Рішення № 12985602, 17.12.2010, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
17.12.2010
Номер справи
39/262
Номер документу
12985602
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/26217.12.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНЕТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет –агенція Ехо»

про стягнення 156366,80 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Власенко І.М. (довіреність № 103 від 25.10.2010 р.)

Від відповідача не з’явилися

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРНЕТ»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет –агенція Ехо»(відповідач) про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 156366,80 грн. відповідно до договору № 12-3/0108/R від 23.01.2008 року. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 62403,96 грн., суму індексу інфляції, суму 36% річних та суму 20% штрафу. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2010 р. порушено провадження у справі № 39/262 та призначено справу до розгляду на 29.11.2010 р. о 10:10 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 29.11.2010 р., надав суду пояснення та виписку з ЄДРПОУ стосовно позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 29.11.2010 р., не з’явився, вимоги ухвали суду від 18.11.2010 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Ухвалою суду від 29.11.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 17.12.2010 р. о 10:10 год.

08.12.2010 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав уточнення до позовної заяви, відповідно до яких фактично збільшив позовні вимоги в частині штрафних санкцій, зокрема, позивач просив стягнути з відповідача 161520,65 грн., з яких: 62403,96 грн. основний борг, 4269,92 грн. –індекс інфляції, 18203,33 грн. –36% річних та 76643,44 грн. –штраф у розмірі 20%.

Відповідно до 4 ст. 22 ПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз’яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Судом в засіданні, призначеному на 17.12.2010 р., встановлено, що позивачем у вищезазначеній заяві про збільшення позовних вимог було збільшено суму позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Крім того, позивачем оплачено держмито в частині збільшення позовних вимог (платіжне доручення № 3356 від 30.11.2010 р. додане до наведеної заяви) та надані докази направлення цієї заяви відповідачу (фіскальний чек 8012 від 03.12.2010 р.). З огляду на наведене, суд прийняв заяву про збільшення позовних вимог. А тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 161520,65 грн., з яких: 62403,96 грн. основний борг, 4269,92 грн. –індекс інфляції, 18203,33 грн. –36% річних та 76643,44 грн. –штраф у розмірі 20%.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Закону України від 07.07.2010 р. № 2453 –V) ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/262 від 29.11.2010 р. та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було направлено відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12).

Направлення вказаної ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали, а її отримання відповідачем 02.12.2010 р. - повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103012191549.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/262 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 17.12.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 17.12.2010 р. та за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 17.12.2010 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 17.12.2010 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в т.ч. визнання права, припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

23.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРНЕТ»(далі –позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернет –агенці Ехо»(далі –відповідач, замовник) укладено договір № 12-3/0108/ R, відповідно до п. 1.1. якого, відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов’язання по розміщенню рекламних матеріалів відповідача в мережі Інтернет, а відповідач зобов’язується прийняти і оплатити послуги позивача, в строки та на умовах передбачених даним договором.

Відповідно до п. 2.1.1. договору, відповідач зобов’язаний повідомити позивачу про свій намір розмістити рекламні матеріали шляхом надання позивачу відповідної заявки по електронній пошті, в якій повинно вказуватися період і місце розміщення рекламних матеріалів, рекламована торгова марка (бренд) і/або тема товарів/робіт/послуг, вартість послуг з ПДВ і податком на рекламу, терміни та порядок оплати. Розміщення реклами інших торгових марок (брендів) і/або тем товарів/робіт/послуг в цей період можливо тільки у випадку попередньої домовленості з позивачем. Кількість заявок не обмежено.

Відповідно до п. 2.1.2. договору, заявки присилаються позивачу в письмовій формі (поштою чи кур’єром) або через електрону пошту з електронної пошти відповідача elenad@echo.com.ua на електронну пошту позивача anuta_ukrnet@ukr.net/ aleshin1985@ukr.net. Надання заявки відповідачем через електронну пошту в порядку вказаному в даному пункті, визнається сторонами, що відповідають даному договору, підписаними уповноваженою особою відповідача, обов’язковим для відповідача і документального підтвердження не потребує. Вказана заявка відповідача являється невід’ємною частиною даного договору.

Якщо позивач згоден з датою розміщення рекламної продукції, що вказана в заявці відповідача, він виставляє відповідачу рахунок на оплату. Рахунок виставляється позивачем відповідачу через електронну пошту з електронної пошти позивача anuta_ukrnet@ukr.net / aleshin1985@ukr.net. на електронну пошту відповідача elenad@echo.com.ua або на факс. Виставлення рахунку позивачем через електронну пошту або по факсу в порядку, передбаченому даним пунктом, визнається сторонами таким, що відповідають даному договору, підписаними уповноваженими особами сторін, обов’язковими для сторін і документального підтвердження не потребують. Не пізніше наступного робочого дня після виставлення рахунку через електронну пошту або по факсу позивач зобов’язаний направити відповідачу рахунок в письмовій формі (поштою або кур’єром) (п.п. 2.1.3., 2.1.4. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, відповідач зобов’язується здійснити оплату послуг в порядку та в терміни, вказані у відповідному рахунку, при цьому строк оплати не може перевищувати 30 (тридцять) календарних днів з моменту надання послуг.

Відповідно до п. 7.1. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін і скріпленням їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2008 р., якщо інше не передбачено договором. У випадку якщо жодна із сторін за тридцять днів до дати закінчення договору письмово не повідомила другу сторону про своє небажання продовжити дію договору, строк дії договору автоматично продовжується на один календарний рік. Кількість таких автоматичних пролонгацій договору не обмежено.

На виконання умов договору позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на загальну на суму 62403,96 грн. на оплату послуг на розміщення реклами в мережі Інтернет (копії рахунків-фактури знаходиться в матеріалах справи). Крім того, у спірних рахунках-фактурах встановлено строк оплати.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач відповідно до умов договору надав відповідачу послуги на розміщення реклами в мережі Інтернет на загальну суму 62403,96 грн. Доказом належного надання позивачем спірних послуг, а рівно отримання цих послуг відповідачем, є підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін акти приймання - здачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 62403,96 грн. (копії актів знаходяться в матеріалах справи).

Згідно з рахунками-фактурами, які виставлялись відповідачу утворилась заборгованість в загальній сумі 62403,96 грн., яка станом на час вирішення спору не погашена, доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

По матеріалам справи встановлено, що між сторонами по справі фактично укладений договір про надання послуг, а тому саме він та відповідні положення статей глави 63 Цивільного кодексу України визначають права та обов`язки сторін зі здійснення передбачених договором послуг та їх оплати. Вищезазначений договір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг на розміщення реклами в мережі Інтернет станом на час вирішення спору є таким, що настав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 62403,96 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 36 (тридцять шість) відсотків річних в розмірі 18203,33 грн., суму індексу інфляції в розмірі 4269,92 грн. та 20% штрафу в розмірі 76643,44 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 5.7. договору сторони погодили, що за порушення строків остаточної оплати послуг більше ніж на 90 (дев’яносто) днів, відповідач щомісяця сплачує позивачу штраф в розмірі 20 (двадцять) відсотків в місяць від суми несплачених коштів.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру штрафу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 76643,44 грн. правомірна та підлягає задоволенню, відповідач не довів протилежне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.6. договору сторони погодили, що за порушення строків кінцевої оплати послуг відповідач сплачує позивачу проценти за використання коштів в розмірі 36 (тридцять шість) процентів річних від суми несплачених коштів.

Враховуючи вказану норму ЦК України та здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру 36% річних та інфляційних нарахувань, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4269,92 грн. індексу інфляції та 18203,33 грн. 36% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 1615,21 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 78, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет –агенція Ехо» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; код ЄДРПОУ № 35033218; р/р 26001030779931 в Радянському відділенні Київського міського філіалу АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012), а разі відсутності - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНЕТ»(03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 26; код ЄДРПОУ № 25589169; р/р № 260061262 в ТОВ «Банк Фамільний»м. Донецьк, МФО 334840) 62403,96 грн. (шістдесят дві тисячі чотириста три гривні 96 коп.) основного боргу, 76643,44 грн. (сімдесят шість тисяч шістсот сорок три гривні 44 коп.) штрафу, 4269,92 грн. (чотири тисячі двісті шістдесят дев’ять гривень 92 коп.) індексу інфляції, 18203,33 грн. (вісімнадцять тисяч двісті три гривні 33 коп.) 36% річних, 1615,21 грн. (одну тисячу шістсот п'ятнадцять гривень 21 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О.В.

Дата підписання

повного рішення: 21.12.2010 р.

Попередній документ : 12985597
Наступний документ : 12985607