Постанова № 13016115, 08.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2010                                                                                           № 41/256

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Цурка Н.О.–представник за довіреністю № Д07/2010/02/25-8 від 25.06.2010

від відповідача - Мазурок О.І. – представник за довіреністю № 155/1/23-2067 від 31.05.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.09.2010

у справі № 41/256 ( .....)

за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до                                                   Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

про                                                   стягнення 89850,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача боргу в сумі 80 785,72 грн. за спожиті згідно договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 033-8110-9 від 01.10.2000 теплову енергію, 3 763,78 грн. інфляційних втрат, 3 % річних сумою 872,29 грн., пені сумою 4 428,63 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2010, повний текст якого підписаний 05.10.2010, у справі № 41/256 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 63 408,86 грн. основного боргу, 4 296,86 грн. пені, 2 680,60 грн. інфляційних втрат, 628,81 грн. 3 % річних, 710,15 грн. державного мита та 186,53 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправомірно застосовані для розрахунку плати відповідача за теплову енергію, спожиту за період, що передував спірному, тарифи, встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які в подальшому указами Президента України були скасовані, що призвело до невірного визначення розміру боргу за теплову енергію, спожиту відповідачем протягом спірного періоду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2010 у справі № 41/256 в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.

Заявник вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного з’ясування та доведення усіх обставин, що мають значення для розгляду справи, оскільки судом першої інстанції при винесенні оспорюваного рішення не прийнято до уваги той факт, що позивачем в позовній заяві спірний період, за який у відповідача існує заборгованість, був визначений з жовтня 2009 року по травень 2010 року, проте господарський суд зазначив в рішенні, що позивачем були надані табуляграми за період з грудня 2008 року по травень 2010 року, що не відповідає дійсності. Суд першої інстанції, самостійно виконавши на підставі вказаних табуляграм перерахунок за період з грудня 2008 по травень 2010, порушив права позивача.

Ухвалою від 20.10.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі головуючого судді Калатай Н. Ф., суддів Ропій Л.М., Синиці О.Ф. апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

05.11.2010 до канцелярії суду надійшов відзив КП „Київжитлоспецексплуатація” на апеляційну скаргу із запереченнями проти її задоволеня.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/2 від 16.11.2010 справу № 41/265 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О.Ф.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/4 від 08.12.2010 справу № 41/256 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Кондратової І.Д.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, просили рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2010 у справі № 41/256 скасувати в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив оспорене рішення залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.10.2000 позивач як Енергопостачальна компанія та відповідач як Абонент уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 033-8110-9 (далі Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання – протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Згідно п. 2.3.1 Договору відповідач зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Позивач вимагає стягнути з відповідача заборгованість за спожиту за умовами Договору теплову енергію, яка виникла за період з 01.10.2009 по 01.05.2010 і становить на 01.05.2010 80785,72 грн.

Як правильно встановив суд першої інстанції, з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви (а.с.7 т.1), вбачається, що заборгованість в сумі 80785,72 грн. розрахована позивачем з урахуванням нульового сальдо на початок жовтня 2009 року, вартості спожитої теплової енергії в сумі 95785,72 грн. та оплати її за заявлений період в сумі 15000,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, визнає наявність боргу за зазначений період в меншій сумі, - 63408,86 грн., посилаючись на те, що позивачем в розрахунку заборгованості не враховано сплачені відповідачем 19.10.2009 19835,61 грн., з яких сума 2458,77 грн. мала погасити заборгованість за попередній період споживання відповідачем теплової енергії з грудня 2008 по квітень 2009, а сума 17376,84 грн. мала бути зарахована в оплату за теплову енергію, спожиту у спірному періоді, - за жовтень – листопад 2009 року та частково за грудень 2009 року.

Отже, відповідач вважає, що заборгованість за заявлений позивачем період – з жовтня 2009 по березень 2010 включно необхідно розраховувати з урахуванням взаєморозрахунків сторін за Договором за попередній період споживання теплової енергії - з грудня 2008 по квітень 2009.

Суд першої інстанції визнав обґрунтованою позицію відповідача і задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу, з урахуванням обставин, на які повлася відповідач, у визнаній ним сумі - 63408,86 грн., з чем колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини першої ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 6 ст. 276 ГК України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доданих позивачем до позовної заяви копій особових карток (табуляграм) (а.с.36-40 т.1) та Довідки про застосування тарифів на теплову енергію у 2009 році по АК „Київенерго” (а.с.131-133 т.1), розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії у попередньому спірному опалювальному сезоні з грудня 2008 по квітень 2009 включно проводився позивачем наступним чином:

- за період з 01.12.2008 по 30.12.2008 - за тарифом 535,23 грн. без ПДВ за 1 Гкал, встановленим розпорядженням КМДА № 1662 від 27.11.2008 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»;

- за період з 31.12.2008 по 05.02.2009 - за тарифом 508,47 грн. без ПДВ за 1 Гкал, встановленим розпорядженням КМДА № 1780/1 від 25.12.2008 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»;

- за період з 06.02.2009 по 09.02.2009 - за тарифом 493,22 грн. без ПДВ за 1 Гкал, встановленим розпорядженням КМДА № 127 від 05.02.2009 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для інших споживачів»;

- за період з 10.02.2009 по 30.04.2009 за тарифом 171,62 грн. без ПДВ за 1 Гкал, встановленим Розпорядженням КМДА № 86 від 31.01.2007 «Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для відпуску бюджетним установам і організаціям, іншим споживачам».

Проте, Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008, № 65/2009 від 03.02.2009, № 76/2009 від 09.02.2009 розпорядження голови Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27.11.2008, № 1780/1 від 25.12.2008, № 127 від 05.02.2009 скасовані як такі, що порушують вимоги Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суперечать Конституції України, Господарському кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води» та є економічно необґрунтованими, неефективними за очікуваними результатами.

Згідно ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно–правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у сторін по справі відсутній обов’язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень, а нарахування позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що нарахування плати за теплову енергію, спожиту відповідачем протягом періоду з 01.12.2008 по 09.02.2009, слід також проводити за тарифом згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 року, 171,62 грн. за 1 Гкал.

З огляду на вищезазначені обставини, щодо розміру заявленої позивачем до стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію слід зазначити наступне.

Згідно п. 2.3.2 Договору відповідач зобов’язаний виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Пунктом 2 Додатку № 4 до Договору сторони узгодили, що відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Як слідує з матеріалів справи, з грудня 2008 року по квітень 2009 року включно позивачем за умовами Договору було поставлено відповідачу 77,03 Гкал теплової енергії, вартість якої за тарифом 171,62 грн. без ПДВ за 1 Гкал становить 15 863,87 грн., а за спірний період з жовтня 2009 по березень 2010 включно - 120,00451 Гкал теплової енергії, вартість якої за тарифом 563,46 грн. без ПДВ за 1 Гкал становить 95785,70 грн.

Отже, виходячи з досліджених обставин справи, всього за період з грудня 2008 року по березень 2010 року включно відповідач спожив за умовами Договору теплової енергії на загальну суму 111649,57 грн. (15863,87 + 95785,70).

Станом на 01.05.2009 відповідач сплатив позивачу за спожиту за період з грудня 2008 року по квітень 2009 року включно теплову енергію в сумі 13405,10 грн. платіжними дорученнями № 276 від 05.03.2009 та № 438 від 16.04.2009 (а.с.64-65 т.1) і, відповідно, на початок спірного періоду, мав заборгованість перед позивачем за попередній період в сумі 2458,77 грн. (15863,87 – 13405,10), тобто від’ємне сальдо на суму 2458,77 грн.

За таких обставин, відповідач справедливо відносить частину платежу 19835,61 грн., перерахованого ним за платіжним дорученням № 1071 від 19.10.2009 (а.с. 66 т1), частково, в сумі 2458,77 грн., в рахунок погашення заборгованості за березень-квітень 2009 року, а решту, в сумі 17 376,84 грн., – в рахунок оплати теплової енергії, спожитої у спірному періоді, - в грудні 2009, січні 2010 і частково у лютому 2010 року.

Враховуючи сплачені відповідачем 2000,00 грн. за платіжним дорученням № 155 від 01.02.2010 (а.с.67 т.1) та 13000,00 грн. за платіжним дорученням № 158 від 01.02.2010 (а.с. 68 т.1), несплаченою залишилася спожита відповідачем за спірний період жовтень 2009 – березень 2010 року включно теплова енергія на суму 63408,86 грн. (95 785,70 – 17 376,84 – 2000,00 – 13000,00).

Суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідач основного боргу в сумі 63 408,86 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4428,63 грн. слід зазначити наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7 Додатку № 4 до Договору визначено, що відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи той факт, що у випадку нарахування пені в порядку, визначеному умовами Договору (0,5 %), її розмір буде перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, позивач правомірно нараховує пеню виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені та задовольняючи їх в сумі 4 296,86 грн., відповідного розрахунку в оспореному рішенні не навів і не зазначив, а ні за прострочення якої суми нараховується саме така сума пені а ні за який період.

Розрахунок, проведений колегією суддів, показує, що з відповідача на користь позивача має бути стягнута пеня в сумі 3 302,17 грн. з огляду на таке.

Згідно п. 2.3.2 Договору відповідач зобов’язаний виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Остаточний розрахунок, згідно п. 4 Додатку № 4 до Договору, має бути проведений не пізніше 15 числа місяця, слідуючого за розрахунковим, тобто, наприклад, за теплову енергію, поставлену в листопаді 2009 року, відповідач має розрахуватись по 15 грудня 2009 року включно.

Виходячи з таких умов, враховуючи дати перерахування відповідачем коштів в оплату за спожиту теплову енергію, колегія суддів дійшла висновку, що є підтвердженими наступні прострочення відповідачем оплати за умовами Договору:

- за період споживання з 16.01.2010 року по 31.01.2010 року на суму 19 928,82 грн.;

- з 01.02.2010 року по 15.02.2010 року на суму 4928,82 грн. (19 928,82-15 000,00);

- з 16.02.2010 року по 15.03.2010 року на суму 35135,34 грн. (4 928,82+30 206,52);

- з 16.03.2010 року по 15.04.2010 року на суму 51164,20 грн. (35 135,34+16 028,86);

- з 16.04.2010 року по 31.05.2010 (останній день періоду нарахувань позивачем фінансових санкцій за порушення умов Договору в частині оплати спожитої теплової енергії) на суму 63 408,86 грн. (51 164,20+12 244,66).

Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 3 302,17 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 872,29 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, частково, в сумі 628,21 грн., задовольняючи вказані позовні вимоги, відповідного розрахунку в оспореному рішенні не навів і не зазначив, а ні за прострочення якої суми нараховується саме така сума 3% річних а ні за який період.

Враховуючи, що при перерахунку колегією суддів 3% річних сума виявилась меншою, ніж та яка визначена судом першої інстанції, рішення суду в цій частині також підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 483,25 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 3763,78 грн. слід зазначити, наступне.

Суд першої інстанції, частково, в сумі 20680,60 грн., задовольняючи вказані позовні вимоги, відповідного розрахунку в оспореному рішенні не навів і не зазначив, а ні за прострочення якої суми нараховується саме така сума інфляційних втрат а ні за який період.

В листі Верховного Суду України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначено, що «при применении индекса инфляции следует иметь в виду, что индекс рассчитывается не на каждую дату месяца, а в среднем на месяц; поэтому условно следует считать, что сумма, внесенная за период с 1 по 15 число соответствующего месяца, например, мая, индексируется за период с учетом мая, а если с 16 по 31 число, то расчет начинается со следующего месяца - июня».

З розрахунку позивача слідує, що інфляційні втрати він нараховує за період з жовтня 2009 року по березень 2010 року включно.

З урахуванням зазначеного позивачем періоду, а також огляду на вищезгадані рекомендації, інфляційні втрати слід нараховувати за лютий 2010 року на суму боргу 4 928,82 грн., за березень 2010 року - на суму боргу 35 135,34 грн.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню за уточненим розрахунком колегії суддів в сумі 504,36 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд міста Києва при прийнятті рішення від 03.09.2010 у справі № 41/256 не повністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, зазначене рішення підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 63 408,86 грн., пеня в сумі 3 302,17 грн., збитки від інфляції в сумі 504,36 грн., 3 % річних в сумі 483,25 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Заявником не доведено обставин, на які він послався як на підставу для зміни рішення господарського суду міста Києва від 0.09.2010 у справі № 41/256.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що в апеляційній скарзі позивач просить оспорене рішення скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» задоволенню не підлягає, в зв’язку з чим витрати позивача на державне мито за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Судові витрати за подачу позову, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2010 у справі № 41/256 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2010 у справі № 41/256 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2010 року у справі № 41/256 в наступній редакції:

          «1. Стягнути з Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»(01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, код 03366500) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код 00131305) основний борг в сумі 63408 (шістдесят три тисячі чотириста вісім) грн. 86 коп., пеня в сумі 3302 (три тисячі триста дві) грн. 17 коп., збитки від інфляції в сумі 504 (п’ятсот чотири) грн. 36 коп., 3 % річних в сумі 483 (чотириста вісімдесят три) грн. 25 коп.,676 (шістсот сімдесят шість) грн. 99 коп. витрат по сплаті державного мита та 177 (сто сімдесят сім) грн. 82 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. В решті позову відмовити.»

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 41/256.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

13.12.10 (відправлено)