Постанова № 1298174, 09.11.2007, Рівненський окружний адміністративний суд

                                                                                                                                                                                            справа № 2-а-674/07

   Україна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

„09” листопада 2007 р.                                                                                             м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд

В особі головуючого суддіЧалого І.С.за участю секретаря судового засідання

представника позивача:

представників відповідача:Минько Н.З.

Суркова В.В.

Оніщука В.П.

Чуя В.В.

Гловацької Т.С.

Примак Т.О.

Козирської В.І.

Розглянувши у відкритому с удовому засіданні адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства „Калина – ЛТД” до Державної податкової інспекції у м.Рівне про скасування податкових повідомлень – рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Закрите акціонерне товариство „КАЛИНА-ЛТД” – звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою, відповідно до якої просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002302342/0/23-121 від 05 червня 2007 року, № 0002302342/1/23-121 від 06 липня 2007 року, № 0002302342/2/23-121 від 20 вересня 2007 року, № 0002312342/0/23-121 від 05 червня 2007 року, № 0002312342/1/23-121 від 06 липня 2007 року, № 0002312342/2/23-121 від 20 вересня 2007 року, рішення про розгляд первинної скарги Державної податкової інспекції у м. Рівне № 31058/25-09 від 06.07.2007 р., рішення про результати розгляду повторної скарги Державної податкової адміністрації в Рівненській області № 20137/25-16/135 від 13.09.2007 р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач невірно визначив суму податкового зобов'язання (платежу) у оскаржуваних податкових повідомленнях у зв`язку з відсутністю порушення податкового законодавства Позивачем. При цьому, позивач посилається на:

- основний напрямок діяльності підприємства це торгівля нафтопродуктами, і всі придбання безпосередньо пов’язані з подальшою реалізацією, тобто подальшім використанням у власній господарській діяльності, тому віднесення на валові витрати сум будь-яких витрат підприємства, які фактично зроблені як компенсація вартості товарів (нафтопродуктів), які придбано та отримано, зроблено у повній відповідності законодавства, крім того, здійснення підприємницької діяльності Позивача спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності. При цьому, позивач зазначив про прибутковість підприємства протягом 2006 та 2007 року і в підтвердження надав декларації на прибуток (за 6 місяців, 3 квартал 2006 року, за 11 та 12 місяців 2006 року);

- обов'язковою умовою для віднесення вартості придбаних товарів на валові витрати є вимога подальшого використання товарів у власній господарській діяльності, а не їх вартості. Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної вартості;

- документи, на підставі яких позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, відповідають вимогам діючого законодавства, тому нарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість є неправомірним;

- чинним законодавством України не передбачено коригування валових витрат при продажу товарів за ціною, нижчою від ціни їх придбання, так як держава не здійснює регулювання цін та тарифів на нафтопродукти.

В судовому засіданні позивачем подане клопотання про залучення до справи висновку Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, яке судом задоволене.

Відповідач у відзиві на позов, письмових поясненнях та у судовому засіданні зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки:

- діяльність Позивача не направлена на отримання прибутку і, з цього, не є господарською діяльністю. Позивач у 2-4 кварталах 2006 року здійснював реалізацію паливно-мастильних матеріалів за цінами нижчими собівартість, яка визначена методом середньозваженої собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» і, в порушення п. 5.1, п. 5.9 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, занизив скоригований валовий дохід за 3 квартал 2006 року, а також занизив податок на прибуток за 2-4 квартали 2006 року;

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити з таких підстав.

За нормами частини 1 та 2 ст. 3 Господарського кодексу України «під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями.»

Згідно п. 5.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі – Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Такимчином, прианалізізаконодавства, якзаконівзагальноїдіїтакізаконівспеціальноїдії, пов’язанихзоподаткуванням, вбачаєтьсярозмежуваннязазагальноюабоконкретноюгосподарськоюоперацією. Законодавецьвноситьстаттею3 Господарськогокодексупоняття«підприємець»та«негосподарюючийсуб'єкт», яквідповідноїодиницігосподарюваннявУкраїні, щорегулюєзагальнийпринципдіяльностіокремогопідприємства. При цьому, слід приймати до уваги, щоспеціальнізаконисвоїминормамирегулюютьконкретніопераціїізмішуваннязагальноїдіяльностісуб’єктугосподарюванняврозрізіпідприємництваізконкретнимиопераціями, тягнутьдозагальноїневизначеностіпокатегоріїсамогопідприємства, томупосиланняВідповідачананормизаконівбез відповідного розмежуванняєпомилковим, щоіпотяглонеправильнійоговисновки.

Як вбачається з наведених норм, здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.

Відповідач в акті перевірки відзначає (стор. 32 Акту), що позивач, заключивши і виконавши окремі договори поставки щодо передачі у власність Покупцю нафтопродукти по цінах нижче собівартості в квітні-грудні 2006 року, не мав намір отримати від реалізації нафтопродуктів прибутку. Такий висновок відповідача є необґрунтованим з огляду на наступне.

Основний напрямок діяльності позивача, яка є прибутковою (загальний прибуток за період 2-4 квартал 2006 року склав 4228168,74 гривень, що підтверджується відповідними деклараціями на прибуток Позивача (за 6 місяців, 3 квартал 2006 року, за 11 та 12 місяців 2006 року)), це торгівля нафтопродуктами, і всі придбання безпосередньо пов’язані з подальшою реалізацією, тобто подальшім використанням у власній господарській діяльності, тому вважаємо віднесення на валові витрати сум будь-яких витрат підприємства, які фактично зроблені як компенсація вартості товарів (нафтопродуктів), які придбано та отримано, зроблено у повній відповідності до п. 5.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пункт 5.3 Закону містить вичерпаний перелік витрат, що не належать до складу валових витрат. Крім того, підпунктом 5.3.9 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Наявність документів на підприємстві спростовує висновок Відповідача, щодо неправомірного відображення валових витрат в податковому обліку.

Придбання товарів у періодах, що перевірялись не містять характеру безоплатної передачі або інших способів, що виключається статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно правомірності віднесення до складу валових витрат.

Відповідно до п. 5.11 «Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі (ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»), не дозволяється.».

Із зазначеного вбачається, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" «Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.» Відповідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, що сплачені (нараховані) у цьому періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься, зокрема, до складу валових витрат виробництва.

Оскільки, як вже було зазначено, позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, то нарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість є неправомірним. Доводи відповідача про те, що обов'язковою умовою віднесення вартості придбаних товарів на валові витрати є їх використання у власній господарській діяльності відхиляються судом, як такі, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Обов'язковою умовою для віднесення вартості придбаних товарів на валові витрати є вимога подальшого використання товарів у власній господарській діяльності, а не їх вартості. Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної вартості.

При огляді судом документів, що підтверджують правомірність включення витрат позивача до валових витрат його діяльності  та правомірного віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, встановлено, що документи, на підставі яких позивач відніс до складу валових витрат витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей та відніс відповідні суми до складу податкового кредиту , повністю відповідають вимогам діючого законодавства, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 .07.1996 р. № 996-XIV, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30.05.1997 р № 165. Тому нарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку  на прибуток та з податку  на додану вартість є неправомірним.

Крім того, на лист начальника УПМ ДПА у Рівненській області Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено дослідження матеріалів з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по матеріалах документальної перевірки (акт № 624/23-100/33724094 від 25.05.2007 р.).

Відповідно до висновку від 04.09.2007 р. за № 0268 спеціаліста Харченко Г.О. з дослідження документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності по матеріалах перевірки позивача: «продаж товарів за цінами нижче ціни придбання має ознаки господарської діяльності, оскільки при такому продажу з’являється дохід. Одержання прибутку для виявлення ознак господарської діяльності підприємств нормами податкового законодавства не передбачено. Враховуючи, що при здійсненні операцій з продажу товарів за цінами нижчими від ціни придбання, отримується дохід, тобто придбані товари використовуються у власній господарській діяльності, витрати, понесені у зв’язку з придбанням таких товарів, відносяться до валових витрат платника податків.»

Висновки акту документальної перевірки № 624/23-100/33724094 від 25.05.2007 р. щодо заниження податку на прибуток документально тобто не обґрунтовані, а також зазначено у висновку, що «зниження податку на додану вартість за 2006 рік на суму 869456 грн. документально не підтверджено.»

 За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають  задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002302342/0/23-121 від 05 червня 2007 року на суму податкового зобов`язання – 1915374,00 грн., з них за основним платежем – 1086819,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 828555,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002302342/1/23-121 від 06 липня 2007 року на суму податкового зобов`язання – 1915374,00 грн., з них за основним платежем – 1086819,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 828555,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002302342/2/23-121 від 20 вересня 2007 року на суму податкового зобов`язання – 1915374,00 грн., з них за основним платежем – 1086819,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 828555,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002312342/0/23-121 від 05 червня 2007 року на суму податкового зобов`язання – 1304184,00 грн., з них за основним платежем – 869456,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 434728,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002312342/1/23-121 від 06 липня 2007 року на суму податкового зобов`язання – 1304184,00 грн., з них за основним платежем – 869456,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 434728,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002312342/2/23-121 від 20 вересня 2007 року на суму податкового зобов`язання – 1304184,00 грн., з них за основним платежем – 869456,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 434728,00 грн.

Скасувати рішення про розгляд первинної скарги Державної податкової інспекції у м. Рівне № 31058/25-09 від 06.07.2007 р.

Скасувати рішення про результати розгляду повторної скарги Державної податкової адміністрації в Рівненській області № 20137/25-16/135 від 13.09.2007 р.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. 

               Cуддя                                                                      І.Чалий

Постанова законної сили не набрала

З оригіналом згідно

Суддя                      І.Чалий