Ухвала суду № 1302155, 24.01.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“24” січня 2007р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                   Конюшка К.В.

суддів:                   Бившевої Л.І.

                        Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

при секретарі:  Ільченко О.М.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача-1: Василенко О.М., Соклаков І.В., Прошакова М.В., Таран Д.М.

відповідача-2: не явка

розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005 року та ухвалу  Дніпропетровського  апеляційного господарського суду від 28.11.2005 року  

у справі  № 36(А27/95(А25/26))

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілей»

до                               1)  Державної податкової інспекції у Ленінському районі

                                 м. Дніпропетровська, 2) Відділення Державного казначейства у Ленінському районі м. Дніпропетровська 

про                             визнання недійсним рішення та стягнення бюджетної заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2002р. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілей» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) визнання недійсним рішення від 25.02.2002р. № 176/26-2/24607347/2847 та стягнення на користь Товариства  з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілей» 170000 грн. в рахунок відшкодування податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілей» не було відомо про наявність Акту від 15.02.2002р. № 004504, на підставі якого приймалось спірне рішення. Крім того, даний Акт було складено у відсутності представників позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства, а також в цьому акті невірно розраховані штрафні  санкції тощо.

В ході розгляду справи ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2005р. було залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Відділ Державного казначейства у Ленінського районі  м. Дніпропетровська.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005р., залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду  від 28.11.2005р., позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих  сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства              № 176/26-2/24607347/2847 від 25.02.2002р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та ухвалою суду першої та другої інстанції, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2005р. в частині визнання недійсним рішення від 25.02.2002р. № 176/26-2/24607347/2847 з мотивів порушення судами норм матеріального права, а  справу - направити на новий судовий розгляд.

В судовому засіданні представники відповідача-1 підтримали доводи касаційної скарги.

У запереченнях від 04.11.2006р. б/н на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення та постанову судів першої та другої інстанції без змін.

Крім того, від Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілей» до розгляду касаційної скарги по суті  надійшли  доповнення від 11.12.2006р. б/н до касаційної скарги, в яких позивач просить відкласти розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська до набрання законної сили рішення адміністративного суду у справі № 6/18/14/140.

В попередньому судовому засіданні судова колегія, розглянувши доводи зазначених доповнень, дійшла до висновку, що підстави для задоволення вказаного клопотання позивача про відкладення розгляду справи відсутні, а тому відмовила в його задоволенні.

В судове засідання представники позивача та відповідача-2 не з’явились. Проте, відповідно до ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги і заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державною податковою адміністрацією у Дніпропетровській області було проведено повторну документальну перевірку  Товариства з обмеженою відповідальністю «Галілей»  з питань дотримання податкового законодавства України за період з 01.07.2000р. по 01.10.2001р. За результатами даної перевірки Державною податковою адміністрацією у Дніпропетровській області складно Акт  від  15.02.2002р. № 004504 (далі по тексту – Акт), на підставі якого Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська прийнято  рішення від 25.02.2002р. № 176/26-2/24607347/2847, яким позивачеві було визначено податкове зобов’язання  з податку на прибуток – 29 250,00 грн., ПДВ – 6590625,00 грн., штраф з податку на прибуток – 7 312,50 грн., штраф з ПДВ – 1650801,25 грн.

Як вбачається зі змісту Акту, позивачем документи для проведення перевірки до УПМ ДПА у Дніпропетровський області не надавались.

На підставі  п.п. 4.3.1. пункту 4.3. ст. 4 Закону України  «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі по тексту – Закон України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ) сума податкових зобов’язань позивача була визначена контролюючим органом за непрямим методом.

Проте, відповідно до приписів підпункту 4.3.3. пункту 4.3. ст. 4 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (в редакції, яка була чинна на момент прийняття Акту) Методика визначення суми податкових зобов’язань за непрямими методами  затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального податкового органу, погодженим з державним органом, уповноваженим провадити державну регуляторну політику, і є загальною для всіх платників податків.  

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що на момент здійснення вказаної перевірки та прийняття спірного рішення  Методика визначення суми податкових зобов’язань за непрямими методами не була затверджена Кабінетом Міністрів України. І, таким чином, спірне рішення не відповідає вимогам п. 4.3. ст. 4 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, а також вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вказаних обставин рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2005р в частині визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 25.02.2002р. № 176/26-2/24607347/2847 підлягають залишенню в силі.

Згідно з ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як встановлено судом касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача 170000 грн.  в рахунок відшкодування податку на додану вартість, суд першої інстанції виходив з того, і з цим погодився суд апеляційної інстанції, що однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторонами доказів сплати спірних сум ПДВ до Державного бюджету України не надано.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки для віднесення до податкового кредиту відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.

Дійсно, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі по тексту – Закон України від 03.04.1997р. № 168/97) бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету  у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Проте, в даному випадку судами попередніх інстанцій не враховано приписи підпункту  7.5.1. пункту 7.5  статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, відповідно до якого  датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку )товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку (робіт, послуг). 

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997р.            № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,  сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість  яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

 Всупереч вимогам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України судами першої та апеляційної інстанцій не перевірені належним чином доводи позивача, викладені в заяві про уточнення позовних вимог (а.с.-80,81); не з’ясовані обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх  вимог в частині стягнення 170000 грн. в рахунок відшкодування податку на додану вартість. Також судами не надано належної правової оцінки тому, чи виконав позивач усі передбачені законом умови щодо отримання заявленого бюджетного відшкодування та чи має він всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. 

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що, розглядаючи в названій частині позовні вимоги, суди не надали належної оцінки доказам, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної  інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.    

З огляду на викладене,  оскаржувані рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2005р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілей» 170000 грн. в рахунок відшкодування податку на додану вартість підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під  час  нового  судового розгляду  справи суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з’ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  та вирішення  спору  по  суті, і  в  залежності  від  встановленого правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія -

У Х В А Л И Л А :

            Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2005р. у справі № 36 (А27/95(А25/26)) скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 170000 грн. бюджетної заборгованості, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

 В решті ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.Судді

(підпис)

Бившева Л.І.                

(підпис)

Ланченко Л.В.                

(підпис)

Степашко О.І.

                 (підпис)Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя Вищого адміністративного суду України                                                                                      К.В. Конюшко