Рішення № 130041667, 13.08.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/7294/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лазебної А.В.

та представників сторін:

від позивача Самоходський Є.О.,

від відповідача Овсяникова Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - позивач, ПрАТ "Полтавський ГЗК") звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (надалі - відповідач, Управління), у якому позивач просив:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.05.2025 №000/263/5001, яким встановлено відсутність права платника податку на бюджетне відшкодування ПДВ, задеклароване у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на незаконність спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на недотримання відповідачем вимог чинного законодавства в частині обрання належного способу реалізації контролюючої функції. Так, позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 07.05.2025 №000/263/5001 прийняте Управлінням на підставі висновків акта камеральної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість платника податку щодо якого (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) за лютий 2025 року. Позивач, спираючись на приписи підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, стверджував, що відповідне питання виходить за межі предмета камеральної перевірки, що свідчить про порушення податковим органом порядку проведення перевірки та, як наслідок, призводить до протиправності прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 61-68/. Свою позицію мотивував посиланням на правомірність та обґрунтованість оспорюваного податкового повідомлення-рішення, зазначивши, що проведення саме камеральної перевірки у спірних відносинах передбачено пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України, а тому дії Управління щодо призначення та проведення камеральної перевірки є законними. Крім того, покликаючись на приписи пункту 200.14-1 статті 200 Податкового кодексу України представник відповідача зауважила, що податкове повідомлення-рішення про відмову у наданні бюджетного відшкодування з підстав застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", не підлягає оскарженню.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

30.06.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, зазначивши про порушення відповідачем порядку проведення перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК" /а.с. 133-140/. Крім того, зазначив, що Указ Президента України від 12.02.2025 №81/2025 безпосередньо не стосується застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", до ПрАТ "Полтавський ГЗК", тоді як відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність у позивача кінцевого бенефіціарного власника (контролера), до якого були б застосовані обмежувальні заходи (санкції) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

У підготовчому засіданні 05.08.2025 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 13.08.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а представник відповідача наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог.

Обставини справи

ПрАТ "Полтавський ГЗК", ідентифікаційний код 00191282, зареєстроване як юридична особа, є платником податку на додану вартість, як платник податків перебуває на обліку в Управлінні /а.с. 44-53/.

18.03.2025 позивач через електронний кабінет подав податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2025 року (реєстраційний номер 9069398351) разом із заявою про бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 230 651 905 грн /а.с. 17-39/.

Посадовою особою Управління у період з 21.03.2025 по 08.04.2025, на підставі пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України та у порядку, визначеному статтею 76 Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість платника податку щодо якого (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) за лютий 2025 року.

Результати перевірки оформлені актом від 08.04.2025 №211/32-00-50-01/00191282, у якому викладено висновок про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування, задекларованого у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року (від 18.03.2025 №9069398351) /а.с. 69-71/.

Наведений висновок відповідач мотивував посиланням на приписи пункту 200.4-1 статті 200 Податкового кодексу України, зазначивши, що Указом Президента України від 12.02.2025 №81/2025 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким до громадянина України ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про санкції» застосовано обмежувальні заходи (санкції) шляхом, зокрема, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань. При цьому відповідач на підставі аналізу податкової та іншої звітності ПрАТ "Полтавський ГЗК", а також відкритих даних (зокрема, з інтернет порталу «Orbis»), дійшов висновку, що гр. ОСОБА_1 у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» є кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ "Полтавський ГЗК".

07.05.2025 на підставі висновків акта перевірки від 08.04.2025 №211/32-00-50-01/00191282 відповідач сформував податкове повідомлення-рішення №000/263/5001, яким повідомив позивача про відсутність у нього права на отримання бюджетного відшкодування, задекларованого у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року у розмірі 230 651 905 грн /а.с. 6-8/.

Позивач не погодився зі спірним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його до суду.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перелік та компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено Податковим кодексом України (надалі - ПК України). Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику /пункт 1.1 статті 1 ПК України/.

Зокрема, як визначено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 цієї статті (у редакції, чинній на момент проведення перевірки позивача), камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.

Предметом камеральної перевірки також можуть бути:

1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків);

2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних;

3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах;

4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні";

5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39-3 цього Кодексу;

6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки;

7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 39-3 цього Кодексу;

8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 44-1.2 статті 44-1 цього Кодексу;

9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 44-2 цього Кодексу;

10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 44-1.3 статті 44-1, підпунктів 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу;

11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти;

12) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.14 статті 141 цього Кодексу, а також своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на доходи фізичних осіб, визначеного відповідно до підпункту 177.5.1-1 пункту 177.5 статті 177 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У силу пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації /абзац перший пункт 200.7 статті 200 ПК України/.

За змістом пункту 200.10 статті 200 ПК України у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, що проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним строком подання податкової декларації або уточнюючого розрахунку (у разі подання), а якщо такі документи були подані пізніше - за днем їх фактичного подання, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 14.08.2014 №1644-VII «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Законом України від 10.08.2023 №3317-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (надалі Закон №3317-IX) ПК України доповнено положеннями, якими встановлено повноваження та порядок виконання контролюючими органами рішень про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Зокрема, цим законом ПК України доповнено статтею 21-1, за змістом якої контролюючі органи виконують рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняті у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", шляхом здійснення таких заходів: (…) зупинення/відмова в наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань.

Підставою для здійснення контролюючим органом заходів, визначених пунктом 21-1.1 цієї статті, є рішення про застосування (внесення змін) спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняте у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Крім того, Законом №3317-IX статтю 200 ПК України доповнено пунктами 200.4-1, 200.4-2, 200.12-1, відповідно до яких:

Платники податку, щодо яких у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення.

Суми такого від`ємного значення зараховуються у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від`ємного значення, до розрахунку якої включено суми податку, сплачені отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг, які використані або будуть використані в операціях з першого постачання житла (об`єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об`єкта незавершеного будівництва / майбутнього об`єкта житлової нерухомості.

Суми такого від`ємного значення зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до їх повного погашення податковими зобов`язаннями.

З дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.

Зазначена в абзаці першому цього пункту сума бюджетного відшкодування залишається доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та перераховується цим органом на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачі платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Законом України від 18.06.2024 №3813-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства» до абзацу першого пункту 200.4-1 статті 200 ПК України внесені зміни, внаслідок яких відповідна норма з 26.07.2024 діє у такій редакції: «Платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення.».

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про відмову у наданні позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність такого рішення критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а саме, чи прийнято це рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За обставин спору, що розглядається, відповідач внаслідок проведення камеральної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2025 року дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ з огляду на застосування до громадянина України ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про санкції» обмежувальних заходів (санкцій) шляхом, зокрема, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань.

Стверджуючи про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення позивач вважав, що відповідні обставини не могли бути встановлені відповідачем у ході проведення камеральної перевірки, оскільки виходять за межі предмета такого виду податкової перевірки.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого при оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення, і при цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу.

Оцінюючи доводи позивача про порушення порядку проведення перевірки, суд виходить з таких міркувань.

Суд зауважує, що мета і зміст камеральної перевірки, а так само обсяг інформації, який може під час такої перевірки перевірятися, в розумінні вищезазначених норм, були предметом неодноразового розгляду Верховним Судом.

У постанові від 21.01.2021 у справі №813/2519/17 Верховний Суд зазначав, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, нормативно встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Верховний Суд дійшов висновку про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється. Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

У постанові від 19.04.2022 у справі №816/687/16 Верховний Суд підтримав усталену позицію про те, що метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування арифметичних та/або методологічних помилок, інших відомостей, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання, або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок сум податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, перевірка правильності застосування ставок податків, податкових пільг, відображення у податковій звітності показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок. Виявлене за результатами камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) заниження платником податку суми податкового зобов`язання внаслідок застосування ставки податку іншої, ніж встановлено нормою ПК, є достатньою підставою для визначення контролюючим органом відповідно до пункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК суми грошових зобов`язань.

У постанові від 16.01.2024 у справі №440/2547/22 Верховний Суд узагальнив висновки Верховного Суду з питання правового значення і суті камеральної перевірки. Зазначив, що вони полягають в тому, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, які зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, Єдиного реєстру акцизних накладних та даних електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних системи обліку даних реєстратора розрахункових операцій. Тобто, якщо під час камеральної перевірки контролюючий орган на підставі саме інформаційних баз даних виявить, що платник податків занизив податкові зобов`язання з відповідного податку, це може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням суми занижених зобов`язань. Однак, у випадку, якщо для висновку про заниження податкових зобов`язань необхідним є дослідження безпосередньо первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, питання достовірності, повноти нарахування і сплати податку підлягає перевірці шляхом проведення документальної перевірки.

Суд зазначає, що відповідні висновки щодо меж камеральної перевірки зроблені Верховним Судом також і під час безпосередньо розгляду спірних відносин щодо бюджетного відшкодування ПДВ у справах №№ 826/5165/17 (постанова від 22.05.2018) та 813/2519/17 (постанова від 21.01.2021).

За вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що предметом камеральної перевірки може бути встановлення виключно: 1) повноти та своєчасності подання платником податкової звітності; 2) візуальна перевірка правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), 3) перевірка правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Окремо, враховуючи специфіку правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі (процедура повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ), суд зауважує, що до предмету камеральної перевірки також входить і виявлення відповідності/невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, що, на переконання суду, є тотожним перевірці правильності відображення показників у податковій декларації.

Своєю чергою, за обставин справи, що розглядається, суд встановив, що відповідач у ході камеральної перевірки ПрАТ "Полтавський ГЗК" вийшов за межі предмету камеральної перевірки та встановив інші обставини, що не можуть бути встановлені податковим органом під час проведення камеральної перевірки.

При цьому, суд, аналізуючи зміст акта камеральної перевірки від 08.04.2025 №211/32-00-50-01/00191282, звертає увагу, що у пункті 2.2 описової частини зазначено про проведення перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року (від 18.03.2025 №9069398351) з урахуванням інформації комп`ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем ДПС, в т.ч.: ІКС «Податковий блок», Єдиний реєстр податкових накладних, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Державний реєстр санкцій.

Водночас у констатуючій частині акта перевірки відповідач посилається на інформацію з відкритих джерел, зокрема: дані інтернет порталу «Orbis», відомості з офіційного веб-сайту групи компаній «Феррекспо» (www.ferrexpo.com), декларацію гр. ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру декларацій (public.nazk.gov.ua). Однак, аналіз податковим органом вищенаведеної інформації виходить за межі предмета камеральної перевірки.

Посилання представника відповідача на приписи пункту 200.14-1 статті 200 ПК України (якими передбачено проведення камеральної перевірки податкової декларації з ПДВ, в якій зазначено заяву платника податку про бюджетне відшкодування) у контексті спірних відносин суд визнає помилковими, оскільки предмет камеральної перевірки визначений у статті 75 ПК України та не підлягає розширеному тлумаченню.

При цьому суд зауважує, що положення статті 75 ПК України упродовж 2014-2016, 2023, 2024 років зазнавали неодноразових змін шляхом уточнення та доповнення питань, що можуть бути предметом камеральної перевірки.

Положення про відмову у наданні бюджетного відшкодування особам, щодо яких ухвалено рішення про застосування обмежувальних заходів (санкцій) передбачені у ПК України шляхом внесення змін законами №№ 3317-IX та 3813-IX.

Проте законодавець не передбачив (зокрема, шляхом внесення змін / доповнень у статтю 75 ПК України), що перевірка питання наявності / відсутності підстав для здійснення бюджетного відшкодування ПДВ у такому випадку може бути предметом саме камеральної перевірки.

Водночас у силу пункту 200.11 статті 200 ПК України контролюючий орган має право протягом 40 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання, провести документальну перевірку платника податку згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Отож відповідач не був позбавлений можливості призначити та провести документальну позапланову перевірку ПрАТ "Полтавський ГЗК" з питання бюджетного відшкодування ПДВ й такий спосіб реалізації відповідачем владної управлінської (контролюючої) функції відповідав би вимогам частини другої статті 19 Конституції України та принципу верховенства права.

У контексті наведеного суд визнає слушними доводи представника позивача про те, що з питання законності декларування від`ємного значення ПДВ у декларації за березень 2025 року Управлінням призначена саме документальна позапланова невиїзна перевірка /а.с. 144-150/.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведеного положення Основного Закону України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж органом державної влади чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Суд наголошує, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення податкової перевірки, порядку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

При цьому суд врахував правові висновки сформовані в постанові Верховного Суду в складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18.

Щодо посилань представника відповідача на приписи пункту 200.14-1 статті 200 ПК України суд зауважує, що буквальне тлумачення згаданої норми є підставою для висновку, що не підлягає оскарженню податкове повідомлення-рішення, надіслане платнику податків у разі, коли рішення про застосування санкцій ухвалено уповноваженим суб`єктом у ході проведення камеральної / документальної перевірки (тобто після початку її проведення).

Водночас у спірних відносинах рішення про застосування санкцій, наявність якого відповідачем визначена як підстава відмови у наданні позивачу бюджетного відшкодування, ухвалене до подання позивачем податкової декларації з ПДВ за лютий 2025 року та проведення камеральної перевірки, на підставі якої прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

При цьому, за висновком суду, питання наявності у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ внаслідок застосування санкцій до платника податків та/або його кінцевого бенефіціарного власника не є предметом камеральної перевірки.

До того ж, приписи частини другої статті 55 Конституції України, як норми прямої дії, гарантують кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Як наслідок, приписи пункту 200.14-1 статті 200 ПК України є незастосовними до спірних відносин.

Оцінюючи доводи відповідача про застосування до гр. ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) шляхом, зокрема, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань, суд враховує такі обставини.

Відповідно до підпункту 14.1.241-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України термін "кінцевий бенефіціарний власник" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Згідно з пунктом 30 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у постановах від 14.03.2023 у справі №640/12206/19, від 21.07.2025 у справі №160/30897/24.

Відповідач в акті камеральної перевірки зазначив, що згідно з даними інтернет-порталу Orbis (orbiseurope.bvdinfo.com) акціями підприємства ПрАТ «Полтавський ГЗК» володіє 100% FERREXPO AG (країна Швейцарія), який на 100% належить FERREXPO PLС (країна Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії).

Акції FERREXPO PLС належать: 49,3% - компанії Fevamotinico S.a.r.l. (країна - Велике Герцогство Люксембург), реєстраційний № B128246.

За даними інтернет-порталу Orbis фізична особа Костянтин Жеваго (Україна, податковий номер НОМЕР_1 ) має 6 ролей у 6 компаніях, в тому числі у Fevamotinico S.a.r.l. з позначкою Акціонер (останній власник).

Щодо використання відповідачем даних інтернет-порталу ORBIS, то суд погоджується з доводами позивача про те, що інтернет-портал ORBIS не є джерелом верифікованих офіційних даних та інформації.

Так, відповідно до статті 16 Закону України "Про інформацію" податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Відповідно до статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, податкова інформація.

Порядок збору податкової інформації визначає стаття 72 ПК України.

Згідно з пунктом 72.1 статті 72 ПК України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла:

- від платників податків та податкових агентів;

- від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Національного банку України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- від банків, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей;

- від осіб, які є фінансовими агентами;

- від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

- за наслідками податкового контролю;

- для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку, а також інформація, наведена у скарзі покупця (споживача);

- від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифрової економіки;

- з Єдиного державного реєстру судових рішень - обвинувальні вироки суду, що набрали законної сили, за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 369, 369-2 Кримінального кодексу України.

Відповідно до пункту 73.1 статті 73 ПК України, інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається контролюючим органам періодично або на окремий письмовий запит контролюючого органу у терміни, визначені пунктом 73.2 цього Кодексу.

Наведене свідчить, що дані інтернет-порталу ORBIS, на які посилається відповідач, зібрані та отримані не у спосіб, передбачений положеннями Податкового кодексу України.

Отже використання подібних не верифікованих даних не регламентовано чинним законодавством України, а отже не може слугувати належним та достовірним джерелом доказів та інформації.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.07.2025 у справі №160/30897/24.

Так само, не є належними та достовірними доказами відомості, отримані відповідачем з Єдиного державного реєстру декларацій осіб (https://public.nazk.gov.ua/), оскільки в акті перевірки не зазначено, за який період використані відповідні відомості та чи є вони актуальними.

Відсутні відомості про кінцевого бенефіціарного власника й в аудиторському звіті ПрАТ «Полтавський ГЗК» за 2024 рік, на який посилається відповідач в акті камеральної перевірки.

Суд визнає безпідставними посилання представника відповідача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23, оскільки наявність згаданого судового рішення встановлена не під час перевірки, а у ході розгляду справи по суті у суді.

Крім того, як визначено частиною сьомою статті 78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Пунктом 9 частини другої статті 9 Закону України від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV) "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій містяться, в тому числі, відомості про кінцевих бенефіціарних власників товариства, зокрема, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання.

Частиною першою статті 10 Закону №755-IV передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо позивача суд встановив, що кінцевий бенефіціарний власник у ПрАТ «Полтавський ГЗК» відсутній, причина відсутності неможливо визначити КБВ через наявність у структурі власності публічної компанії, акції якої допущені до торгів на Лондонській Фондовій біржі /а.с. 45/.

Відповідно до частини восьмої статті 5-1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" вимоги цієї статті не поширюються на […] публічні компанії (юридичні особи, створені у формі публічного акціонерного товариства, акції яких допущені до торгів принаймні на одній фондовій біржі (регульованому ринку) з переліку іноземних фондових бірж (регульованих ринків), який формується в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, на які розповсюджуються вимоги щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників, рівнозначні тим, що були прийняті Європейським Союзом), […].

Так, за твердженням представника позивача, відповідно до офіційної звітності Ferrexpo PLC, а саме - річного звіту та фінансової звітності Ferrexpo PLC (Феррекспо ПЛС) за 2024 рік, опублікованої 10 квітня 2025 року, станом на 31 грудня 2024 року, 49,32% акцій компанії Ferrexpo PLC належать компанії Fevamotinico S.a.r.l., якою, в свою чергу, на 100% володіє траст The Minco Trust. Як зазначено у цьому ж документі, вигодонабувачами трасту The Minco Trust є три фізичні особи. При цьому з наявної інформації неможливо встановити розмір частки кожного з вигодонабувачів трасту у статутному капіталі компанії Ferrexpo PLC.

Також представник позивача повідомив, що:

- компанія Ferrexpo PLC є публічною акціонерною компанією, акції якої допущені до торгів на Лондонській фондовій біржі, внаслідок чого акціонери компанії можуть постійно змінюватися;

- компанія Ferrexpo PLC управляється Радою Директорів, яка може здійснювати всі повноваження Ferrexpo PLC, незалежно від того, чи стосуються вони управління бізнесом Ferrexpo PLC, чи ні;

- акціонери Ferrexpo PLC можуть давати вказівки компанії лише шляхом прийняття спеціальних рішень, тоді як за правом Об`єднаного Королівства спеціальне рішення вимагає не менше 75% голосів. А оскільки частка Fevamotinico S.a.r.l., яка складає 49,32%, не досягає цього порогу, ані Fevamotinico S.a.r.l., ані Фізична особа не можуть одноосібно керувати або здійснювати одноосібний контроль над Радою Директорів шляхом прийняття спеціального рішення (тобто не мають вирішального впливу на прийняття рішень).

З урахуванням вищевикладеного суд, в обсязі повідомлених відповідачем обставин, дійшов висновку, що Управлінням не доведено належними та допустимими доказами застосування санкцій до позивача та/або до осіб, що є його кінцевими бенефіціарними власниками чи мають вирішальний вплив на прийняття рішень щодо платника податку.

Встановлення фактів застосування санкцій до позивача та/або осіб, що є його кінцевими бенефіціарними власниками чи мають вирішальний вплив судом виходить за межі завдань адміністративного судочинства, визначених частиною першою статті 2 КАС України.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України).

Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України.

А відповідно до частини другої згаданої статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), взявши на себе зобов?язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов?язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У цій справі позивач оспорює рішення компетентного органу державної влади про позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, а тому на спірні відносини поширюються положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) платників податків з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Судом було сформовано уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнано правомірним за дотримання таких умов як: законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою «трискладовий тест».

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності певного заходу принципу правомірності позбавлення володіння слід проаналізувати три критерії:

- чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством);

- чи має позбавлення власності суспільний (громадський) інтерес, тобто чи є легітимною мета такого обмеження;

- чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини (зокрема пункт 49 рішення від 22.11.2007 у справі "Україна-Тюмень" проти України") неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення у справах "Амюр проти Франції" (Amuur v. France) від 25 червня 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, pp. 850-51, параграф 50; "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece), N 25701/94, параграф 79, ECHR 2000-XII; та "Малама проти Греції" (Malama v. Greece), N 43622/98, параграф 43, ECHR 2001-II).

У пункті 55 вищезгаданого рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" Суд нагадав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, параграф 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі "Прессос Компанія Нав`єра С.А. та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, параграф 38).

У рішенні ЄСПЛ "АГОСІ проти Об`єднаного Королівства" наголошується на необхідності встановлення відношення пропорційності між можливістю застосування, характером заходів з обмеження права власності та метою, що має бути досягнута в результаті такого застосування. При цьому міра дбайливості власника щодо відвернення правопорушення становить лише один з елементів балансу приватного та публічного інтересів, що має розглядатись у сукупності з іншими обставинами справи. У спрощеному вигляді під публічним інтересом у цьому контексті мається на увазі реалізація превентивної функції права шляхом вилучення засобів та предметів правопорушення, що загалом відповідає ч. 6 ст. 13 ЦК (застосування судом до особи, яка зловживає правом користування річчю, "інших наслідків, встановлених законом").

У рішенні у справі "Ісмайлов проти Росії" (заява №30352/03, від 06.11.2008) Суд зазначив: "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення". Тобто держава повинна подбати про певний баланс між засобами впливу, які застосовуються до правопорушника, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, якої хоче досягти держава.

Про необхідність забезпечення справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, йдеться також у ряді рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема у рішенні від 06.09.2007 у справі "Юханссон проти Фінляндії" (Johansson v. Finland), заява №10163/02, п. 29).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що у спірних відносинах обраний компетентним державним органом (Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків) спосіб реалізації владної управлінської функції позбавив платника податку права на участь у прийнятті рішення, що, з огляду на значущість для позивача оспорюваного питання набуття права на отримання суми бюджетного відшкодування ПДВ, безумовно становить втручання у право ПрАТ "Полтавський ГЗК" на вільне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Окрім того, відповідач ні у ході проведення податкової перевірки, ані під час розгляду справи не здобув та не надав суду належних й допустимих доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про наявність підстав для позбавлення позивача права на отримання бюджетного відшкодування з підстав, визначених у законі, а тому позбавлення ПрАТ "Полтавський ГЗК" права на отримання суми відшкодування податку на додану вартість з бюджету становило непропорційне втручання у право позивача на вільне володіння майном, як таке, що здійснено з суттєвим порушенням порядку проведення перевірки.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені вище фактичні обставини справи та беручи до уваги норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПрАТ "Полтавський ГЗК" повністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 30280,00 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 54, 55/.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог ПрАТ "Полтавський ГЗК", понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 07.05.2025 №000/263/5001.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 30280,00 грн (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень).

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191282; вул. Будівельників, 16, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39802).

Відповідач: Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 43968079; пр-т Поля Олександра, 57, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49600).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення буде складено упродовж десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 08 вересня 2025 року.

СуддяОлександр КУКОБА