Рішення № 129871814, 29.08.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2025 р. № 520/14746/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в незвільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до поданого ним рапорту;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 згідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби на підставі поданого ним рапорту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19.05.2025 він звернувся до відповідача з письмовим рапортом з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме: відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки він є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , якій встановлено I групу інвалідності та яка згідно висновків ЛКК за формою 080/4о та висновку ЛКК №33/230 потребує постійного стороннього догляду. Однак, 02.06.2025 позивач отримав відмову в реалізації поданого ним рапорту про звільнення з військової служби, мотивовану відсутністю підтвердження щодо інших членів сім`ї, а саме наявна онука в матері позивача ОСОБА_3 . Позивач не погоджується з такою відмовою та вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 10.06.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та відповідачу до їх електронних кабінетів через підсистему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що до рапорту про звільнення з військової служби від 20.05.2025 Вх. №5/18/5562 позивачем додано акт обстеження сімейного стану військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_1 . У п. 11 вказаного акту зазначено про наявність іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду: онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, позивач не додав до рапорту жодного документа на підтвердження того, що онука ОСОБА_3 має інвалідність, сама потребує постійного догляду, а тому не може здійснювати догляд за своєю бабусею (матір`ю позивача). Отже, оскільки у матері позивача наявний інший член сім`ї другого ступеня споріднення (онука), яка сама не потребує постійного догляду, відповідачем було прийнято рішення про відмову в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби. Просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно якого виклав свої заперечення проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Позивач зазначив, що ОСОБА_3 , яка є онукою особи, яка потребує постійного догляду, не може здійснювати постійний догляд за своєю бабусею, оскільки вона не є членом її сім`ї, адже проживає окремо, а також у неї на вихованні знаходяться двоє неповнолітніх дітей, а чоловік мобілізований до лав ЗСУ. Просить позов задовольнити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки в період з 04.08.2025 по 18.08.2025 включно суддя перебував у щорічній відпустці, розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відпустки.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступне.

Позивач проходить військову службу за мобілізацією та закріплений за Військовою частиною НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Позивач звернувся з рапортом до командира 4 роти охорони 7 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду. (а.с. 14-16)

Відповідач листом від 02.06.2025 № 5/28/1497 повідомив позивача, що до рапорту про звільнення з військової служби від 20.05.2025 Вх. №5/18/5562 позивачем додано акт обстеження сімейного стану військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_1 . У п. 11 вказаного акту зазначено про наявність іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду: онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки онука матері позивача - ОСОБА_3 як член сім`ї другого споріднення, сама не потребує постійного догляду, то вона також може і зобов`язана здійснювати догляд за своєю бабою (матір`ю позивача). (а.с. 36-38)

Позивач не погоджується з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в незвільненні його з військової служби відповідно до поданого ним рапорту, тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі за текстом - Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).

Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду даної справи.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби визначні у ст.26 Закону № 2232.

Відповідно до підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно підп. «г» п.3 ч.5 цієї статті контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232).

Особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (абзац шостий Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (далі за текстом - Постанова № 413).

Зі змісту норми п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232 висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи (з 18.12.2024, інвалідність встановлена безстроково), що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 891808. (а.с. 27)

Окрім того, відповідно до медичного висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 20.03.2025 ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.

У відповідності до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232 визначальною підставою для звільнення особи з військової служби у спірних правовідносинах є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю I групи, є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Підпунктом 14.1.263 п.14.1 ст.263 Податкового кодексу України (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Так, підставою для відмови позивачу в звільнені зі служби згідно подано ним рапорту відповідачем вказано наявність у матері позивача ОСОБА_2 онуки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (член сім`ї другого ступеня споріднення).

З матеріалів справи судом встановлено, що в матері позивача ОСОБА_2 наявний член сім`ї другого ступеня споріднення - онука ОСОБА_3 . При цьому, позивачем не надано відомостей щодо того, що ОСОБА_3 сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, у зв`язку з чим не може здійснювати постійний догляд за своєю бабусею ОСОБА_2 .

Щодо доводів позивача про те, що онука ОСОБА_3 не проживає постійною зі своєю бабусею ОСОБА_2 , тому не є членом сім`ї в розумінні абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, суд зазначає, що норми абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII не встановлюють, що член сім`ї першого та другого ступеня спорідненості повинен спільно проживати із особою, яка потребує постійного догляду, бути пов`язаним з нею спільним побутом та мати з нею взаємні права і обов`язки. Зазначеним пунктом встановлено умову, за якою інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення вважаються такими, що не можуть здійснювати постійний догляд - якщо самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Як вже було зазначено судом, відповідних відомостей позивачем до суду не подано.

Щодо доводів позивача про наявність у ОСОБА_3 двох неповнолітніх дітей та чоловіка, який проходить військову службу в ЗСУ, суд зазначає, що такі обставини не свідчать про відсутність у ОСОБА_3 можливості здійснювати догляд за своєю бабусею та не є умовою, що свідчить про дотримання норми п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232.

Відтак, розглядаючи рапорт позивача про звільнення з військової служби разом із доданими документами, відповідач дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.

Отже, в ході розгляду справи суд не встановив порушень прав позивача з боку відповідача у межах спірних правовідносин, пов`язаних зі звільненням позивача з військової служби.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, позивачем не надано до суду належних доказів щодо вчинення відповідачем протиправної бездіяльності або щодо наявності порушеного права позивача. Судом таких обставин також не встановлено.

Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог позивача без задоволення.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН