Рішення № 129867593, 29.08.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2025 року Справа № 280/3612/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Яковлева Володимира Віталійовича ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06.05.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника адвоката Яковлева Володимира Віталійовича, до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.07.2020 року (день після звільнення з військової служби) по 18 липня 2022 року (день до внесення зміни до статті 117 КЗпП України) та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місячний термін для обрахування середнього заробітку, встановлений Законом № 2352-ІХ);

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 07 липня 2020 року по 18 липня 2022 року в сумі 168 461,26 грн. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в сумі 98 147,14 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в період з 07.08.2013 по 06.07.2020 він проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 НГУ. 29.04.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №280/4695/24 відповідачем здійснений остаточний розрахунок із позивачем зі сплати йому належної при звільненні індексації грошового забезпечення, перерахувавши на його розрахунковий рахунок грошові кошти у сумі 79 051,45 грн. На підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України вважає, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 09.05.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

14.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 15.05.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справи призначений без виклику (повідомлення) сторін.

26.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що позивачем не додержаний місячний строк звернення до суду з цим позовом, який відповідач обраховує з дати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №280/4695/24 (вважає, що строк сплив 22.02.2025). Зазначає, про наявність у суду права зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Середній заробіток у розмірі 266608 грн. завдає надмірних фінансових втрат відповідачу, враховуючи соціально-політичну ситуацію в Україні, наявність збройної агресії у відношенні до України та значне навантаження на український Бюджет. Зазначає про невірний розрахунок позивачем його середнього заробітку, а також про те, що компенсація податку з доходів з фізичних осіб та військового збору не входить до середнього заробітку.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надійшло.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає про необґрунтованість позиції відповідача, оскільки відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач щодо строку звернення до суду з аналогічним позовом, місячний строк звернення до суду розпочинає перебіг з дня проведення розрахунку, а не з дати судового рішення. Відповідно, оскільки в даному випадку виплата індексації грошового забезпечення здійснена відповідачем 29.04.2025, то місячний строк для звернення позивача з цим позовом до суду закінчувався 29.05.2025. Проте, даний позов надійшов до суду 06.05.2025, тобто в межах визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України строку.

Щодо суті спору.

З рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №280/4695/24 судом встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 07.08.2013 №159 старшого сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків ВЧ НОМЕР_1 НГУ, який прибув із військової частини НОМЕР_2 .

У період з 07.08.2013 по 06.07.2020 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 06.07.2020 №135 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення починаючи з 05 липня 2020 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №280/4695/24, яке набрало законної сили 21.02.2025, було зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

29.04.2025 на виконання вказаного рішення, відповідачем виплачена позивачу індексація грошового забезпечення у розмірі 79051 грн. 45 коп.

У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14.03.2024 (справа №560/6960/23), від 31.10.2023 (справа № 240/15141/22), від 29.01.2024 (справа №560/9586/22), від 22.02.2024 (справа №560/831/23) та від 01.05.2024 (справа №140/16184/23).

У наведених справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-цта №821/1083/17.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-цвикладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону №2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновками Верховного Суду у такій категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі №440/6856/22(постанова від 06.12.2024).

У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц(щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 20.12.2005 № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є недоречним.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-цдає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22та 29.01.2024 у справі560/9586/22, на які скаржник посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження і в яких Суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19.07.2022 необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Також у постанові від 10.04.2024 у справі №360/380/23Верховний Суд констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

У справі, що розглядається, спірний період тривав з 06.07.2020 (наступний день за датою звільнення позивача) по 29.04.2025 (дата остаточного розрахунку). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.

Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно п. 5 розділу І наказу МВС України від 15.03.2018 № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за №405/31857, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до підпункту е) пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, крім іншого, соціальні та компенсаційні виплати.

Суми компенсації ПДФО, які виплачуються військовослужбовцям, не включаються до складу заробітної плати, оскільки вони не є оплатою за працю.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

В свою чергу в період травня, червня 2020 року військовослужбовці не були звільнені від сплати військового збору.

Таким чином, компенсація ПДФО військовослужбовцям не враховується при обчисленні середнього заробітку, оскільки відповідно до пункту 4 Порядку № 100 вона не є оплатою праці, а є соціальною виплатою, що має компенсаційний характер, вона не повинна включатись до складу грошового забезпечення військовослужбовців при розрахунку середнього заробітку згідно Порядку № 100.

З наведеного в позові розрахунку середньої заробітної плати вбачається, що позивачем взято до розрахунку грошове забезпечення за травень та червень 2020 року без утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору - нараховані суми грошового забезпечення 16094,03 грн та 16802,03 грн, відповідно, тоді як до виплати у ці місяці позивачу належало - 13343,42 грн та 14025,42 грн (згідно даних особистої картки на грошове забезпечення №138 за 2020 рік, копія якої додана до позову).

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за період травень, червень 2020 року становило (13343,42 грн + 14025,42 грн)/61 день = 448,67 грн.

З урахуванням розрахунку середньоденного грошового забезпечення (448,67 грн.) та періоду затримки розрахунку, а 07.07.2020 року (наступного дня після дня звільнення) по 18 липня 2022 року (день, що передував дню внесення змін до законодавства) складає 742 календарні дні, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 332913,14 грн. (448,67 грн./742 (кількість календарних днів)).

Під час звільнення позивачу належала виплата у загальній сумі 108297,42 грн. (інформація про розмір виплати при звільнені взята з картки особового рахунку позивача за 2020 рік) та 79051,45 грн. розміру індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 рік виплаченої відповідачем на виконання рішення суду від 21 січня 2025 року у справі № 280/4695/24.

Отже розмір недоотриманих позивачем при звільненні сум складає 42,2% від загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні з врахуванням індексації за період з 2015 по 2018 роки.

Виходячи з принципу пропорційності, та вищезазначених позицій Верховного Суду та його Великої Палати, належним і достатнім способом захисту порушених його прав стягнення з відповідача на його користь 139823,52 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (обчисленого як 42,2% від 332913,14 грн.) за період до 19.07.2022.

Крім того, виходячи з вищенаведених позицій Верховного Суду, на користь позивача належить стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені відповідно до поточної редакції ст. 117 КЗпП України, тобто не більше ніж за півроку (з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року).

Отже, розмір середнього заробітку позивача за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року складає 81657,94 грн. (448,67 грн.*182), який підлягає стягненню з відповідача.

Відтак, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить:

139823,52 грн. + 81657,94 грн. = 221481,46 грн.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2666,08 грн. з врахуванням часткового задоволення позовних вимог на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідач пропорційно задоволеній частині позовних вимог в розмірі 2214,82 грн.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Яковлева Володимира Віталійовича ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 221481,46 грн. (двісті двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят одна гривня 46 копійок) з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 2214,82 грн. (дві тисячі двісті чотирнадцять гривен 82 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 29 серпня 2025 року.

СуддяР.В. Кисіль