Рішення № 13022094, 21.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/56821.12.10 За позовомакціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергосбут Київенерго»

доуправління житловими будинками управління справами Верховної Ради України

простягнення 151953,07 грн.

СуддяКирилюк Т.Ю.

Представники сторін: від позивача:представник Півень Д.О.(довіреність №Д07/2010/03/02-1 від 02.03.2010 року) від відповідача:не з’явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України заборгованості за договором №331201 від 12.07.2006 року про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 151953,07 грн. (у тому числі 130562,66 грн. основного боргу; 9369,98 грн. пені; 8261,40 грн. штрафу; 1225,42 грн. інфляційних втрат та 2533,61 грн. трьох процентів річних).

Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2010 року порушено провадження у справі №23/568 та призначено її розгляд на 16.11.2010 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Представник Позивача у судовому засіданні 14.12.2010 року надав суду уточнений розрахунок суми боргу, відповідно до якого основний борг Відповідача на момент розгляду справи судом становить 16579,14 грн., решту позовних вимог, викладених у позовній заяві підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги у частині стягнення суми основного боргу визнав, щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат, трьох процентів річних заперечував та просив відмовити в їх задоволенні у зв’язку із тяжким матеріальним станом підприємства. Окрім того, заявив клопотання про розстрочку виконання рішення суду строком на 12 місяців.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 21.12.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та Відповідачем було укладено договір №331201 від 12.07.2006 року про постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору №331201 від 12.07.2006 року Позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року.

Відповідач до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору №331201 від 12.07.2006 року зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір №331201 від 12.07.2006 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За період з 01.05.2009 року по 01.10.2010 року Відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 130562,66 гривень.

Оскільки, після порушення провадження у справі Відповідачем частково погашено заборгованість за договором №331201 від 12.07.2006 року, суд припиняє провадження в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 113983,52 грн. на підставі підпункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно пункту 9 додатку №2 до договору №331201 від 12.07.2006 року Відповідач зобов’язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідно до пункту 10 додатку №2 Відповідач оплачує кошти від населення за фактично спожиту теплову енергію не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим та до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями. Доказів оплати наданих послуг у повному обсязі суду не надано.

Враховуючи наведене, суд встановлює, що позовна вимога про стягнення суми основного боргу у розмірі 16579,14 грн. підлягає задоволенню.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Недодержання сторонами письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання має прямим правовим наслідком його нікчемність.

Договором №331201 від 12.07.2006 року не встановлено обов’язку Відповідача сплатити Позивачу неустойку у випадку порушення грошового зобов’язання.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 9369,98 грн. та штрафу у розмірі 8261,40 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 231 Господарського кодексу України встановлено розмір штрафних санкцій, які застосовуються до порушника господарського зобов’язання (за умови, коли хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту) у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (комплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт чи послуг). Розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання частиною другою статті 231 Господарського кодексу України не встановлено.

Оскільки, за умовами договору №331201 від 12.07.2006 року обов’язком Відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги Позивача щодо стягнення пені та штрафу є безпідставними.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Беручи до уваги, що втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є правомірними.

Позивачем заявлено до стягнення 1225,42 грн. інфляційних втрат за період з червня по грудень 2009 року та 2533,61 грн. трьох процентів річних. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних встановлено, що річні нараховані правильно, а сума інфляційних втрат Позивачем нарахована без врахування порядку, встановленого листом Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97, тому судом перераховано інфляційні втрати та встановлено, що до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 1201,16 гривень.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач заявив клопотання про розстрочку виконання рішення суду строком на дванадцять місяців.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на те, що в обґрунтування свої вимог Відповідач не надав суду жодних доказів, суд відмовляє у задоволенні клопотання.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (01021, м. Київ, вул. Інститутська, 8; ідентифікаційний код 22869342) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 16579,14 грн. (шістнадцять тисяч п’ятсот сімдесят дев’ять гривень 14 копійок) основного боргу; 2533,61 грн. (дві тисячі п’ятсот тридцять три гривні 61 копійку) трьох процентів річних; 1201,16 грн. (одну тисячу двісті одну гривню 16 копійок) інфляційних втрат; 1342,97 грн. (одну тисячу триста сорок дві гривні 97 копійок) державного мита та 208,58 грн. (двісті вісім гривень 58 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення 113983,52 грн. основного боргу.

5. Видати наказ.

СуддяТ.Ю. Кирилюк

Повне рішення складено: 22.12.2010 року.