 2009 року на суму 24 538,86 грн., № ЯР-0008102 від 27 червня 2919 року на суму 26 835,60 грн., № ЯР-0008297 від 01 липня 2010 року на суму 8 655,12 грн., № ЯР-0008295 від 02 липня 2010 року на суму 7 140,84 грн., № ЯР-0008460 від 09 липня 2010 року на суму 11 392,86 грн., № ЯР-0008462 від 09 липня 2010 року на суму 7 421,22 грн., № ЯР-0008464 від 09 липня 2010 року на суму 406,08 грн., № ЯР-0008463 від 09 липня 2010 року на суму 6 686,52 грн., № ЯР-0008465 від 09 липня 2010 року на суму 7.840,50 грн.

У свою чергу відповідач частково повернув та частково розрахувався за поставлений товар, що підтверджується накладними на повернення та банківськими виписками, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 113.532,79 грн.

Позивач 31 серпня 2010 року направив на адресу відповідача претензію з вимогою погасити існуючу заборгованість, на доказ чого надано повідомлення про вручення поштового відправлення, однак вищезазначена претензія залишена відповідачем без задоволення та належного реагування.

Станом на день прийняття оскаржуваного рішення суму боргу відповідач не сплатив, належних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем відповідач не надав, а тому загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 113.532,79 грн.

Згідно зі статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також, враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, місцевий суд, здійснивши перерахунок суми позову, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 113.532,79 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за поставлений товар, керуючись п. 8.14. Договору в редакції Протоколу розбіжностей, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2.838,24 грн.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, місцевий суд дійшов вірного висновку, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Пункт 8.14 Договору, на який посилається позивач в обґрунтування нарахування пені, викладений в Протоколі розбіжностей.

Разом з тим, як вбачається з наданого Протоколу розбіжностей, в ньому відсутні дата складання та посилання на договір, до якого він відноситься.

Крім того в останньому зазначено, що він підписаний до договору поставки між позивачем та ТОВ «Квіза-Трейд», відповідно, підписаний директором та скріплений печаткою ТОВ Квіза-Трейд», а тому вважати його угодою про неустойку між ПП «Ярослав» та ТОВ «Фудмаркет» неможливо, що в свою чергу унеможливлює стягнення пені з цих підстав.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому нарахування та стягнення з боржника індексу інфляції, а також трьох процентів річних Цивільним кодексом України (як і іншими нормативними актами) не ставиться в залежність від того, чи виставлялась боржнику відповідна вимога (про сплату боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції) до подання позову. Звернення ж кредитора до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції і є вимогою, передбаченою ст. 625 ЦК України.

Незважаючи на те, що Договором поставки № 4600031091 від 15.06.2010 р. не передбачено обов'язкового досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу ТОВ "Фудмаркет" претензію від 31.08.2010 р. з проханням перерахувати суму боргу та попереджено боржника, що в разі несплати коштів або залишення претензії без розгляду, позивач змушений буде звернутися до Господарського суду міста Києва для примусового стягнення суми боргу з врахуванням пені, а також встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 572,90 грн. – 3 % річних за період з 18.08.2010 року по 15.10.2010 року та 3 993,56 грн. - інфляційних втрат за період з 18.08.2010 року по 30.09.2010 року.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов Договору, здійснених поставок та проплат, а також зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов'язання, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме 3% річних підлягають задоволенню в сумі 568,49 грн., а інфляційні втрати в сумі 3 972,78 грн., перерахунок яких здійснено в межах періодів, визначених позивачем.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2010 р. у справі № 41/414 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фудмаркет” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2010 р. у справі № 41/414 – без змін.

2. Матеріали справи № 41/414 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді