Рішення № 130076488, 08.09.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/6421/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 02.06.2025 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації (далі УСЗН Корюківської РДА, відповідач) та просить:

- визнати протиправною відмову відповідача у наданні їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, яка оформлена листом №01-22/2149 від 20.05.2025;

- зобов`язати відповідача надати їй статус члена загиблого (померлого) ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до ст.10 Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'' і видати відповідне посвідчення встановленого законом зразка.

Позов мотивовано тим, що позивач була дружиною померлого ОСОБА_2 , який мав статус особи ветерана війни інваліда війни І групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та в силу вимог статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вона, як дружина померлого, має на право на встановлені законодавством пільги.

Ухвалою судді від 04.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, зазначив, що підстави для встановлення позивачу статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відсутні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 дружина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.10).

Відповідно до експертного висновку Центральної Міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 13.05.2025 №5746 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.12).

За життя ОСОБА_2 мав статус особи ветерана війни інваліда І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим управлінням соціального захисту населення Сновської РДА (а.с.13).

У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Листом від 20.05.2025 №01-22/2149 УСЗН Корюківської РДА повідомило ОСОБА_1 , що правові підстави для встановлення статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни відсутні.

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Стаття 3 Конституції Українигарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ізстаттею 21 Конституції Україниусі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Правовий статус ветеранів війни регламентуєтьсяЗаконом України від 22.10.1993 року №3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі - Закон № 3551-ХII).

У преамбулі доЗакону №3551-ХIIзазначено, що цейЗаконвизначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно ізстаттею 4 Закону №3551-ХIIветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2статті 7 Закону №3551-ХIІдо осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно із пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.004 року №20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11Закону №3551-ХIІвизначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Таким чином, обов`язковими умовами, за яких ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС може бути віднесено до осіб з інвалідністю внаслідок війни є наявність факту інвалідності, доказів залучення особи до виконання обов`язків військової служби або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що 20.05.1996 ОСОБА_2 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 (а.с.15).

Перша група інвалідності ОСОБА_2 встановлена відповідно до довідок МСЕК від 02.04.2020 №674882, від 18.11.2020 №874441 та від 21.12.2021 №560395 (а.с.16-21).

06.01.2022 ОСОБА_2 видано посвідчення інваліда І групи серії НОМЕР_3 , відповідно до якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни (а.с.13).

Порядок проведення військово-лікарської експертизи визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджененаказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402(далі - Положення № 402).

Відповідно до п. 1.1 розділу І цього Положення військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 2.4.5, 21.30 Положення № 402 військово-лікарська комісія може приймати постанову про причинний зв`язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення.

Згідно з п. 21.6 Положення № 402 при встановленні причинного зв`язку захворювань військовослужбовців з аварією на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об`єктах, учасників ядерних випробувань і випробувань ядерної зброї та тих, що брали участь у складанні ядерних боєприпасів і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, постанови приймаються, зокрема, у таких формулюваннях (наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії (постраждалого від наслідків аварії) на Чорнобильській АЕС відповідної категорії при встановленні причинного зв`язку обов`язкова):

а) "Захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" - якщо захворювання виникли у період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, загострились або ускладнились, призвели до інвалідності чи смерті у строки, передбаченінаказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 травня 1997 року N 150 "Про затвердження нормативних актів щодо хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв`язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 1997 року за N 448/2252, (далі - наказ МОЗ України від 17 травня 1997 року N 150), і військовослужбовець, колишній військовослужбовець має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними військово-лікарськими комісіями (п. 21.9 розділу ІІ Положення № 402).

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 02.03.2020 №9247 захворювання чоловіка позивачки, пов`язане з виконанням обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.29).

Таким чином, уповноваженим органом державної влади (ВЛК) встановлено причинний зв`язок смерті чоловіка позивача внаслідок захворювань, набутих у зв`язку з виконанням обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже судом встановлено, що на чоловіка позивача за життя поширювалась діяЗакону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни; до смерті чоловіка позивача призвело захворювання, пов`язане з виконанням ним обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У силу приписів п. 1ст. 10 Закону №3551-ХIIчинність цьогоЗаконупоширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у ст.6і7цьогоЗакону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Змістовний аналіз наведеної норми у сукупності з положеннями ст.4, п. 2 ч. 2 ст.7 Закону №3551-ХIIдає змогу зробити висновок, що чинність цьогоЗаконупоширюється на членів сім`ї військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які: 1) загинули (пропали безвісті); або 2) померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків); або 3) померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

При цьому відповідно до абзацу 19 пункту 1статті 10 Закону №3551-ХIIдо членів сімей загиблих військовослужбовців належить один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Отже, позивачка, будучи членом сім`ї померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зі статусом особи з інвалідністю внаслідок війни, смерть якого настала у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, вважається особою, на яку поширюється чинністьЗакону №3551-ХII.

Більше того, поширення чинностіЗакону №3551-ХIIна позивача є похідними від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни-інвалідів війни.

А тому дії відповідача щодо відмови позивачу у присвоєнні статусу члена сім`ї загиблого на підставі положень п.1ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"є протиправними.

Згідно із п. 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинністьЗакону №3551-ХII, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктами, 4, 7 вказаного Порядку передбачено, що особам, на яких поширюється чинністьЗакону №3551-ХII, видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого". Посвідчення видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Таким чином, враховуючи протиправний характер наданої відповідачем відмови, задля ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає можливим зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та вирішити питання щодо визнання за ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно доЗакону №3551-ХII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірність відмови ОСОБА_1 у задоволенні її заяви.

Відповідно до частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання щодо надання статусу члена загиблого (померлого) ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'', з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 08 вересня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03196067, вул. Вокзальна, 9, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300).

Суддя С.В. Бородавкіна