Рішення № 130005771, 04.09.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2025 рокусправа № 380/317/25 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі-відповідач-1), відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі відповідач-2), у якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки неповнолітній ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, яке було затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- зобов`язати Відділ №1 у місті Львові ГУ ДМС України у Львівській області видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки неповнолітній ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, яке було затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 18.12.2024 донька позивачки та позивачка звернулися до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі територіального підрозділу - відділу №1 у місті Львові ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, з наданням відповідних документів. У заяві повідомили про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки, про незгоду на обробку персональних даних за релігійними переконаннями, однак отримали відмову. Підставою для відмови відповідач вказав те, що оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки територіальними органами ДМС припинено в 2016 році. Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 14.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Зазначає, що ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку, що є обов`язковою умовою для оформлення паспорта громадянина України. Заява, подана позивачем, не відповідає встановленій формі. Наголошує, що відсутність рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року є законною підставою для відмови у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 , а тому чіткого волевиявлення не достатньо ОСОБА_2 , щоб отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зважаючи на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних документів процесуального характеру від нього на адресу суду не надходило. Про відкриття провадження у справі відповідач-2 був проінформований шляхом направлення тексту ухвали та позовної заяви з додатками рекомендованим листом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі територіального підрозділу відділу №1 у місті Львові ГУ ДМС України у Львівській області із заявою щодо видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки через ненадання згоди на обробку персональних даних ОСОБА_2 та її релігійні переконання.

Листом від 04.01.2025 №465118-19/46511-25 відділ №1 ГУ ДМС у Львівській області повідомило про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України ОСОБА_2 , оскільки видача документа неможлива без обробки персональних даних.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 пред`явила цей позов до суду.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із відмовою у видачі та оформленні паспорта у вигляді книжечки.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми законодавства України та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Тобто суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначено Законом України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст. 21 Закону №5492-VI).

Згідно із ч.3 ст.13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (в редакції постанови Верховної Ради України №3423-XII від 02.09.1993) (далі - положення №3423-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992;

- з 01.11.2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією Постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється (п.3 постанови №302).

Пунктом 131 постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи .

Позивачка у позовній заяві покликається на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, наполягає на відсутності згоди на обробку персональних даних неповнолітньої ОСОБА_2 .

Суд такі доводи позивача вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України від 01.06.2010 №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі Закон №2297-VI), з наступними змінами та доповненнями, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст.2 Закону №2297-VI).

Обробка персонанальних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.5, 6 ст.6 Закону №2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну закон є автономним, та до якості закону ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37). Під терміном закон слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності та передбачуваності.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом ОСОБА_5 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, дана справа є типовою та, за приписами ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у такому.

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі Radio AG and Others v. Switzerland від 28.03.1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Разом із тим, п. 13 Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-ХІІ, встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Форма такої заяви, зазначеної у пп. 1 п.13 Положення №2503-ХІІ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України №320 від 13.04.2012 «Про затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», а саме Додаток 1. Однак вказаний наказ втратив чинність на підставі наказу цього ж Міністерства від 01.03.2018 №161. Відтак, на сьогодні немає іншого зразка форми про видачу паспорта громадянина України, встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації п.13 Положення №2503-ХІІ.

Між тим, суд вважає за необхідне зазначити, що втрата на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2018 №161 чинності Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 №320, не може бути підставою для невиконання державою в особі її уповноважених органів обов`язку відновити порушені права особи.

У подальшому, наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06.06.2019 року «Про затвердження Тимчасового порядку оформленні і видачі паспорта громадянина України» хоч і визначено форму заяви про видачу паспорта громадянина України (додаток 1), проте цей наказ, виходячи із його суті і змісту, не може бути застосовано у спірних правовідносинах, оскільки на дату подання документів відсутнє на користь заявника рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання територіального органу Державної міграційної служби України оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об`єктивно необхідними для цього документами, зокрема для паспорта зразка 1994 року двома фотокартками і свідоцтвом про народження (від 21.11.2018 у справі №821/1974/17, від 26.06.2019 у справі №0840/3992/18, від 19.07.2019 у справі №2340/2876/18, від 25.07.2019 року у справі №807/85/18, від 07.08.2019 у справі №520/11053/18, від 29.11.2019 у справі №260/1414/18, від 10.12.2020 у справі №240/575/20).

Суд установив, що позивачка та її донька звернулися до уповноваженого на те органу з метою реалізації передбаченого нормами чинного на момент звернення положення права на отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, долучивши при цьому документи, передбачені п. 13 положення. Така заява підписана неповнолітньою.

Крім цього, з прийняттям Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України видається з 14 років та є обов`язком особи, яка досягла 14 років, його отримати.

Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.

У разі відсутності в особи паспорта така особа не має підтвердження громадянства України, що у свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.

Закон № 5492-VI має вищу юридичну силу ніж Положення №2503-XII, тому у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України мають бути застосовані приписи ст. 21 Закону № 5492-VI.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У розглядуваній справі суд застосовує положення Закону №5492-VI, яким передбачено віковий ценз на оформлення та видачу паспорта громадянина України з 14-річного віку.

Приписи ст. 21 Закону №5492-VI мають імперативний характер щодо зобов`язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.

Застосування Закону №5492-VI в частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права на вибір форми паспорта громадянина України.

Оскільки чинна редакція Закону №5492-VI не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитини 16 років.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 в справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 в справі №420/5353/20.

У постанові від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що питання стосовно права особи на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до положення №2503-ХІІ у зв`язку із ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, за результатами розгляду якої 19.09.2018 винесена постанова у справі № 806/3265/17.

З огляду на наведене, суд відхиляє доводи відповідача щодо відмови у видачі паспорта у формі книжечки, зумовлене недосягнення 16-річного віку ОСОБА_2 .

Крім того суд звертає увагу, що доводи відповідача-1 у відзиві про те, що заява щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки надана позивачкою у довільній формі не враховується судом, оскільки такі обставини не покладені в основу оскаржуваної відмови у його. Натомість, відповідач-1 у листі від 04.01.2025 №465118-19/46511-25 акцентує увагу тільки на неможливості видачі паспорта без обробки персональних даних особи.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних, у контексті вищенаведених норм та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача-2 у видачі позивачці, яка діє в інтересах своєї неповнолітньої доньки, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ та зобов`язання відповідача-2 видати паспорт у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тому особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач-1 жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність своє поведінки щодо відмови у видачі паспорта у вигляді книжечки. Доводи відповідача-1 спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Отже, понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі територіального підрозділу - відділу №1 у місті Львові ГУ ДМС України у Львівській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі територіального підрозділу - відділу №1 у місті Львові ГУ ДМС України у Львівській області видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт НОМЕР_2 ).

Відповідач-1 Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, буд. 11, м. Львів, 79007; ЄДРПОУ 37831493).

Відповідач-2 відділ №1 у місті Львові ГУ ДМС України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Чупринки, буд. 71, м. Львів, 79044).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна