Постанова № 13016123, 14.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2010                                                                                           № 32/466

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           

при секретарі           

за участю представників:

від позивача           Іванов В.В.,

від відповідача          Чурчина І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоход»

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.10.2010

у справі № 32/466 ( .....)

за позовом                               Дочірнього підприємства «Оллтек-Україна»

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоход»

про                                                   стягнення заборгованності та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Оллтек-Україна» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоход» (відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило стягнути з відповідача 1522174,20 грн. заборгованості, 154766,40 грн. інфляційних втрат, 51320,56 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати - державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 25000,00 грн. витрат за надання юридично-консультативних послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Стоход» на користь ДП «Оллтек-Україна» 1522174,20 грн. заборгованості, 154766,40 грн. інфляційних втрат, 51320,56 грн. нарахувань 3% річних від суми заборгованості, 25000,00 грн. адвокатських послуг, 17282,61 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоход» звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати в частині стягнення 25000,00 грн. витрат на надання юридично-консультативних послуг. Підставами для скасування рішення відповідач вважає неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішення суду, обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 07.12.2010.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.12.2010 та зобов’язано позивача надати свідоцтво з Державної податкової інспекції з зазначенням видів діяльності Приватного підприємства Адвокатська компанія «АРМОР».

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи в повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

07.07.2008 між Дочірнім підприємством «Оллтек-Україна» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОХОД» як покупцем укладено договір поставки №01/07-2008.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник (позивач) зобов’язався протягом строку дії договору продавати покупцеві відповідно до замовлень останнього кормові добавки (далі - товар), зазначені в Специфікації № 1 до договору, а покупець зобов’язався приймати та оплачувати переданий товар згідно заявки та накладних.

Відповідно до пункту 4.3 договору покупець має право відстрочити оплату поставленого товару на термін 20 банківських днів з дати поставки відповідної партії товару.

Платіж вважається здійсненим покупцем в повному обсязі з дати, на яку повна сума такого платежу буде зарахована на відповідний банківський рахунок постачальника (п. 4.4 договору).

Умови поставки сторони визначили у пункті 5 договору. Так, відповідно до п. 5.1 договору поставка товару здійснюється за рахунок покупця та в кількості, зазначеній в замовленні покупця та згідно специфікацій, на умовах EXW(ІНКОТЕРМС-2000), партіями не меншими ніж 25 кг, з місця розташування складу постачальника, розташованого за адресою: м. Київ, бульв. І.Лепсе, 24. Товар вважається наданим у розпорядження покупця після його відвантаження та видачі документів, зазначених в п. 2.1 та п. 2.2 договору (п.5.2 договору), а право власності на партію товару переходить до покупця в момент її отримання останнім (п. 5.4 договору).

Факт поставки товару підтверджується транспортною накладною та/або подібним документом, підписаним уповноваженими представниками сторін, із зазначенням видів, кількості та вартості товару відповідно до Специфікацій, поставленого за відповідним відвантаженням (п. 7.1 договору).

На виконання умов договору та заявок відповідача у 2008 році позивачем згідно видаткових накладних було поставлено, а представником відповідача на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей було отримано товар на загальну суму 2311407,00 грн.

На оплату поставленого товару позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури.

Однак, відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого товару здійснював неналежним чином, внаслідок якого у нього утворилась заборгованість за поставлений позивачем у 2008 році товар у розмірі 621835,20 грн.

Строк дії договору поставки № 01/07-2008 від 07.07.2008 було встановлено до 31.12.2008 (п. 10.1 договору).

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, після закінчення строку дії вказаного договору поставки №01/07-2008 від 07.07.2008 згідно з досягнутими між Дочірнім підприємством «Оллтек-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОХОД» домовленостями, позивач за видатковими накладними відвантажив відповідачу, а представник відповідача згідно довіреностей отримав товар (кормові добавки) у 2009 році - на суму 3082236,00 грн., а у 2010 році - 126495,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Відповідач свої зобов’язання з оплати отриманого за видатковими накладними протягом 2009-2010 років товару в повному обсязі не виконав, у зв’язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 900339,00 грн. за товар, поставлений у 2009-2010 роках.

Оскільки відповідач не здійснив оплати за поставлений товар, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 42/10 від 15.03.2010, у якій просив сплатити заборгованість за товар у розмірі 1534398,20 грн. за поставлений товар до 25.03.2010.

Як слідує із повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав претензію 17.03.2010, але залишив її без відповіді та належного реагування.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк виконання зобов’язань як по оплаті поставленого у 2008 році товару в розмірі 621835,20 грн., так і по оплаті поставленого 2009-2010 роках товару в розмірі 900339,00 грн. настав, але відповідач оплати не здійснив, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1522174,20 грн. (621835,20 грн. + 900339,00 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних, встановила, що їх нарахування здійснено згідно з фактичними обставинами справи та у відповідності до норм чинного законодавства, у зв’язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 154766,40 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 51320,56 грн.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що Адвокатська компанія «Армор» за своєю організаційно-правовою формою є приватним підприємством, що здійснює підприємницьку діяльність, регулюється нормами Господарського кодексу України, а отже, не є адвокатським об єднанням.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2010, представником позивача у судовому засіданні 14.12.2010 було надано свідоцтво від 02.10.1997 № 0130005 про державну реєстрацію юридичної особи - Приватного підприємства «Адвокатська компанія «АРМОР» (код 25202851), довідку від 15.04.1999 № 7682 про внесення до ЄДРПОУ Приватного підприємства «Адвокатська компанія «АРМОР», свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва - юридичною особою від 01.01.2006, від 01.01.2005, від 01.01.2007.

Так, у наданій представником позивача довідці від 15.04.1999 № 7682 про внесення до ЄДРПОУ Приватного підприємства «Адвокатська компанія «АРМОР» вказано такі види діяльності: (ЗКГНГ) 97820 – колегії та юридичні консультації адвокатів; (КВЕД) 74.11.1 – діяльність адвокатських об’єднань та індивідуальна адвокатська діяльність.

Таким чином, доводи відповідача про те, що Приватне підприємство «Адвокатська компанія «АРМОР» не має права займатись адвокатською діяльністю спростовується матеріалами справи.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про адвокатуру» передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

У пункті 10 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 04.03.1998 № 02-5/78 зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Як слідує із матеріалів справи, 15.05.2010 між Дочірнім підприємством «Оллтек-Україна» як замовником та Адвокатською компанією «Армор» як виконавцем укладено договір про надання правової допомоги, юридично-консультативних та адвокатських послуг, предметом якого є надання виконавцем правової допомоги, юридично-консультативних та адвокатських послуг замовнику у вирішенні спорів, пов’язаних зі стягненням заборгованості з боржників замовника.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 15.05.2010 до зазначеного договору позивач доручив виконавцю здійснити аналіз правовідносин, які виникли між ДП «Оллтек-Україна» та ТОВ «СТОХОД» у зв’язку з невиконанням останнім умов договору поставки № 01/07-2008 від 07.07.2008 в частині розрахунків за поставлений йому у власність товар; здійснити на основі зробленого аналізу підготовку необхідних документів, збору необхідних відомостей, доказів для захисту інтересів замовника та його порушених прав та інтересів в господарському суді.

У пункті 3 вказаної додаткової угоди встановлено, що гонорар Адвокатської компанії «Армор» за обумовлені послуги складає 25000,00 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт надання позивачу послуг, обумовлених договором про надання правової допомоги, юридично-консультативних та адвокатських послуг від 15.05.2010, підтверджується актами прийомки-передачі виконаних робіт та послуг, а факт оплати таких послуг підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (п. 12 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість необхідності здійснення відшкодування позивачеві за рахунок відповідача витрат по сплаті адвокатських послуг у розмірі 25000,00 грн., зважаючи на складність справи (поставка здійснена на виконання договору згідно великої кількості накладних, розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат проведений із встановленням періоду прострочки по кожній накладній, оспорювання відповідачем суми боргу та нарахованих відсотків річних та інфляційних втрат), тривалість розгляду справи та ціну позову.

Крім того, судом першої інстанції правомірно відшкодовано позивачеві за рахунок відповідача також витрати зі сплати державного мита у розмірі 17282,61 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоход» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 у справі №32/466 не підлягає скасуванню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоход» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 у справі №32/466 - без змін.

2.          Матеріали справи №32/466 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді