Рішення № 12984594, 07.12.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

07.12.2010Справа №2-15/5652-2010

За позовом Приватного підприємства «Мак Тіс» (95035, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Маршала Жукова, 23а, кв. 42; ЄДРПОУ 36115480)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісі Стандарт Інвест» (97505, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул. Стадіонна, 21; ЄДРПОУ 35763994)

Про стягнення 15 600,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Ткаченко П.В., представник, довіреність від 01.11.2010

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Приватне підприємство «Мак Тіс» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісі Стандарт Інвест» про стягнення 15 600,00 грн. боргу, також просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не поставлено товар позивачу згідно рахунку-фактури №12-11/2 від 12.11.2010, у зв'язку з чим за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ісі Стандарт Інвест» склалася заборгованість в розмірі 15600,00 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

У другому пункті прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд, з метою забезпечення позову накласти арешт на майно відповідача.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 07.12.2010, клопотання Приватного підприємства «Мак Тіс» про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно відповідача залишено без задоволення.

Відповідач до судового засідання явку свого представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (даліпідприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

До позовної заяви позивачем доданий договір поставки цементу №12/11/10 від 12.11.2010, однак даний договір не підписаний Приватним підприємством «Мак Тіс», у зв’язку з чим він являється неукладеним (а.с.7).

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

12.11.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісі Стандарт Інвест» (постачальник) виставило Приватному підприємству «Мак Тіс» (одержувач) рахунок-фактуру №12-11/2 на цемент ПЦ-500-1-Р (в паперових) на загальну суму 15600,00 грн. (а.с.9).

Позивач сплатив відповідачу 15600,00 грн. за цемент відповідно до рахунку-фактури від 12.11.2010 №12-11/2, що підтверджується платіжним дорученням №258 від 12.11.2010 (а.с.8).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на той факт, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо поставки цементу, у зв'язку з чим за ним склалася заборгованість в розмірі 15600,00 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання– відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Требо зазначити, що у рахунку-фактури № 12-11/2 від 12.11.2010, який виставлений відповідачем на домовленість не встановлений строк зобов’язання щодо поставки цементу позивачу.

Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду доказів порушення відповідачем своїх зобов’язань щодо поставки цементу, зокрема не надано доказів відправлення на адресу відповідача вимоги про поставку цементу або про повернення грошових коштів.

Отже, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача не виникло обов’язку щодо поставки цементу позивачу, а відповідно у позивача не виникло порушеного права, через що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Звернення позивача з відповідним позовом до суду є передчасним.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

У задоволені позову відмовити.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 09.12.2010.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.