Рішення № 12984945, 02.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/45402.12.10 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва

про стягнення боргу у розмірі 245 515,45 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача : Гаркавенко С.В. –довіреність №До7/2010/06/03-1 від 03.06.2010;

від відповідача: Серьогін С.Ю.–довіреність б/н від 13.04.2010р.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва про стягнення 245 515,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за спожиту електричну енергію за період з 01.01.2010 року по 01.09.2010 року згідно Договору № 310800 від 01.06.2003 року

З цих підстав, враховуючи ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 210 615,34 грн. - основного боргу, 4 915,94 грн. –індексу інфляції, 2 508,07 грн. –3 % річних, 12 733,02 грн. –пені та судові витрати –2 455,15 грн. –державного мита, 236, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою від 19.10.2010 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 04.11.2010 року.

04.11.2010 року представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про витребування у КП ГІОЦ та КП ДУОЖФ додаткових доказів по справі, в задоволенні якого судом було відмовлено, у зв’язку з його необгрунтованістю. Однак, у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі, розгляд справи було відкладено на 15.11.2010.

15.11.2010 розгляд справи не відбувся, у зв”язку з хворобою судді.

Ухвалою суду від 17.11.2010 справу призначено до розгляду на 02.12.2010.

02.12.2010 представник позивача в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 195902, 34 грн. - основного боргу, 4 915,94 грн. –індексу інфляції, 2 508,07 грн. –3 % річних, 12 733,02 грн. –пені та судові витрати –2 455,15 грн. –державного мита, 236, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні заперечував проти стягнення штрафу та пені.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.12.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 310800 про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. 2.1 Додатку 2 до Договору відповідач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Відповідно до п. 1 Додатку 2 до Договору розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 24 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.

За період з 01.01.2010 по 01.09.2010 відповідачем спожито електричної енергії на суму 271 179,00 грн., а сплачено лише 60 563,66 грн., у зв’язку з чим станом на 01.09.2010 борг відповідача за спожиту у цей період електроенергію становив 210 615,34 грн., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, актами приймання - передачі товарної продукції та довідкою про стан розрахунків та заборгованість із сплати спожитої електричної енергії.

02.12.2010 представник позивача в судовому засіданні надав довідку про надходження коштів від відповідача за спожиту електроенергію згідно якої борг відповідача за заявлений до стягнення період становить 195902, 34 грн., що не заперечується відповідачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 195902, 34 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 4 915,94 грн. –індексу інфляції та 2 508,07 грн. –3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 4 915,94 грн. –індексу інфляції та 2 508,07 грн. –3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, на підставі п 5.1. Договору, просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 12 733,02 грн.

Нарахована позивачем пеня у розмірі 12 733,02 грн. не підлягає задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Договір укладено з протоколом розбіжностей про що було зроблено відповідне застереження в Договорі. Відповідно до Протоколу розбіжностей до Договору №310800 від 01.06.2003 пункт 5.1. тексту Договору про стягнення пені за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію було виключено.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком;

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним;

Пеня, згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, є одним із видів неустойки;

Враховуючи ту обставину, що між сторонами не була укладена письмова угода відносно забезпечення виконання зобов’язання, позовні вимоги в частині стягнення пені не підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки сторони у справі не належать до суб’єктів господарювання державного сектору економіки.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України саме на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання позивачу статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки. Тому доводи з цього приводу є безпідставними.

Крім того, зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами Договору обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Таким чином, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання.

Встановивши відсутність правової підстави, яку позивач поклав в основу своєї вимоги до відповідача, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.           Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва (03179, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код ЄДРПОУ 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –195902 (сто дев’яносто п’ять тисяч дев’ятсот дві) грн. 34 коп. –боргу, 4 915 (чотири тисячі дев’ятсот п'ятнадцять) грн. 94 коп. –індексу інфляції, 2 508 (дві тисячі п’ятсот вісім) грн. 07 коп. –3 % річних, 2 180 (дві тисячі сто вісімдесят) грн. 39 коп. –державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя М.М. Якименко