Рішення № 129784399, 08.08.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2025 рокуСправа №160/15684/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Царікової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі адміністративну справу № 160/6945/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29 квітня 2024 року за №045750032339 «Про відмову в призначенні пенсії» про не зарахування ОСОБА_1 , до страхового стажу період роботи згідно вкладиша в трудову книжку від 23.06.1993 НОМЕР_2 та про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2 з дня виникнення права на призначення пенсії, а саме з 22.04.2025;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 , на день виникнення права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, тобто на 22.04.2025, до страхового стажу період роботи згідно вкладиша в трудову книжку від 23.06.1993 НОМЕР_2 , призначити з 22.04.2025 року - ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, як особі, яка працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 на підставі заяви про призначення пенсії, поданої в межах строку звернення.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 22.04.2025 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2 відповідно до п. б)ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020). На момент звернення за призначенням пенсії їй виповнився 50 рік. У відповідності до принципу екстериторіальності заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та рішенням від 29.04.2025 №045750032339 відмовлено в призначенні пільгової пенсії у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Також до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно вкладиша в трудову книжку від 23.06.1993 НОМЕР_2 , оскільки не надано трудову книжку.

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає, що відповідачем не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Позивач зазначає, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме нормиЗакону №1788-ХІІ, в редакції до внесення змінЗаконом №213-VIII, а неЗакону №1058-ІV.

З огляду на досягнення необхідного 50-річного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, наявності необхідного загального страхового стажу та пільгового стажу, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження в адміністративній справі №160/15684/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

20.06.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32821/25), в якому у задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області рішенням від 29.04.2025 №045750032339 відмовлено позивачу в призначенні пільгової пенсії, оскільки станом на дату звернення вона не досягла пенсійного віку 55 років. Щодо застосування при призначенні пільгової пенсії п. «б» ч.1ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІтарішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, відповідачем зазначено, що позивач в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №2 посилається настаттю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Водночас,Законом №2148-VIIIвнесено зміни доЗаконів №1788-ХІІта№1058, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років передано в сферу застосування лишеЗакону №1058. Положення Закону 2148-VIII, якими внесено такі зміни, не конституційними не визнавались. Рішення Конституційного Суду, на яке спирається позивач, не відновлює діюЗакону №1788-ХІІі не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин, та впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017.

Також до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно вкладиша до трудової книжки від 23.06.1993 НОМЕР_2 , оскільки вкладиш без трудової книжки не дійсний.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є правомірними та у спірних правовідносинах управління діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, суд встановив наступне.

22.04.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

За результатом розгляду заяви позивача від 22.04.2025 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.04.2024 №045750032339 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із недосягненням пенсійного віку. Також до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно вкладиша до трудової книжки від 23.06.1993 НОМЕР_2 , оскільки не надано трудову книгу.

В рішенні зазначено, що вік заявника50 років 4 дні. необхідний страховий стаж25 років, необхідний пільговий стажне менше 10 років на зазначених роботах.

Страховий стаж особи становить 26 років 05 місяців 23 дні, пільговий стаж особи становить 17 років 19 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно вкладиша до трудової книжки від 23.06.1993 НОМЕР_2 , оскільки вкладиш без трудової книжки не дійсний.

До пільгового стажу зараховані всі періоди роботи.

Пенсійний вік, визначений п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини другоїстатті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною першоюстатті 46 Конституції Українипередбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першоїстатті 92 Конституції Українивиключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюютьсяЗаконом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991таЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»розроблений відповідно доКонституції Українита Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першоюстатті 8 вказаного Законуправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першоюстатті 9 Закону № 1058-IVпередбачено, що відповідно до цьогоЗаконув солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першоюстатті 26 Закону №1058визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Частиною першоюстатті 24 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина другастатті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

При цьому, згідно з частиною четвертоюстатті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

03.10.2017 Верховною Радою України прийнятоЗакон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017(даліЗакон №2148-VIII), якимЗакон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Так, згідно з частиною першоюстатті 114 Закону № 1058-IVправо на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням нормстатті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини другоїстатті 114 Закону № 1058-IVна пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

02.03.2015 був прийнятийЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII(далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двомаЗаконами, а саме: пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакціїЗакону України від 02.03.2015 №213-VIIIта пункту 2 частини другоїстатті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у редакціїЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів є ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020«У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020встановлено, що застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XIIв редакції до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».

Отже, застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XIIв редакції до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку зухваленням Закону № 213-VIIIвизначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.

Відповідно достатті 151-2 Конституції Українирішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існуютьдва Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»у редакції доЗакону України від 02.03.2015 №213-VIIIта пункт 2 частини другоїстатті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у редакціїЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, положення зазначених законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»у редакції доЗакону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другоїстатті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у редакціїЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи частину першустатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

За вказаних обставин, у цій справі застосуванню підлягають саме нормиЗакону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІу редакції доЗакону України від 02.03.2015 №213-VIIIз урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а неЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогостаттею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності прийняття відповідачем рішення від 29.04.2024 №045750032339 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 22.04.2025.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова у призначені пенсії обґрунтована єдиною підставоювідсутністю на час звернення за призначенням пенсії (22.04.2025) необхідного віку, встановленого пунктом 2 частини другоїстатті 114 Закону № 1058-IV.

Водночас, на час звернення позивача із заявою про призначенням пенсії 22.04.2025 вона досягла 50-річного віку, мала 26 років 05 місяців 23 дні страхового стажу та пільгового стажу за Списком №217 років 19 днів згідно оспорюваного рішення відповідача.

Вказане оспорюється позивачем в частині не зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно вкладиша до трудової книжки від 23.06.1993 НОМЕР_2 .

Тобто, на час звернення за призначенням пенсії (22.04.2025) позивач досягла необхідного віку, мала необхідний страховий і пільговий стаж, що згідно зРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020є обов`язковими необхідними умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №2, тому суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав недосягнення нею 55 років, відповідач діяв протиправно.

Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.04.2024 №045750032339 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії винесене не на підставі та не у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України, та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 22.04.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другоїстатті 245 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертоюстатті 245 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 лише через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії від 22.04.2025 досягла необхідного пенсійного віку, тому у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 45 Закону №1058-ІVпенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах 18.04.2025 та матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася 22.04.2025, тобто у межах трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 19.04.2025.

За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції, яка діяла доухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 19.04.2025.

Вирішуючи питання незарахування стажу роботи позивача згідно вкладиша до трудової книжки від 23.06.1993 НОМЕР_2 через відсутність трудової книжки, суд виходить з наступного.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинностіЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 2ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно зіст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно дост. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Так, відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з пунктом 2.1Інструкції № 58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Відповідно до пункту 3.1Інструкції № 58, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.

Згідно зПостановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників"відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права, зокрема, з питань пенсійного забезпечення.

Пунктом 1.2 Інструкції 58 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637(далі - Порядок №637) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Суд, провівши системний аналіз наведених вище положень законодавства, зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Дослідивши долучену до матеріалів справи копію зазначеного вкладишу до трудової книжки від 23.06.1993 НОМЕР_2 , суд встановив, що наявні перші записи про навчання позивача в 8 СПТУ №5 м. Дніпропетровська (з 01.09.1990 по 23.06.1993). В подальшому записи про трудову діяльність позивача з 1993 року по 1998 роки вносились саме у вкладиш до трудової книжки, оскільки такий вкладиш оформлено при прийнятті позивача на роботу вперше.

Вказаний документ містить записи про трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, здійснені у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи.

Суд звертає увагу, що відомості про трудову діяльність позивача, у вкладиші до трудової книжки заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників".

Зважаючи на те, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця, а у позивача відсутній обов`язок нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки та внесення записів до неї, суд дійшов висновку, що наданий позивачем до заяви про призначення пенсії вкладиш до трудової книжки має бути розглянутий пенсійним органом при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів трудової діяльності до страхового та/або пільгового стажу позивача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області ОСОБА_1 , до страхового стажу періоду роботи згідно вкладиша в трудову книжку від 23.06.1993 НОМЕР_2 , є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно достатті 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першоюстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першоюстатті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст.9,72-90,242-246,250,255,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29 квітня 2024 року за №045750032339 «Про відмову в призначенні пенсії» про не зарахування ОСОБА_1 , до страхового стажу періоду роботи згідно вкладиша в трудову книжку від 23.06.1993 НОМЕР_2 та про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; ЄДРПОУ 21366538) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції, яка діяла доухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 19.04.2025.

Врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) наступні періоди навчання та роботи: з 01.09.1990 по 23.06.1993, з 23.06.1993 по 22.07.1996, з 01.04.1997 по 05.02.1998.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; ЄДРПОУ 21366538) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 08.08.2025.

Суддя О.В. Царікова