Рішення № 129707381, 19.08.2025, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11488/25-Е

Провадження № 2/522/5998/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Акцент Банк» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.05.2024 у розмірі 38 266,70 гривень, станом на 25.05.2025, яка складається з наступного: 20 000,00 гривень загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 16 365,82 гривень загальний залишок заборгованості за відсотками; 0,00 гривень - загальний залишок заборгованості за комісією; 1 900,88 гривень - загальний залишок заборгованості за пенею, а також витрати по оплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та 24.04.2024 підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».

28.05.2024 року, будучи клієнтом Банку, Позичальник уклав з Банком кредитний договір ABH0CT155101716887512461, щодо надання останній кредиту в розмірі 20000,00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 27.05.2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 85,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. (Кредитний договір складається із Заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту).

Банк свій обов`язок виконав повністю, надав позичальнику кредит відповідно до умов кредитного договору. У відповідності до п. п. 3-5 Кредитного договору (Заяви клієнта), ліміт цього договору: 20000,00 грн. на поповнення обігових коштів зі строком повернення до 27.05.2027 року, терміном на 36 місяці. Згідно до п. 6 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 85,00 річних. Відповідно до п. 7, Позичальник сплачує Банку комісію в розмірі 0,00 грн.

Станом на 25.05.2025 утворилась заборгованість у розмірі 38 266,70 гривень, яку просить стягнути позивач.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані для розгляду судді Абухіну Р.Д.

Ухвалою суду від 27.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

20.06.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги стороною відповідача обґрунтовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між АТ «АКЦЕНТ-БАНК» та ОСОБА_1 кредитного договору ABH0CT155101716887512461 від 28.05.2024. Розрахунок заборгованості Відповідача здійснено невірно, він є необґрунтованим та недоведеним. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 будь-яких грошових коштів від АТ «АКЦЕНТ-БАНК». Позивач в порушення вимог Прикінцевих та перехідних положень ЦК України безпідставно намагається стягнути з Відповідача пеню за невиконання грошового зобов`язання.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Разом із позовною заявою до суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, відсутність заперечень проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення судом.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував, щодо обставин, викладених у позовній заяві. Просив відмовити у задоволенні позовної заяви.

Повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, наявні у справі, суд дійшов таких висновків.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст. 527 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Судом встановлено, що у якості доказів укладення між АТ «АКЦЕНТ-БАНК» та ОСОБА_1 кредитного договору ABH0CT155101716887512461 від 28.05.2024, позивачем долучено: Заяву про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року; Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка».

Вказані документи не містять відомостей про їх підписання саме ОСОБА_1 .

У наданих Банком доказах на підтвердження факту укладання кредитного договору зазначено, що вказані документи підписані, начебто, ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису, який перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Однак, яким чином згенерований даний ключ та його належність Відповідачу, Позивачем не зазначено.

Позивачем не надано доказів того, що саме ОСОБА_1 було накладено електронний підпис на заяві про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 28.05.2024 року та паспорті споживчого кредиту «Швидка готівка».

З даного документу не вбачається за можливе ідентифікувати, який саме документ підписано електронним підписом та перевірено відповідним застосунком. Як вбачається з даного документу, то створено і перевірено електронний підпис на документі під назвою «0000001580058992.p2s».

Із матеріалів справи, не вбачається пов`язаності даного документа із кредитним договором та до факту видачі і отримання відповідачем грошових коштів від АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Банком не надано відповідних доказів на підтвердження обставин підписання ОСОБА_1 будь-яких кредитних договорів та наявності у Відповідача будь-яких зобов`язальних правовідносин перед АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Позивачем не надано доказів на підтвердження проведення належним чином ідентифікації особи позичальника, та доказів, які підтверджують, що саме відповідачем було підписано вказані вище документи (які, на думку позивача, начебто, підтверджують факт укладення кредитного договору).

Суд зазначає, що заява про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року не може вважатись кредитним договором, адже як вбачається з тексту даного документу, він містить лише одностороннє прохання відповідача видати кредит на певних умовах.

Матеріали справи не містять доказів про те, чи було погоджено ОСОБА_1 видачу кредиту, та на яких умовах.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із документів, долучених Банком до позовної заяви, жодних зобов`язань Банком видати будь-яку суму грошових коштів ОСОБА_1 не відображено та не закріплено в будь-якому доказі, що міститься в матеріалах справи.

Також, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 будь-яких грошових коштів від АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Як вбачається з долучених Позивачем разом з позовною заявою документів, зокрема, Заяви про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року, відповідно до п. 9 якої «…Платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 5169155129162317».

До матеріалів справи долучено Позивачем Меморіальний ордер №TR.37037026.38245.65455.

В свою чергу, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт отримання ОСОБА_1 від АТ «АКЦЕНТБАНК» суми грошових коштів.

З Меморіального ордеру № TR.37037026.38245.65455 вбачається, що сума у розмірі 20 000 грн. надійшла з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 .

Однак, відомості про ці рахунки, та підставу перерахування вказаних грошових коштів з наданих документів встановити не можливо.

Крім того, із вказаного меморіального ордеру вбачається, що сума у розмірі 20 000,00 грн. перерахована платником « ОСОБА_1 » отримувачу «Публічне акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК».

Таким чином, вказаний документ не підтверджує факт видачі Банком кредиту Відповідачу у розмірі 20 000 грн.

Будь-яких інших доказів перерахування Відповідачу грошових коштів у розмірі 20 000 грн. у відповідності до п. 9 Заяви про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року матеріали справи не містять.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № №554/4300/16-ц, провадження № 61-3689св21 від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Також, позиція щодо первинних документів відображена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2018 у справі №364/737/17, де зазначено, що: «розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачеві кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже, суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами…».

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд відзначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду розрахункові документи, банківські виписки або інші належні докази, які підтверджують факт перерахування коштів відповідачу.

Сам по собі наданий суду розрахунок заборгованості за договором № б/н від 28.05.2024 (а.с. 14 (зворотна сторона) не може вважатись належним доказом на підтвердження існуючої заборгованості та повинен оцінюватись в сукупності із доказами, які підтверджують факт перерахування коштів відповідачу.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі номер 2-879/13 (провадження № 61-10802св18) Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

За таких обставин, враховуючи не надання позивачем належних та допустимих доказів перерахування позивачем відповідачу коштів у сумі 20000,00 гривень на виконання договору № б/н від 28.05.2024, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 275, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 610, 625, 626, 628, 629 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 25 серпня 2025 року.

Суддя Р. Д. Абухін

19.08.25