Рішення № 130127606, 18.08.2025, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/665/25

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Рівненської області, м. Рівне

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с.Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області

про стягнення 5 701,43 грн

Представники сторін не викликались

ВСТАНОВИВ:

Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Рівненської області звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" про стягнення 5 701,43 грн вартості оплаченого та непоставленого товару за договором поставки № 150 від 19.02.2024.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/665/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025.

Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, виходячи з того, що справа № 907/665/25 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.06.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ухвала суду від 17.06.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 18.06.2025 (17.06.2025 о 21:41).

Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.

Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19.02.2024 між Навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Рівненської області (далі також покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (далі також постачальник) укладено договір поставки №150 (далі договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (пункт 1.4 договору).

Найменування товару: Нафта і дистиляти ДК 021:2015 0913 2000-3 Бензин А-95, ДК 021:2015 0913 4200-9 Дизпаливо (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Ціна 1 літра товару: згідно накладних на товар. Загальна сума договору складає 96 000,00 грн з ПДВ (пункти 3.1, 3.2 договору).

Умови оплати передбачені розділом 4 договору, зокрема, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується в накладній і дійсна протягом дня його виписки (пункт 4.1 договору).

При ненадходженні оплати у термін, вказаний у пункті 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним (пункт 4.3 договору).

Порядок поставки товару узгоджений сторонами у розділі 5 договору, а саме строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчого документа (скретч-картки), місце поставки (передачі) товару АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.

Умови постачання самовивезення.

Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.4 договору).

Відповідно до пункту 7.2 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що на виконання умов договору постачальником оформлено видаткову накладну та специфікацію до неї № 0004/0000402-С від 19.02.2024 на загальну суму 96 000,00 грн, з яких 48 000,00 грн за 1000 літрів бензину А-95 та 48 000,00 грн за 1000 літрів дизпалива, яка, в свою чергу, оплачена позивачем вчасно та в повному обсязі (підтверджується наявною у справі платіжною інструкцією № 8 від 19.02.2024), та на підставі чого позивач отримав скретч-картки на отримання бензину А-95 (70 шт. на 1000 л.) та дизельного пального (60 шт. на 1000 л.) на загальну суму 96 000,00 грн.

За доводами позивача, відповідач поставив бензин А-95 в повному обсязі, а дизпаливо частково через припинення діяльності АЗС "АВІАС", у зв`язку з чим у позивача залишились невикористаними 10 талонів на 100 літрів дизпалива вартість 4 800,00 грн.

Отже, за твердженням позивача, сума вартості непоставленого відповідачем товару за укладеним між сторонами договором складає 4 800,00 грн.

У зв`язку з викладеними обставинами, позивач звернувся до відповідача з претензією (вих.№ 962 01-72/962 01 від 03.03.2025) щодо повернення суми оплаченого товару у зв`язку з його непоставкою.

Однак, така претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання, що і стало підставою для звернення Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Рівненської області з даним позовом до суду щодо стягнення суми попередньої оплати, а також нарахованих 633,21 грн пені, 204,70 грн інфляційних втрат та 63,52 грн 3 % річних.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, укладеними в письмовій формі.

В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За умовами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як встановлено судом, укладений між сторонами договір виконувався сторонами: з боку позивача була проведена оплата товару, а з боку відповідача часткова поставка вже оплаченого товару.

Так відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 918/631/19).

Згідно з приписами статей 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу товару в обсязі, який був оплачений, позивачем зазначено про поставку бензину А-95 в повному обсязі, а дизельного палива частково, у зв`язку з чим останнім недоотримано 100 л. дизельного палива на суму 4 800,00 грн.

Відповідач проти позову не заперечив, доказів виконання зобов`язання за договором щодо передачі позивачу товару в повному обсязі або повернення суми 4 800,00 грн не надав, а відтак позовна вимога про стягнення зазначеної суми як попередньої оплати визнається судом обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені.

З огляду невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення суми попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення з відповідача 633,21 пені.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 7.2 договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення.

За встановленими у справі обставинами позивач скористався правом вимагати повернення суми попередньої оплати за договором, надіславши 03.03.2025 на адресу відповідача претензію з пропозицією терміново повернути сплачені кошти, невиконання відповідачем якої стало підставою для нарахування останньому пені.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає про необґрунтованість розрахунку такої у період з 01.01.2025 виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Крім того, судом береться до уваги загальні строки перебігу поштового відправлення, оскільки позивачем на підтвердження надсилання претензії відповідачу надано лише фіскальний чек, з якого не можливо встановити трекінг-номер поштового відправлення, та і у наслідку дату отримання такого поштового відправлення адресатом.

Так, відповідно до пункту 10 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі Правила № 270), оператори поштового зв`язку зобов`язані, зокрема, забезпечувати: надання послуг поштового зв`язку встановленого рівня якості відповідно до нормативно-правових актів, що регламентують діяльність операторів поштового зв`язку, умов договору; пересилання поштових відправлень, що належать до універсальних послуг поштового зв`язку, у нормативні строки; пересилання поштових відправлень, що не належать до універсальних послуг поштового зв`язку, поштових переказів у нормативні строки, встановлені ними самостійно згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 73 Правил № 270 під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток календарного штемпеля. Дата відбитку календарного штемпеля маркувальної машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 затверджено Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень (далі Нормативи №958).

Відповідно до пунктів 1, 2 Нормативів № 958 їх розроблено відповідно до Закону України "Про поштовий зв`язок", актів Всесвітнього поштового союзу, Правил № 270 та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв`язку.

Згідно з пунктами 1, 2 Розділу II Нормативів № 958 нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) становлять: 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Крім того, на офіційному сайті поштового оператора АТ "Укрпошта" зазначено, Граничний час приймання відправлень в обласних центрах, містах Київ, Краматорськ, Сєвєродонецьк 14:00. Якщо відправлення подається до пересилання після граничного часу для відправлення у той же день, строк доставки збільшується на одну добу.

Отже, на підставі вищенаведеного, суд доходить висновку, що обґрунтованим та правомірним нарахування пені, зважаючи на дату та час відправлення претензії (03.03.2025 о 17:25:09), а також поштовий перебіг, є за період з 14.03.2025 по 10.06.2025 в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, за який пеня становить 362,83 грн, та підлягає до задоволення судом.

В частині вимог про стягнення 270,38 грн пені суд відмовляє, оскільки пеня в цій частині нарахована за невідповідний період без доведення позивачем факту прострочення виконання зобов`язань у ньому.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

З огляду невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення суми попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення з останнього 204,70 грн інфляційних втрат та 63,52 грн 3 % річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, керуючись тими самими критеріями для визначення періоду таких нарахувань, які судом застосовані для визначення періоду нарахування пені, зазначає, що правомірним нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є за період з 14.03.2025 по 10.06.2025.

Отже, здійснивши розрахунок заявлених вимог у цій частині, суд вважає правомірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню судом стягнення з відповідача 169,88 грн інфляційних втрат та 35,11 грн 3 % річних.

В частині вимог про стягнення 34,82 грн інфляційних втрат та 28,41 грн 3 % річних суд відмовляє, оскільки такі нараховані за невідповідний період без доведення позивачем факту прострочення виконання зобов`язань у ньому.

Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведення позивачем факту порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати через неможливість поставити оплачений товар. Натомість, відповідач станом на день розгляду даної справи не надав суду доказів поставки оплаченого товару в повному обсязі чи повернення суми попередньої оплати, відсутності зобов`язань за спірним договором не довів, заперечень щодо заявлених до нього вимог суду не подав.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Рівненської області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Г.Мазепи, буд. 14, код ЄДРПОУ 26206420) 5 367,82 грн (п`ять тисяч триста шістдесят сім гривень 82 коп.), з яких 4 800,00 грн (чотири тисячі вісімсот гривень 00 коп.) попередньої оплати, 362,83 грн (триста шістдесят дві гривні 83 коп.) пені, 169,88 грн (сто шістдесят дев`ять гривень 88 коп.) інфляційних втрат, 35,11 грн (тридцять п`ять гривень 11 коп.) 3 % річних, а також 2 849,35 грн (дві тисячі вісімсот сорок дев`ять гривень 35 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 11.09.2025.

Суддя Д.Є. Мірошниченко