Рішення № 130041007, 05.09.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/13476/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ГРУП" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ГРУП" до Головного управління ДПС у Львівській області із вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.01.2024 № 409-13-01-07-10, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби України у Львівській області, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та/або пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 392193,21 грн.

Позов обґрунтований тим, що позивач стверджує про незаконність цієї перевірки, оскільки у наказі відсутнє посилання на конкретні підстави призначення перевірки. Окрім цього, позивач заперечує описані в акті перевірки порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Зазначає, що як на момент здійснення перевірки, так і на даний час ТОВ «АРІТЕЙЛ» має належні та допустимі документи, що підтверджують законне ведення господарської діяльності та докази ведення бухгалтерського обліку товарів, їх переміщення та зберігання, про що повідомлено представникам податкового органу під час здійснення перевірки. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою судді від 26.06.2024 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач правом на подання відзиву, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

01.08.2022 між ТзОВ Експрес Груп як продавцем та компанією Pressroom Technologies Ltd, Об`єднане Королівство було укладено Контракт купівлі-продажу від 01.08.2022, за умовами якого ТзОВ «Експрес Груп» брало на себе зобов`язання здійснити поставку товару - вкладально-рахувальний пристрій RS 3210A серійний номер 328781, дата виробництва 10/2007 вартістю 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) ЄВРО на адресу компанії Pressroom Technologies Ltd, Об`єднане Королівство на умовах CIF Вільнюс, Литва протягом трьох місяців з дати підписання даного контракту.

Відповідно до умов Додатку № 2 до Контракту оплата за вказаний товар повинна була надійти від компанії Діджітал Фаб.Ю с. р. о. (DigitalFab.U s.r.o.) (резидент Чеської Республіки). Строк розрахунку згідно Контракту купівлі-продажу від 01.08.2022 за відвантажений товар становив 15.01.2023.

25.08.2022 на підставі Контракту купівлі-продажу від 01.08.2022 ТзОВ «Експрес Груп» здійснило поставку товару - вкладально-рахувальний пристрій RS 3210A серійний номер 328781, дата виробництва 10/2007 та суму 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) ЄВРО на адресу компанії Pressroom Technologies Ltd, Об`єднане Королівство згідно рахунку № 01082022 від 01.08.2022 та пакувального листа від 01.08.2022 № 01082022.

25.08.2022 було оформлено експорт по вказаній поставці на підставі вантажної митної декларації UA2091170/2022/064919 від 25.08.2022.

Компанія DigitalFab.U s.r.o. не сплачувала суми заборгованості за Контрактом купівлі-продажу від 01.08.2022 на рахунок ТзОВ «Експрес Груп». Водночас, відповідно до Контракту про надані послуги з продажу від 01.01.2022 компанія Digital Fab.U s.r.o. є боржником ТзОВ «Експрес Груп» за надані послуги на загальну суму 12 580 (дванадцять тисяч п`ятсот а тридцять) ЄВРО, які підтверджуються Актами наданих послуг від 31.07.2022 на суму 2890,00 ЄВРО; від 13.10.2022 на суму 2 720,00 ЄВРО; від 30.11.2022 на суму 3 400,00 ЄВРО; від 15.12.2022 на суму 3 570,00 ЄВРО.

16 лютого 2023 року ТзОВ «Експрес Груп» та Digital Fab.U s.r.o. уклали договір про зарахування зустрічних вимог від 16.02.2023 на суму 12 500 ЄВРО, згідно якого на підставі статті 601 ЦК України припинили зустрічні зобов`язання між компаніями, які виникли на підставі Контракту купівлі-продажу від 01.08.2022 та Контракту про надані послуги з продажу від 01.01.2022.

4 січня 2024 року ТзОВ «Експрес Груп» отримало податкове повідомлення-рішення від 04.01.2024 № 409-13-01-07-10 прийняте ГУ ДПС у Львівській області на підставі акта перевірки від 22.11.2023 № 30246/13/01-07-10 /38057535, яким встановлено порушення вимог частини 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» з урахуванням вимог пунктів 14-2, 14-4 Постанови правління НБУ від 24.02.2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» та частини 8 статті 354 Митного кодексу України.

Вказаним рішенням застосовано штрафні (фінансових) санкції (штрафів) за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 392 193,21 грн.

Підставою нарахування пені порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності стало наявність простроченої дебіторської заборгованості у сумі 12 500,00 ЄВРО по контракту купівлі-продажу від 01.08.2022, укладеному з нерезидентом - Pressroom Technologies ltd. (Сполучене Королівство) по експортній операції від 25.08.2022, ВМД № UA2091170/2022/064919, законодавчо встановлений строк завершення розрахунків по даній ВМД 20.02.2023, кількість днів прострочення - 268 днів з 21.02.2023 по 15.11.2023.

14 грудня 2024 року ТзОВ «Експрес груп» подало скаргу на оскаржуване рішення до ДПС України, за результатами було прийнято рішення ДПС України від 14.04.2024 №7146/6199-00-06-01-02-069 про результати розгляду скарги, яким було відмовлено у задоволенні скарги ТзОВ Експрес Груп та залишено в силі оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04.01.2024 № 409-13-01-07-10.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно виніс податкове повідомлення-рішення від 24.05.2021 №0396300707, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи спір суд керується таким.

Одним із принципів валютного регулювання, передбаченим пунктом 1 частини 1статті 2 Закону України «Про валюту і валютні операції»№2473-VIII (далі Закон №№2473-VIII) є свобода здійснення валютних операцій, що передбачає, зокрема право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн; запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України; недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції.

Згідно з статтею 3 Закону №2473-VIII відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства, що встановлюють нові обов`язки для суб`єктів валютних операцій або погіршують їхнє становище, не мають зворотної сили.

У разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Відповідно до частин 1, 2статті 4 вказаного Закону валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання принципів валютного регулювання, встановлених цим Законом.

Засоби захисту, які можуть запроваджуватись Національним банком України передбачені частиною 1статті 12 Закону№2473-VIII, до них відносяться: 1) обов`язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України; 2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов`язаних із рухом капіталу; 4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій; 5) резервування коштів за валютними операціями; 6) заходи відповідно до статті 7-1 Закону України «Про Національний банк України», виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів, грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

За правилами частини третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».

Відповідно до пункту 2 Постанови № 18 банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою. Банкам забороняється проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження, сприяють або можуть сприяти їх уникненню.

Пунктом 14-2 Постанови № 18 передбачено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Пунктом 14-6 Постанови № 18 встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до підпункту 5 пункту 10 розділу III Інструкції №7 банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:

вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Статтею 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами, серед яких зокрема: 1) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки; праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов`язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; 2) принцип верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Статтею 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб`єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції».

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Відповідно до пункту 8 частини 1статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України ), зокрема, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК України). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з частиною третьою якої господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов`язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями законами України (у тому числі Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність») не передбачено.

Згідно із частиною першою статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 вже зробив висновок щодо застосування наведених норм у правовідносинах щодо відповідальності резидента за ненадходження валютної виручки в разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно до правової позиції, сформованої в цій постанові, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

У розвиток наведеної правової позиції щодо застосування норм частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 1.10 вказаної Інструкції № 136 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15 сформував такий висновок: у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі справа № 420/12562/23.

Судом встановлено, що 01.08.2022 між ТзОВ Експрес Груп як продавцем та компанією Pressroom Technologies Ltd, Об`єднане Королівство було укладено Контракт купівлі-продажу від 01.08.2022, за умовами якого ТзОВ «Експрес Груп» брало на себе зобов`язання здійснити поставку товару - вкладально-рахувальний пристрій RS 3210A серійний номер 328781, дата виробництва 10/2007 вартістю 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) ЄВРО на адресу компанії Pressroom Technologies Ltd, Об`єднане Королівство на умовах CIF Вільнюс, Литва протягом трьох місяців з дати підписання даного контракту.

Відповідно до умов Додатку № 2 до Контракту оплата за вказаний товар повинна була надійти від компанії Діджітал Фаб.Ю с. р. о. (DigitalFab.U s.r.o.) (резидент Чеської Республіки). Строк розрахунку згідно Контракту купівлі-продажу від 01.08.2022 за відвантажений товар становив 15.01.2023.

25.08.2022 на підставі Контракту купівлі-продажу від 01.08.2022 ТзОВ «Експрес Груп» здійснило поставку товару - вкладально-рахувальний пристрій RS 3210A серійний номер 328781, дата виробництва 10/2007 та суму 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) ЄВРО на адресу компанії Pressroom Technologies Ltd, Об`єднане Королівство згідно рахунку № 01082022 від 01.08.2022 та пакувального листа від 01.08.2022 № 01082022.

25.08.2022 було оформлено експорт по вказаній поставці на підставі вантажної митної декларації UA2091170/2022/064919 від 25.08.2022.

Компанія DigitalFab.U s.r.o. не сплачувала суми заборгованості за Контрактом купівлі-продажу від 01.08.2022 на рахунок ТзОВ «Експрес Груп». Водночас, відповідно до Контракту про надані послуги з продажу від 01.01.2022 компанія Digital Fab.U s.r.o. є боржником ТзОВ «Експрес Груп» за надані послуги на загальну суму 12 580 (дванадцять тисяч п`ятсот а тридцять) ЄВРО, які підтверджуються Актами наданих послуг від 31.07.2022 на суму 2890,00 ЄВРО; від 13.10.2022 на суму 2 720,00 ЄВРО; від 30.11.2022 на суму 3 400,00 ЄВРО; від 15.12.2022 на суму 3 570,00 ЄВРО.

16 лютого 2023 року ТзОВ «Експрес Груп» та Digital Fab.U s.r.o. уклали договір про зарахування зустрічних вимог від 16.02.2023 на суму 12 500 ЄВРО, згідно якого на підставі статті 601 ЦК України припинили зустрічні зобов`язання між компаніями, які виникли на підставі Контракту купівлі-продажу від 01.08.2022 та Контракту про надані послуги з продажу від 01.01.2022.

Під час проведення перевірки відповідачем не враховано договір про зарахування зустрічних вимог від 16.02.2023 на суму 12 500 ЄВРО.

Пунктом 14-6 Постанови № 18, встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Щодо обмежень запроваджених вказаною нормою, суд звертає увагу на наявність усталеної практики Верховного Суду щодо питання запровадження нормативно-правовими актами Національного банку України обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті.

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в зазначеній вище постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 вказав наступне: «Практика обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті вперше була запроваджена Постановою Правління НБУ від 20 серпня 2014 року №515 «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України».

Метою такого обмеження було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України та контролю валютних операцій. Їх норми адресовані уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Саме у контексті мети введено в дію обов`язковий продаж на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень у визначеному розмірі.

В подальшому, дія таких обмежень пролонгувалась Правлінням НБУ шляхом прийняття типових постанов, в т. ч. і постанов Правління НБУ №386 та №410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції).

Водночас, вказані обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Постановами Правління НБУ №386 та №410, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Крім того, вказані положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.»

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 813/1342/16.

Суд враховує, що викладені вище правові висновки Верховного Суду були сформульовані у контексті застосування положень Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який станом на момент виникнення правовідносин у тих справах був чинним.

Разом з тим, хоча зазначений Закон втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про валюту і валютні операції», наведені вище висновки та підходи Верховного Суду залишаються актуальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Це пояснюється тим, що Закон України «Про валюту і валютні операції» не запровадив нових концептуальних підходів до вирішення питання припинення зобов`язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або відступлення права вимоги, не змінив засад свободи вибору способу розрахунків у межах законодавчо дозволених форм, а також не заперечив можливості припинення валютних зобов`язань способами, передбаченими цивільним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 420/12562/23.

Отже, правові висновки, сформульовані Верховним Судом у наведених вище постановах, зберігають свою правову значущість і можуть бути враховані при вирішенні цієї справи.

З огляду на зазначене суд звертає увагу на те, що сторони зовнішньоекономічних операцій - ТзОВ «Експрес Груп» та Digital Fab.U s.r.o., здійснюючи експортно-імпортні операції, обґрунтовано виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог та з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

Суд зазначає, що обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені пунктом 14-6 Постанови № 18, адресовані виключно уповноваженим банкам, не означають та не встановлюють заборону суб`єктам господарювання припиняти зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

Як вже було зазначено судом, Відповідач, встановлюючи порушення Позивачем строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за контрактом від 01.08.2022 виходив з неможливості врахування договору про зарахування зустрічних вимог від 16.02.2023 на суму 12 500 ЄВРО з огляду на обмеження, встановлені пунктом 14-6 Постанови № 18.

Відтак, єдиною підставою для висновку про допущення Позивачем порушення частини другої статті 13 Закону України «Про валютні операції» в частині граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами слугувало неврахування Відповідачем договору про зарахування зустрічних вимог.

Суд наголошує на тому, що у акті перевірки відповідач вказав, що при укладенні Договору про зарахування зустрічних вимог від 16.02.2023 не дотримано сукупності умов, встановлених законодавством України щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог.

Проте відповідач жодним чином не конкретизував які із зазначених вимог не були дотримані.

Суд зазначає, що зустрічні зобов`язання між резидентом ТзОВ Експрес Груп та нерезидентом Digital Fab.U s.r.o., які виникли на підставі Контракту купівлі продажу від 01.08.2022 року та Контрактом про надані послуги з продажу від 01.01.2022 року є однорідними, оскільки мають грошовий характер та виражені в одній валюті, строк виконання зобов`язання за наведеними контрактами настав станом на момент укладення Договору зарахування зустрічних вимог від 16.02.2023 року, та є безспірними, оскільки між сторонами названих контрактів відсутні заперечення та спори щодо виконання вимог за зобов`язаннями, встановленими контрактами.

Суд зауважує, що Положення актів Національного банку України не регулюють підприємницьку діяльність суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, не містять прямої заборони припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних вимог та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, якими передбачено вільний вибір сторонами форми розрахунків.

Таким чином, сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортно-імпортні операції, виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

При цьому, підпунктом 5 пункту 10 розділу III Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою правління НБУ від 02.01.2019 №7 встановлено, що банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Тобто, постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року №18(пункт 14-6) та постанова Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7(підпункт 5 пункту 10 розділу III) містять суперечливі положення щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду. Так, підпункт 5 пункту 10 розділу Постанови № 7 вказує на таку можливість, пункт 14-6 Постанови № 18 зазначає, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 3 Закону№2473-VIII у разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Тобто, суперечності щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, наявні в пункті 14-6постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18та підпункт 5 пункту 10 розділу III постанови Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 повинні трактуватися на користь позивача.

Крім того, обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені пунктом 14-6 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», адресовані виключно уповноваженим банкам, не означають та не встановлюють заборону суб`єктам господарювання припиняти зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

Тож, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені). У разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18, від 07 лютого 2023 року у справі № 813/1342/16, від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15.

Таким чином, хоча обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені пунктом 14-6 Постанови № 18 не підлягають застосування до Позивача, водночас саме застосування Відповідачем вказаних положень до угод про зарахування зустрічних вимог слугували підставою для висновку про допущення Позивачем порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та відповідно для нарахування йому пені оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням.

З урахуванням вищенаведених норм діючого законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 04.01.2024 № 409-13-01-07-10, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Львівській області податкове повідомлення-рішення від 04.01.2024 № 409-13-01-07-10.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ГРУП" (код ЄДРПОУ 38057535) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090) судовий збір в сумі 5882,90 грн. (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні дев`яносто копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЖелік О.М.