Рішення № 130058198, 30.07.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/15235/24

Провадження № 2/752/1825/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 липня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді: Плахотнюк К.Г., за участі секретаря судового засідання: Солодовник Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди -

в с т а н о в и в:

16 липня 2024 року позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач, як особа відповідальна за завданий збиток, повинен відшкодувати ПАТ «Страхова компанія «АРКС» різницю між сумою страхового відшкодування, сплаченою згідно з Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №77777Га\05АВ від 22.02.2023 (150 901,41грн) та сумою страхового відшкодування, виплаченою за полісом № ОСЦПВВНТЗ №214812243 (52181,67грн), а саме у розмірі 98719,74 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 98719,74грн та сплачений судовий збір в розмірі 3028,00грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 02 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін. Відповідачу наданий строк для надання відзиву (а.с.49-50).

09.07.2025 до суду надійшов відзив від представника відповідача -адвоката Гаращука С.В. відповідно до якого зазначив, що відповідач і його представник даний позов не визнають та вважають його таким, що не підлягає задоволенню. Між відповідачем та ПАТ «СК «УСГ» було укладено поліс страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-214812243, відповідно до якого визначено ліміт відповідальності у розмірі 160000грн. Так, сума страхового відшкодування становить 150901,41грн.Враховуючи вищевикладене та з урахуванням ліміту відповідальності, сума виплати ПАТ «СК «УГС» є достатньою для виплати потерпілій особі страхового відшкодування в повному обсязі. Відтак звернення до ОСОБА_1 є передчасним та не коректним, оскільки данні вимоги мають бути здійсненні до ПАТ «СК «УСГ».

У судовому засіданні сторони відсутні, про час і місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог Закону.

Представник позивач в судові засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. З позовної заяви вбачається, що представник позивача просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач та його представник в судові засідання не з`явивлись, в матеріалах справи міститься відзив відповідно до якого, відповідач і його представник вважають, що позивачем було пред`явлено позов до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у справі повинен виступати ПАТ «СК «Українська страхова група», а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їм правовідносини.

10.07.2023 об 11:59 год. в м. Вінниця по вул. Мечникова, 1, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Audi 100, державний номер НОМЕР_1 , не був уважним, не обрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом BMW X5 M50d, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду. У результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.08.2023 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок на користь держави.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На момент дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси власника транспортного засобу, були застраховані в ПАТ «Страхова компанія «АРКС» за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №77777Га\05АВ від 22.02.2023 (а.с.7-15).

Позивачем на підставі заяви від 10.07.2023 (а.с.16), акту огляду транспортного засобу від 10.07.2023 (а.с.18-27), ремонтної калькуляції від 10.07.2023 (а.с.29-32), розрахунку страхового відшкодування (а.с.32), складено страховий акт №ARX3766600 від 02.08.2023 (а.с.33), згідно з яким сума страхового відшкодування на підставі розрахунку складає 150901,41грн.

АТ «СК «АКРС», як страховик за договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №77777Га\05АВ від 22.02.2023, здійснив на користь страхувальника ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 84496,41грн, що підтверджується платіжним дорученням №990732 від 03.08.2023 (а.с.35).

На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля Audi 100, державний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ «СК «Українська страхова група» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ОСЦПВВНТЗ №214812243, у зв`язку з чим ПАТ «СК «Українська страхова група» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі: 52181,67грн, згідно платіжної інструкції №53701 від 22.01.2024 року (а.с.39).

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

У преамбулі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Натомість відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі №754/5129/15-ц зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до позивача (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди в деліктному зобов`язанні в межах виплаченого потерпілій страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації.

За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

З матеріалів справи слідує, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність Відповідача була застрахована в ПАТ «СК «Українська страхова група» згідно полісу ОСЦПВВНТЗ № 214812243.

03.08.2023 позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 84496,41грн, відповідно до страхового акту №ARX3766600 ОСОБА_3 3463607173 рах. №Т-00000036 від 28.07.2023 (а.с.35).

Позивач АТ «СК «АРКС» звернувся до ПАТ «СК «Українська страхова група» з претензією про відшкодування збитків.

Згідно платіжної інструкції від 22.01.2024, ПАТ «СК «Українська страхова група» виплатила позивачу 52181,67грн з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових у розмірі 70,00% (а.с.36-39).

Позивач вважає, що оскільки ПАТ «СК «Українська страхова група» не виплатила повну суму відшкодування, то різницю слід стягнути з водія ОСОБА_1 , який є винним у ДТП відповідно до статті 1194 ЦК України, а тому покликаючись на матеріали додані до позовної заяви та норми цивільного законодавства, а саме статті 993, 1166, 1188 ЦК України звернувся до суду за захистом своїх порушених права.

09.07.2025 до суду надійшов відзив від представника відповідача -адвоката Гаращука С.В. відповідно до якого зазначив, що між відповідачем та ПАТ «СК «Українська страхова група» було укладено поліс страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-214812243, відповідно до якого визначено ліміт відповідальності у розмірі 160000грн.

Отже, відповідач вважає, що з урахуванням ліміту відповідальності, сума виплати ПАТ «СК «Українська страхова група» є достатньою для виплати потерпілій стороні страхового відшкодування, а відтак звернення до нього є передчасним.

Суд зауважує, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

У постанові від 04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначивши таке.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України від01 липня 2004 poкy № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 зазначеного Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72).

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України від 9 лютого 2012 року № 4391-VI «Про страхування» шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування (пункт 62).

Враховуючи викладені висновки та беручи до уваги ті обставини, що ліміт відповідальності становить 160000грн, а виплачена страхова сума позивачем набагато менша, відтак позивач безпідставно покликається на статтю 1194 ЦК України, а ОСОБА_1 є неналежний відповідач.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що позивач навіть не намагався з`ясувати причини виплати ПАТ «СК «Українська страхова група», саме такого розміру відшкодування, а одразу звернувся до суду з цим позовом.

Також, позивачем не було залучено ПАТ «СК «Українська страхова група» в якості третьої особи для надання пояснень.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Проте, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача - такий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц.

Відтак, суд вважає, що позивачем було пред`явлено позов до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у справі повинне виступати ПАТ «СК «Українська страхова група», а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 4, 12, 76 81, 89, 141, 258, 259, 263 266 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк