Ухвала суду № 130108734, 09.09.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про прийняття звіту про виконання рішення суду

09 вересня 2025 року Справа №200/1671/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку письмового провадження звіт Міністерства юстиції України про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

28 травня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1 , а саме:

- визнав протиправною відмову Міністерства юстиції України, викладену у листі від 15 березня 2024 року № 40630/32378-33-24/20.4.1, щодо надання інформації, що запитувалась у зверненнях приватного виконавця Матвійчук Н.Є. від 15 лютого 2024 року і від 23 лютого 2024 року;

- зобов`язав Міністерство юстиції України повторно розглянути по суті звернення ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року і від 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року.

11 листопада 2024 року позивачці як стягувачу видані виконавчі листи на виконання цього рішення.

27 листопада 2024 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін С.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 76654457 з примусового виконання виконавчого листа № 200/1671/24, виданого 07 жовтня 2024 року.

08 серпня 2025 року до суду надійшла заява позивача про зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду від 28 травня 2024 року, обґрунтована тим, що відповідач не виконав це рішення.

18 серпня 2025 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача (стягувача); зобов`язав Міністерство юстиції України подати звіт про виконання рішення суду від 28 травня 2024 року у справі № 200/1671/24 в тридцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали.

29 серпня 2025 року до суду надійшов звіт Міністерства юстиції України від 29 серпня 2025 року про виконання рішення.

Розглядаючи звіт, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України наголосив на тому, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абз. 3 п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України в Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п. 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; п. п. 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; п. 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку в п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у ст. 370 КАС, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, а також ст. ст. 14 та 370 КАС.

Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим в постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа № 140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій він зазначив, що обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 07 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.

Так, на виконання рішення суду від 28 травня 2024 року у справі № 200/1671/24 Міністерство юстиції України повинно було повторно розглянути по суті звернення ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року і від 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду.

При цьому в рішенні від 28 травня 2024 року у справі № 200/1671/24 навів такі фактичні обставини і висновки:

«[…]

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить визнати протиправною відмову, викладену у листі № 40630/32378-33-24/20.4.1 від 15.03.2024, щодо ненадання інформації, що запитувалась у зверненнях приватного виконавця Матвійчук Наталії Євгеніївни від 15.02.2024 і від 23.02.2024, та зобов`язати повторно розглянути звернення по суті.

Позивачка в обґрунтування позову зазначила, що 15.12.2023 і 20.12.2023 нею направлені звернення до колишніх членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців, відповіді на які станом на час звернення до суду не надані. Зазначене стало підставою для направлення позивачкою на офіційну електронну адресу Міністерства юстиції України звернень від 15.02.2024 та від 23.02.2024 з проханням посприяти в отриманні відповідей від вищезазначених осіб на її звернення та вжити заходи щодо недопущення у майбутньому ігнорування членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців відповідних звернень. Проте, відповідач листом від 15.03.2024 № 40630/32378-33-24/20.4.1 відмовив їй у розгляді звернення на підставі того, що Законом та Положенням не передбачено повноважень Міністерства юстиції щодо контролю за діяльністю членів Дисциплінарної комісії.

Позивачка вважає таку відмову протиправною з огляду на те, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

[…]

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

[…]

З 27.10.2020 по 19.05.2023 позивачка здійснювала діяльність приватного виконавця виконавчого округу Донецької області, після чого нею змінено виконавчий округ Донецької області на виконавчий округ Одеської області.

[…]

15.12.2023 позивачкою направлені звернення до членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців України Ковальського Максима Романовича, Ковальчук Людмили Іванівни, Парфьонова Георгія Володимировича, Верби Ольги Богданівни, а 20.12.2023 до ОСОБА_2 і Макаревич Яни Анатоліївни.

Не отримавши відповідь на вказані звернення, позивачка 14.02.2024 звернулася до Асоціації приватних виконавців України і просила посприяти в отриманні відповідей на них та вжити заходи щодо недопущення у майбутньому ігнорування членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців звернень від приватних виконавців.

На вказане звернення Асоціація приватних виконавців України надала відповідь від 16.02.2024 № 71, в якій повідомила про відсутність у неї компетенції щодо здійснення контролю за діяльністю членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців і визначила Міністерство юстиції України як орган, до компетенції якого відноситься питання, яке ставилося на розгляд.

15.02.2024 та 23.02.2024 позивачка засобами електронного зв`язку на офіційну електронну адресу відповідача направила звернення, в яких просила посприяти в отриманні відповідей на її листи від 15.12.2023 та від 20.12.2023, направлені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , та вжити заходи щодо недопущення у майбутньому ігнорування членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців звернень від приватних виконавців. Крім того, у зверненні від 23.02.2024 позивачкою було зазначено, що вона 14.02.2024 зверталася з аналогічного питання до Асоціації приватних виконавців України, яка листом від 16.02.2024 повідомила про відсутність у неї компетенції щодо здійснення контролю за діяльністю членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців і визначила Міністерство юстиції України як орган, до компетенції якого відноситься питання, яке ставилося на розгляд.

За результатами розгляду звернень позивачки від 15.02.2024 та від 23.02.2024 Міністерство юстиції України надало відповідь, викладену у листі від 15.03.2024 №40630/32378-33-24/20.4.1, в якій зазначило, що Законом та Положенням № 3791/5 не передбачено повноважень Міністерства юстиції щодо здійснення контролю за діяльністю членів Дисциплінарної комісії.

Позивачка вважає таку відмову протиправною, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

[…]

Судом встановлено, що відповідь Міністерства юстиції України, викладена у листі від 15.03.2024 № 40630/32378-33-24/20.4.1, надана у строк, що визначений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Водночас, надаючи аналіз суті звернень і наданій на них відповіді, суд вважає за необхідне зауважити на такому.

[…]

Отже, Дисциплінарна комісія утворюється при Міністерстві юстиції України, нормативне регулювання її діяльності здійснює Мін`юст, персональний склад комісії затверджується наказом Міністерства юстиції України, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення, організацію документообігу та зберігання документів Дисциплінарної комісії здійснює Мін`юст, головою Дисциплінарної комісії є Міністр юстиції або його заступник.

Таким чином, виходячи із сукупного аналізу зазначеного вище нормативного регулювання діяльності Дисциплінарної комісії, суд приходить до висновку, що вона належить до сфері управління Міністерства юстиції України, яке в силу приписів п. 4 Положення № 228 організовує розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних, зокрема, із діяльністю установ та організацій, що належать до сфери його управління.

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього компетенції щодо здійснення контролю за членами Дисциплінарної комісії, проте зауважує, що це стосується саме втручання у діяльність комісії як незалежного органу щодо розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків відповідно до статті 39 Закону № 1403-VIII.

Втім, звернення позивачки, відповідь на які стала підставою для її звернення до суду з даним позовом, не містять прохань щодо здійснення контролю за членами Дисциплінарної комісії або надання інформації чи втручання у діяльність Дисциплінарної комісії, що пов`язана зі здійсненням її безпосередніх функції з розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, а стосуються саме функцій Міністерства юстиції України щодо організації розгляду звернень громадян з питань, пов`язаних, зокрема, із діяльністю установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що Міністерство юстиції України у даних спірних правовідносинах є належним відповідачем, оскільки в силу приписів п. 4 Положення № 228 наділено повноваженнями щодо організації розгляду звернень громадян з питань, пов`язаних, зокрема, із діяльністю установ та організацій, що належать до сфери його управління.

[…]

Як вже зазначалось судом вище по тексту рішення, відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Слід зазначити, що спірна відповідь відповідача є такою, що не відповідає вищенаведеним приписам діючого законодавства.

Таким чином, оскільки Дисциплінарна комісія входить до сфери управління Міністерства юстиції України, тому бездіяльність відповідача щодо розгляду по суті звернень позивачки від 15.02.2024 та від 23.02.2024, тобто фактично відмова у їх розгляді, з посиланням на відсутність повноважень щодо здійснення контролю за членами Дисциплінарної комісії є протиправною.

Окремо слід звернути увагу позивачки на те, що оскільки нею жодна інформація у зверненнях до відповідача не запитувалася, а фактично була подана скарга на бездіяльність членів Дисциплінарної комісії, то посилання в обґрунтування позовних вимог на Закон України «Про доступ до публічної інформації» є неприйнятними.

[…]».

На виконання ухвали суду від 18 серпня 2025 року та відповідно до ст. 382-2 КАС у звіті від 29 серпня 2025 року Міністерство юстиції України повідомило таку інформацію щодо виконання рішення суду у справі № 200/1671/24.

На виконання судових рішень у справі № 200/1671/24 Міністерство юстиції України здійснило повторний розгляд листів ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року та від 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду.

Відповідь за результатами розгляду цих листів надана ОСОБА_1 листом Міністерства юстиції України від 10 січня 2025 року № 3651/20.4.1/33-25, в якому повідомлено, що листи позивача надіслані для розгляду та надання відповіді членам Дисциплінарної комісії приватних виконавців Макаревич Я.А. (лист від 09 січня 2025 року № 3030/20.4.1/33-25), Ковальчук Л.І. (лист від 09 січня 2025 року № 3031/20.4.1/33-25), Ковальському М.Р. (лист від 09 січня 2025 року № 3032/20.4.1/33-25), Вербі О.Б. (лист від 09 січня 2025 року № 3054/20.4.1/33-25), а також приватним виконавцям Парфьонову Г.В. (лист від 09 січня 2025 року № 3056/20.4.1/33-25) та Авторгову А.М. (лист від 09 січня 2025 року № 3034/20.4.1/33- 25).

Також відповідач (боржник) повідомив, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі Відділ) перебувало виконавче провадження № 76654457 з примусового виконання виконавчого листа № 200/1671/24, виданого 07 жовтня 2024 року Донецьким окружним адміністративним судом про зобов`язання Міністерства юстиції України повторно розглянути по суті звернення ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року і від 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 10 січня 2025 року повідомив Відділ про повторний розгляд листів ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року та 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду.

П. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», 20 серпня 2025 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 76654457.

З огляду на викладене Міністерство юстиції України доводило, що забезпечило повне та фактичне виконання рішення суду № 200/1671/24.

На переконання відповідача (боржника), факт виконання ним рішення суду у справі № 200/1671/24 підтверджується і самою позивачкою в рамках справи № 757/38338/25-ц, оскільки з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що її порушене право відновлено Міністерством юстиції України 10 січня 2025 року шляхом надсилання до членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців листів позивачки від 15 лютого 2024 року та 23 лютого 2024 року для розгляду й надання відповіді.

На підтвердження відомостей, наведених у звіті, Міністерство юстиції України надало суду:

- лист Міністерства юстиції України від 10 січня 2025 року № 3651/20.4.1/33-25, адресований Матвійчук Н.Є., яким позивачці повідомлено, що на виконання рішення суду у справі № 200/1671/24 повторно розглянуті її листи від 15 лютого 2024 року та від 23 лютого 2024 року і за результатами повторного розгляду звернення позивачки, додані до цих листів, надіслані для розгляду та надання відповіді позивачці членам Дисциплінарної комісії приватних виконавців Макаревич Я.А. (лист від 09 січня 2025 року № 3030/20.4.1/33-25), Ковальчук Л.І. (лист від 09 січня 2025 року № 3031/20.4.1/33-25), Ковальському М.Р. (лист від 09 січня 2025 року № 3032/20.4.1/33-25), Вербі О.Б. (лист від 09 січня 2025 року № 3054/20.4.1/33-25), а також приватним виконавцям Парфьонову Г.В. (лист від 09 січня 2025 року № 3056/20.4.1/33-25) та Авторгову А.М. (лист від 09 січня 2025 року № 3034/20.4.1/33- 25);

-матеріали виконавчого провадження № 76654457, які, з-поміж іншого, містять постанову державного виконавця від 20 серпня 2025 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 200/1671/24, виданого 07 жовтня 2024 року, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі згідного з виконавчим документом. Відомості про оскарження цієї постанови в наданих суду матеріалах виконавчого провадження відсутні.

-позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, що подана до Печерського районного суду м. Києва 09 серпня 2025 року, в якій позивач обґрунтовує свої позовні вимоги до Міністерства юстиції України, серед іншого тим, що «відповідачем протягом десяти місяців з дати надання неправомірної відповіді 15 березня 2024 року до 10 січня 2025 року дати надання відповіді на звернення порушено права позивачки»; при розрахунку суми моральної шкоди позивач враховує, зокрема «тривалість незаконних дій 10 місяців (з дати відмови у задоволенні звернення 15 березня 2024 року до дати надання відповіді на звернення 10 січня 2025 року)».

Відповідно до ч. 1 ст. 381-1 КАС судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 381-1 КАС суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому ст. ст. 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС установлено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Розгляд звіту про виконання судового рішення регламентований нормами ст. 382-2 КАС.

Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення;

5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;

6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;

7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

Відповідно до ч. 3 ст. 382-2 КАС до звіту додаються:

1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися;

2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 44 цього Кодексу.

Рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення визначені ст. 382-3 КАС.

Відповідно до ч. 1 ст. 382-3 КАС за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Ч. 2 ст. 382-3 КАС установлено, що суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог ч. ч. 2 та/або 3 ст. 382-2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 382-3 КАС у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина до Державного бюджету України (ч. 4 ст. 382-3 КАС).

Відповідно до ч. 5 ст. 382-3 КАС суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Згідно з ч. 6 ст. 382-3 КАС суд на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, накладеного на керівника суб`єкта владних повноважень, на суму штрафу, який було накладено за такі самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами ст. 149 цього Кодексу.

З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму штрафу без додаткового судового рішення нараховується пеня у розмірі три відсотки річних з урахуванням індексу інфляції (ч. 7 ст. 382-3 КАС).

Відповідно до ч. 9 ст. 382-3 КАС суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами ст. 378 цього Кодексу.

Згідно з ч. 10 ст. 382-3 КАС у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

За правилами, що наведені у ч. 11 ст. 382-3 КАС, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. 382-3 КАС зумовлює висновок про те, що суд за наслідками розгляду звіту може:

1. постановити ухвалу про прийняття звіту на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС за відсутності обставин, вказаних ч. 2 ст. 382-3 цього Кодексу;

2. постановити ухвалу про відмову у прийнятті звіту на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС за наявності обставин, вказаних у ч. 2 ст. 382-3 цього Кодексу.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 382-3 КАС у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф, а також додатково може:

- встановити новий строк подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу;

або

- за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення відповідно до ст. 378 КАС.

Водночас при прийнятті звіту про виконання судового рішення, якщо суб`єкт владних повноважень не виконав його в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу, що установлено ч. 11 ст. 382-3 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи та письмові докази, які Міністерство юстиції України надало разом зі звітом, суд дійшов висновку про наявність підстав для його прийняття, оскільки відповідач суб`єкт владних повноважень повністю виконав рішення суду в його зобов`язальній частині, а саме повторно розглянув по суті звернення ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року і від 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду, і за наслідками повторного розгляду надав їй відповідь листом від 10 січня 2025 року № 3651/20.4.1/33-25.

Відтак, діючи на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС суд приймає звіт Міністерства юстиції України про виконання рішення суду.

Керуючись ст. ст. 243, 248, 256, 294, 295, 297, 381-1, 382, 382-1, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

1. Прийняти звіт Міністерства юстиції України про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року в адміністративній справі № 200/1671/24.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту.

3. Повний текст ухвали складений і підписаний суддею 09 вересня 2025 року.

Суддя Т.О. Кравченко