Постанова № 13016229, 08.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2010                                                                                           № 10/120-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

За участю представників:

від позивача: Мелимука Р.І. – представник за довіреністю,

від відповідача : Гаврись В.Б., Бордаченко О.В. – представники за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства „БАТіяр”

на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2010

у справі № 10/120-10 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ЛТД"

до                                                   Фермерського господарства „БАТіяр”

про                                                   стягнення 1 529 585,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2010 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 907501,36 грн. заборгованості за Договором позики №2/08 від 27.03.2009 р., 606569,10 грн. - пені та 15514,54 грн. - 3 % річних на підставі ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.524,526,530,625,1046-1050 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за Договором позики №2/08 від 27.03.2009р. не виконані належним чином зобов’язання щодо своєчасного повернення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2010р. у справі №10/120-10 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фермерського господарства „БАТіяр” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД” 907501,36 грн. заборгованості, 92764,04 грн. пені, 15439,95 грн. 3 % річних, 10157,06 грн. по сплаті державного мита та 156,72 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне встановлення обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення проігнорував акт звірки від 03.12.2009р. в зв’язку з чим, дійшов до невірного висновку, що ним не надавались докази погашення заборгованості перед позивачем.

Крім того, апелянт стверджує, що судом першої інстанції невірно здійснено розрахунок розміру пені.

25.11.2010р. через канцелярію суду від апелянта надійшло доповнення до апеляційної скарги, в якому керуючись ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 524, 533, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст.3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів”, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.ст.22,32,33,80,91,94,103 ГПК України, просить зазначене вище рішення скасувати повністю та припинити провадження в даній справі.

Позивачем надано відзив та доповнення до нього на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги (доповнення до неї) та відзиву (доповнення до нього), дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу Фермерського господарства „БАТіяр” слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2008р. між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, був укладений Договір позики № 2/08, відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, надає позичальнику безпроцентну позику у розмірі 568000,00 грн., що станом на момент укладення даного Договору еквівалентно 71594,68 Євро, за курсом НБУ - 793,3550 або 112475,25 доларам США за курсом НБУ - 505,0000, а позичальник, в свою чергу, зобов’язується повернути позику на умовах передбачених договором (далі – Договір).

Розділом 3 Договору сторонами погоджено, що позикодавець надає позичальнику грошові кошти в безготівковому порядку шляхом переказу їх на поточний рахунок останнього за наступним графіком: 27.03.2008 р. - 30000,00 грн., що станом на 27.03.2008 р. еквівалентно 3781,41 Євро або 5940,59 доларам США (п.3.1.1 договору); 28.03.2008 р. - 45000,00 грн. (п.3.1.2 договору); 17.04.2008 р. - 193000,00 грн. (п.3.1.3 договору); 19.05.2008 р. - 200000,00 грн. (п.3.1.4 договору); 06.06.2008 р. - 100,00 грн. (п.3.1.5 договору); 18.01.2008 р. - 99900,00 грн. (п.3.1.6 договору).

Відповідно до п.4.1 Договору термін позики починається з моменту передачі коштів позичальником позикодавцю і закінчується 30.03.2009 р.

Після закінчення терміну, визначеного п.4.1 Договору, позичальник зобов’язується протягом 1 календарного дня повернути позикодавцеві суму позики, еквівалентну на день повернення коштів 72040,57 Євро або 113296,05 доларам США, за курсом НБУ, проте не меншу, ніж 568000,00 грн. (розділ 5 Договору).

28.03.2008р., 17.04.2008 р., 19.05.2008 р., 06.06.2008 р., 10.06.2008 р. між сторонами були укладені Додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5 до Договору, якими сторони погодили внести зміни до п.п. 3.1.2 - 3.1.6 договору шляхом викладення їх в наступній редакції: 28.03.2008 р. - 45000,00 грн., що станом на 28.08.2008 р. становить 5644,83 Євро або 8910,89 доларів США; 17.04.2008 р. - 193000,00 грн., що станом на 17.04.2008 р. становить 23994,23 Євро або 38217,82 доларів США; 19.05.2008 р. - 200000,00 грн., що станом на 19.05.2008 р. становить 25554,21 Євро або 39603,96 доларів США; 06.06.2008р. - 100,00 грн., що станом на 06.06.2008 р. становить 13,38 Євро або 20,60 доларів США; 10.06.2008 р. - 99990,00 грн., що станом на 10.06.2008 р. становить 13052,51 Євро або 20602,19 доларів США.

Встановлено, що на виконання взятих на себе зобов’язань позивачем було перераховано відповідачу 568000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 33 від 28.03.2008 р. на суму 1800,00 грн., № 83 від 28.03.2008 р. - 27000,00 грн.. № 82 від 27.03.2008 р. - 30000,00 грн., № 48 від 17.04.2008 р. - 43000,00 грн., № 100 від 17.04.2008 р. - 23000,00 грн., № 101 від 17.04.2008 р. - 50000,00 грн., № 99 від 17.04.2008 р. - 50000,00 грн., № 102 від 17.04.2008 р. - 27000,00 грн., № 114 від 19.05.2008 р. - 50000,00 грн., № 113 від 19.05.2008 р. - 50000,00 грн., № 112 від 19.05.2008 р. - 50000,00 грн., № 111 від 19.05.2008 р. - 50000,00 грн., № 138 від 10.06.2008 р. - 89910,00 грн., № 137 від 10.06.2008 р. - 9990,00 грн., № 136 від 06.06.2008 р. - 100,00 грн. (а.с.21-32).

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань згідно з умовами Договору, повернення грошових коштів в строк, передбачений Договором, не здійснив, у зв’язку з чим станом на 02.10.2009р., у нього утворилась заборгованість, яка, враховуючи погоджену Договором курсову різницю, становить 907501,36 грн., що еквівалентно 113296,05 доларам США (п.5.1 Договору).

Доказів належної оплати заборгованості за Договором відповідачем не надано.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Посилання апелянта на те, що відсутність перед позивачем заборгованості підтверджується, актом звірки від 03.12.2009р., накладною № 3 від 03.12.2009 р. та податковою накладною № 54 від 03.12.2009 р., копією довіреності від 03.12.2009 р., виданої позивачем на ім’я Панасовського Валерія В’ячеславовича, колегія суддів не може взяти до уваги надані відповідачем докази, оскільки з них не вбачається, що шляхом передачі товару позивачу, заборгованість була погашена саме за Договором позики № 2/08 від 27.03.2008 р., оскільки ані довіреність, ані накладні не містять посилань на зазначений договір, що також було зазначено позивачем. А акт звірки фактично тільки підтверджує, що станом на 03.12.2009р. у відповідача існує перед позивачем заборгованість.

Крім того, частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

При укладені сторонами Договору позики № 2/08 від 27.03.2008 р. не було передбачено повернення суми позики іншими майновими цінностями, окрім грошових кошт, будь-яких додаткових угод, де сторони погоджують порядок повернення суми заборгованості, шляхом надання товару, між ними не укладалось. Твердження відповідача, про відсутність перед позивачем заборгованості не підтверджено належними доказами, та не може бути взято колегією суддів до уваги.

Також, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно визначив заборгованість відповідача перед позивачем за Договором в розмірі 907501,36 грн. (еквівалентно 113296,05 доларів США на момент закінчення терміну позики), оскільки мав застосувати еквівалент 72040,57 грн. який передбачений Договором.

Проте, колегія суддів вважає, що данні посилання є необґрунтованими, оскільки відповідно до п.5.1 Договору після закінчення терміну, визначеного п.4.1 Договору, позичальник зобов’язується протягом 1 календарного дня повернути позикодавцеві суму позики (на вибір позикодавця) еквівалентну: 72040,57 Євро або 113296,05 доларів США, за курсом НБУ, проте не меншу, ніж 568000,00 грн.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4092,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З позовними вимогами про стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.10.2009р. по 26.04.2010р. колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов’язання та приписи вказаних правових норм, з останнього місцевим господарським судом правомірно стягнуто 3% річних в розмірі 15439,95 грн. за період з 01.10.2009р. по 26.04.2010р. (розрахунок містися в матеріалах справи (а.с.117).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів здійснивши перерозрахунок суми пені вважає, що рішення в цій частині підлягає зміні, виходячи з наступного.

З пункту 6.2 Договору вбачається, що у разі порушення строків повернення позики, передбачених п. 5.1 Договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,25 % від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Колегія суддів перерахувавши суму пені вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 93273,74 грн., яка розрахована з додержанням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за період з 02.10.2009 р. (виникнення заборгованості, п. 5.1 Договору) по 02.04.2010 р., а саме:

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства „БАТіяр” підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні; позов слід задовольнити частково.

Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Фермерського господарства „БАТіяр” на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2010 року задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2010 року у справі №10/120-10 змінити та викласти його в наступній редакції:

„Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД” задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства “БАТіяр” (07561, Київська область, Баришівський район, с. Поділля, вул. Шевченка, 7; код ЄДРПОУ 32886481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД” (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101; код ЄДРПОУ 32710955) 907501,36 грн. заборгованості, 93273,74 грн. пені, 15439,95 грн. 3 % річних, а також судові витрати: 10162,15 грн. по сплаті державного мита та 156,72 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.”

3. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

4. Матеріали справи №10/120-10 повернути до Господарського суду Київської області.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

20.12.10 (відправлено)