Рішення № 129866325, 15.08.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2025 рокуСправа №160/9478/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

01.04.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу для пенсії ОСОБА_1 періодів її страхового стажу: з 14 листопада 1997 року по 13 листопада 1998 року (період отримання допомоги по безробіттю в російській федерації) та з 01 вересня 2000 року по 31 серпня 2005 року (робота на території російської федерації);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 07 січня 2025 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового стажу періоди її страхового стажу: з 14 листопада 1997 року по 13 листопада 1998 року (період отримання допомоги по безробіттю в російській федерації) та з 01 вересня 2000 року по 31 серпня 2005 року (робота на території російської федерації), та виплатити заборгованість, яка виникне у зв`язку з таким перерахунком.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що після призначення пенсії за віком, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо пенсійного забезпечення. 18.03.2025 листом відповідач повідомив, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди з 14.11.1997 по 13.11.1998 та з 01.09.2000 по 31.08.2005. Таке рішення мотивоване тим, що вказаний стаж здобуто на території російської федерації, яка з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач вважає, що наведена в листі позивача підстава, не може бути підставою для проведення перерахунку пенсії за віком.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відкрито провадження у справі № 160/9478/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, у строки встановлені ухвалою суду від 07.04.2025 відзив на позов суду не надав, зазначену ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження було отримано останнім 09.04.2025.

У відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

26.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою з приводу пенсійного забезпечення.

Листом від 18.03.2025 відповідачем було повідомлено, що страховий стаж ОСОБА_1 за період знаходження на обліку по безробіттю в Таганрозькому міському центрі зайнятості з 14.11.1997 по 13.11.1998 та період роботи на території РФ з 01.09.2000 по 31.12.2003 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 22.09.1982 виключено із загального страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з означеним позовом.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ч. 1 та 2 ст. 7 Закону № 1788-XII).

Відповідно до ст. 9 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 4 вказаної статті Закону № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів його безробіття та роботи з 14.11.1997 по 13.11.1998 та з 01.09.2000 по 31.08.2005 на території російської федерації згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.09.1982, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Разом з тим, суд зазначає, що ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

У листі від 18.03.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначило, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

В той же час, на переконання суду, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з російською федерацією.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її безробіття та роботи з 14.11.1997 по 13.11.1998 та з 01.09.2000 по 31.08.2005 на території російської федерації, з огляду на припинення 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки у періоди безробіття та роботи позивача в російській федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 07.01.2025 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового стажу періоди її страхового стажу: з 14.11.1997 року по 13.11.1998 року (період отримання допомоги по безробіттю в російській федерації) та з 01.09.2000 року по 31.08.2005 року (робота на території російської федерації), та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до сплати сумами пенсії.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн, суд зазначає таке.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частин 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 Звітно-виборним з`їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.

Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання правової допомоги №2025-03-31-01 від 31.03.2025, укладеним між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Авраменко М.В. (Адвокат).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги №2025-03-31-01 від 31.03.2025, копію акту наданих послуг №1 від 31.03.2025.

Поряд з цим, позивачем до матеріалів справи не надано доказів здійснених ним витрат на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. Також не надано підтвердження зарахування на рахунок адвоката Авраменко М.В. саме цих коштів.

Отже, позивачем не надано доказів понесення витрат із надання правової допомоги у даній справі.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі № 810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу для пенсії ОСОБА_1 періодів її страхового стажу: з 14.11.1997 року по 13.11.1998 року (період отримання допомоги по безробіттю в російській федерації) та з 01.09.2000 року по 31.08.2005 року (робота на території російської федерації).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 07.01.2025 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового стажу періоди її страхового стажу: з 14.11.1997 року по 13.11.1998 року (період отримання допомоги по безробіттю в російській федерації) та з 01.09.2000 року по 31.08.2005 року (робота на території російської федерації), та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до сплати сумами пенсії.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко