Рішення № 130219090, 16.09.2025, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2439/25

Провадження № 2/346/1606/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Урбанович І.Д.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Атаманюка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим адвокатом Атаманюком Володимиром Михайловичем, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей та встановлення факту самостійного виховання та матеріального утримання батьком неповнолітніх дітей,-

в с т а н о в и в:

свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що сторони перебували у шлюбі, у якому в них народились двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.03.2024 року шлюб між ними розірвано. Вказані діти проживають та зареєстровані з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , і останній самостійно займається їхнім вихованням, водночас, їхня матір, яка більшість часу проживає за межами України, не бере жодної участі у їхньому вихованні, не навідує дітей та не цікавиться їхнім життям, не надає кошти на їх матеріальне утримання. За останні роки їхнього навчання вона жодного разу не відвідувала батьківські збори, не брала участі в урочистих класних та загальноліцейних подіях, з класним керівником та вчителями не спілкувалася, а усі питання стосовно виховання та навчання дітей вирішує батько, що підтверджується відповідною довідкою навчального закладу. Сини сторін їздили за кордон до тітки на відпочинок, що в черговий раз підтверджує, що батько матеріально їх утримує, та виключно він займається їхнім вихованням, про що свідчать долучені фото таблиці, вони гуляють, відвідують кафе, музеї, їздять на екскурсії, при цьому мати не фігурує на жодному фото.

За таких обставин існує необхідність у визначенні місця проживання та встановленні факту самостійного виховання позивачем неповнолітніх дітей для захисту їхніх прав та інтересів задля того, щоб позивач, як батько, міг вирішувати будь-які юридичні питання та формальності відносно дітей, зокрема, представляти їхні інтереси та вчиняти будь-які інші правочини без участі їхньої матері. Крім того, в майбутньому в нього може виникнути необхідність оформлення документів щодо соціальної допомоги на дітей, вирішення питань щодо їхнього переміщення без документального оформлення згоди матері, а також для реалізації своїх прав як особи, яка самостійно виховує дітей, зокрема, але не виключено, прав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тому позивач просить визначити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним та встановити факт їх самостійного виховання та матеріального утримання позивачем.

Позивач та його представник, адвокат Атаманюк В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, вказаних в позовній заяві, просять ці вимоги задовольнити. Позивач вказав, що відповідач в 2021 році поїхала за кордон, щоб заробити грошей для розширення будівництва; приїжджала в 2023 році, однак, згодом знову поїхала; участі у вихованні та утриманні дітей вона не бере. Оскільки діти залишились проживати з ним, він доглядає та утримує їх, готує їм сніданки, купляє одяг, шкільне приладдя тощо. Діти з нею спілкувалися ще до розлучення; з позовною заявою про стягнення аліментів з неї на їхнє утримання він не звертався.

Представник третьої особи судове засідання не з`явився. 01.07.2025 року начальник управління В. Яворський подав до суду листа, яким разом із наказом органу опіки та піклування про його затвердження долучив висновок про доцільність визначення місця проживання дітей з батьком, а розгляд справи просить проводити без участі представника ( а.с. 66 ).

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, а саме за зареєстрованим місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомила, не звернулася із заявою про розгляд справи в її відсутності та не подала відзив на позов.

Відповідно до ч. 6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на строк не більш як на десять днів, тобто до 16.09.2025 року з дня закінчення розгляду справи - 09.09.2025 року.

Суд, заслухавши вказаних учасників, свідків, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Згідно з даними свідоцтва про народження сторони є батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8, 9).

Факт реєстрації місця проживання вказаних дітей за адресою реєстрації місця проживання позивача в АДРЕСА_1 , стверджується даними витягів з реєстру територіальної громади, виданих 06.02.2025 року Коломийською територіальною громадою Івано-Франківської області ( а.с. 6 зворот, 8 зворот, 9 зворот ).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.03.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано ( а.с. 10 ).

У відповідності до копій довідок, виданих в 2024 року (повністю дата не читабельна) Коломийським ліцеєм №4 імені Сергія Лисенка Коломийської міської ради, мати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за останні роки навчання дітей в навчальному закладі жодного разу не відвідувала батьківські збори, не брала участі в урочистих класних та загальноліцейних подіях; з класним керівником та вчителями не спілкувалася, усі питання стосовно навчання і виховання учнів вирішує батько ( а.с. 11, 12 ).

Даними копії акту обстеження умов проживання від 22.05.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьки дітей розлучені, мати проживає за кордоном; створені належні умови для проживання, утримання та виховання дітей ( а.с. 13 ).

Відповідно до копії листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19/12504-25-Вих від 12.02.2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 неодноразово здійснювали перетин державного кордону України в напрямку «Виїзд-В`їзд», (в період з 05.08.2022 року по 10.09.2024 року), останній раз - 10.09.2024 року в напрямку «В`їзд» на територію України в пункті пропуску «Шегині» (а.с. 14).

В матеріалах даної справи також міститься наказ органу опіки та піклування Управління соціальної політики Коломийської міської ради №45о/п від 25.06.2025 року, яким затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 67 ). У висновку вказано, що мати дітей проживає та працює за кордоном; під час обстеження умов проживання з неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проведено бесіду та з`ясовано, що діти тривалий час проживають з батьком; на засіданні комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_1 повідомив, що самостійно займається вихованням синів; у телефонній розмові із ОСОБА_2 встановлено, що вона проживає за кордоном та не заперечує щодо визначенням місця проживання синів з батьком ОСОБА_1 . Виходячи з інтересів дітей, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із батьком ОСОБА_1 ( а.с. 68-69 ).

Стороною позивача на підтвердження заявлених вимог до матеріалів справи також долучено фототаблиці, на яких за їхнім твердженнями, зображено ОСОБА_1 , який проводить спільно час з дітьми; фото датовані за період з жовтня 2020 року по 2023 рік (а.с. 15-19).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , знайома позивача, пояснила, що ОСОБА_1 самостійно виховує дітей, оскільки його дружина поїхала за кордон, він відвідує батьківські збори, возить дітей на гуртки та змагання; цікавиться їхньою шкільною освітою. Про те, чи спілкується відповідач з дітьми свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_8 , хрещена мати та тітка позивача, в судовому засіданні зазначила, що мати дітей ще до початку війни виїхала за кордон, а позивач повністю забезпечує дітей; чи бере участь відповідач у вихованні дітей, чи надає кошти свідку не відомо. Діти разом із батьком приїжджали щонеділі до дідуся і бабусі ( батьків позивача ) у с. Ценява Коломийського району Івано-Франківської області.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Частиною першою ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч.6 ст.12 цього Закону батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно з правилами частин 1 та 2 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Поряд з тим, згідно з правилами частини 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п.3 ст.9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.1-2, 4 ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

За пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Із вищенаведеного слідує, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1 статті 164 СК України.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11.09.2024 року.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року (справа № 129/1033/13-ц), постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17), від 23.10.2019 року (справа № 917/1307/18), від 18.11.2019 року (справа № 902/761/18), від 04.12.2019 року (справа № 917/2101/17).

Слід зазначити, що зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір, та вказані обставини підлягають перевірці судом.

Суд враховує той факт, що як на час звернення до суду із вказаним позовом, так і на час ухвалення рішення по суті спору позивач разом з неповнолітніми дітьми фактично проживають в одному житлі за однією адресою, мати дітей, яка проживає окремо, не ставить питання про визначення місця проживання дітей з нею, тому правові підстави для вирішення питання про визначення місця проживання дітей з батьком відсутні, оскільки діти зареєстровані і фактично проживають з батьком і його право не оспорюється.

За змістом положень, зокрема, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 8, 18, 161 СК України, ст.ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).

Будь-яких підстав вважати, що право батька дітей на визначення місця проживання останніми із ним не визнається, заперечується матір`ю дітей чи будь-ким наразі немає, докази про таке відсутні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дітей разом з ним як батьком, однак, жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей. Його твердження про те, що відповідач проживає окремо, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний факт не звільняє останню як матір, від обов`язку виховання та утримання її дітей. В свою чергу, перебування матері за кордоном, докази на підтвердження якого в матеріалах справи відсутні, не вказує на неможливість її участі у вихованні дітей (спілкуванні дистанційно, наданні коштів для утримання та розвитку дітей, тощо).

Відповідач не позбавлена батьківських прав щодо вказаних дітей, вона зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї, як на матір, вимогами законодавства України, зокрема, статтею 150 СК України, а тому за вказаних обставин не можна вважати, що позивач є особою, яка самостійно виховує своїх неповнолітніх дітей.

Більше того, встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем як батьком, на переконання суду, не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у позовній заяві, та від встановлення судом такого факту не залежить виникнення, зміна особистих прав позивача як батька, зокрема, можливості переміщення разом з дітьми без згоди матері, необхідність оформлення документів щодо соціальної допомоги на дітей, а також вирішення інших питань, пов`язаних із вихованням дітей, в тому числі їхнім майбутнім навчанням у вищих навчальних закладах, а також будь-якими іншими формальностями щодо них. Доказів наявності таких обставин позивачем не доведено.

Посилання на необхідність встановлення факту самостійного виховання дітей для встановлення певного соціально-правого статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дітей, позивачем не доведено та не надано доказів щодо відмови у запереченні такого статусу будь-якими органами державної влади, підприємствами, установами чи організаціями при його зверненні до таких з приводу вирішення будь-яких питань щодо своїх дітей, що, в свою чергу, порушувало б його права, а утримання та виховання батьком дітей є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначає позивач.

У відповідності до ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Однак, суд, керуючись правилами ч.6 ст.19 СК України, не погоджується з вищевказаним висновком органу опіки та піклування, оскільки вважає його не достатньо обґрунтованим, адже він лише підтверджує факт проживання дітей разом з позивачем, а також те, що ним як батьком створені належні умови для їх проживання, при цьому в ньому відсутні переконливі дані з посиланням на докази, які б свідчили, що матір утриманням, доглядом та вихованням дітей не займається. Більше того, надані суду інші письмові докази, також лише свідчать про проживання дітей сторін разом з батьком та не підтверджують факту невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків чи ухилення її від участі у вихованні та утриманні синів.

Враховує суд також і те, що впродовж 4 років, які, за твердженням позивача, він без участі матері виховує та утримує дітей, він не звертався до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів (ураховуючи, що діти проживають з батьком), що у своїй сукупності не дає підстав для висновку про ухилення матері від виховання дітей і застосування позивачем можливих заходів реагування, передбачених законом.

Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Суд, виходить із того, що позивач як у позовній заяві, так і під час розгляду справи не зазначив обставин, які підтверджували б наявність порушення його права та/або законного інтересу невизнанням відповідачем факту самостійного виховання дітей батьком та визначення їхнього місця проживання, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дітей, а визначена ч.1 ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, якщо підставами для такого факту є обставини, що визначені для позбавлення батьківських прав, а саме ухилення від виконання обов`язків із виховання та утримання дитини. Тобто якщо дії матері свідомі - вона має можливість займатися дітьми, але не хоче цього робити (винні дії чи бездіяльність матері), то спір повинен вирішуватися через позбавлення батьківських прав, однак, у цій справі такі вимоги не заявлені.

Крім того, суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дітей ініційований батьком дітей, з яким діти і так фактично проживали і продовжують проживати. Мати дітей не вимагала та не вимагає зміни їхнього місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дітей забороняє матері бачитися з дітьми. Отже, позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дітей разом із ним, які фактично проживали і проживають разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 року в справі №127/16211/23).

Отже, беручи до уваги, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження порушення його прав, відсутністю необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком, та не доведено, що дійсно сторони як батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дітей і з цього приводу між ними існує спір, враховуючи, що діти фактично проживали та продовжують проживати з батьком, а син ОСОБА_3 вже досяг 14-річного віку і самостійно визначає своє місце проживання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як про визначення місця проживання дітей так і про встановлення факту самостійного виховання та матеріального їх утримання батьком задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, ст.ст. 7, 15, 19, 141, 150, 155, 157, 160, 161 СК України, та, керуючись ст.ст. 5-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову ОСОБА_1 , поданого адвокатом Атаманюком Володимиром Михайловичем, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління соціальної політики Коломийської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та встановлення факту самостійного виховання та матеріального утримання батьком неповнолітніх дітей, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець, житель та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Третя особа: Управління соціальної політики Коломийської міської ради, як орган опіки та піклування, м. Коломия, вул. В`ячеслава Чорновола, 55, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 03193399.

Повний текст рішення складено 16 вересня 2025 року.

Суддя: Яремин М. П.