Рішення № 129673151, 21.08.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.08.2025р. справа №520/9811/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - Відповідач №1, Суб"єкт владних повноважень №1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі за текстом - Відповідач №2, Суб"єкт владних повноважень №2, владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та спонукання до призначення пенсії, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 25.10.2024 № 2000-0304-9/187499; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи та навчання з 01.09.1988 по 16.06.1993, з 03.08.1993 по 16.10.1998, з 29.10.1998 по 28.08.2000; 3) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України 17.10.2024; 4) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України 17.10.2024.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії.

Відповідач №1 з поданим позовом не погодився, зазначив, що оскільки 17.10.2024 заява ОСОБА_1 подана про призначення пенсії за вислугу років, тому головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області при розгляді заяви розглядалося право позивача саме на призначення пенсії за вислугу років, а тому позовна заява позивача є безпідставною, оскільки заяву про призначення пенсії за віком за Списком №1 позивачем не подавалася.

Відповідач №2 з поданим позовом не погодився, зазначив, що на підставі наданих позивачем документів спеціальний стаж, що дає право на вислугу років відсутній.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.10.2024р. звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, що підтверджується копією поданої позивачем заяви про призначення пенсії.

За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто і вирішено по суті ГУ ПФУ в Харківській області і рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.10.2024 р. №262540017164 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії.

Зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить не менше 30 років; необхідний страховий стаж за вислугу років становить не менше 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017р.; страховий стаж заявника становить - 33 р. 09 м. 02 д.; стаж заявника за вислугу років становить - 0. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058, особам, які на день набрання чинності Законом України № 2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», тобто на 11.10.2017 року, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтею Закону України Про пенсійне забезпечення , пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». За доданими документами до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 25.07.1989 було визначено, що з 03.08.1993 по 16.10.1998, з 29.10.1998 по 28.08.2000, заявник працює на посадах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. На підставі наданих документів спеціальних стаж, що дає право на вислугу років відсутній.

Стверджуючи про невідповідність закону рішення суб"єкта владних повноважень з приводу відмови у призначенні пільгової пенсії, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до положень частини 1 статті 5 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Приписами частини 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Разом із тим, згідно з ст.2 Закону України від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Тож, пенсія за вислугу років призначається саме у порядку Закону України від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", а не у порядку Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Положеннями статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Разом із тим, згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суд звертає увагу на те, що Закон України від 03.10.2017р. № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності - 11.10.2017р.

Тобто, пенсії за вислугу років згідно з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності в особи станом на 11.10.2017р. визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-XII) страхового і спеціального стажу.

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для її призначення, а умовою для призначення такого виду пенсії є наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Як встановлено із заяви позивача про призначення пенсії від 17.10.2024р., ОСОБА_1 звернувся до тероргану пенсійного фонду саме із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Суд зазначає, що згідно з ст.51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Як то указано у ст.52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають:

окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;

робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені;

водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;

механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення);

працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання;

деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів відповідно до пункту "ж" статті 55;

працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55;

спортсмени відповідно до пункту "є" статті 55.

Умови реалізації права на пенсію за вислугу років окремими категоріями робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті, деталізовані приписами ст.54 Закону №1788-XII.

Умови реалізації права на пенсію за вислугу років окремими категоріями працівників інших галузей народного господарства деталізовані приписами ст.55 Закону №1788-XII, де указано, що згідно зі статтею 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають:

а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;

б) працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

в) робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;

г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах;

д) плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення);

е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015;

є) спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку;

ж) артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 35 років за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, але не раніше досягнення 55 років.

Тож, приписами Закону №1788-XII чітко, явно та очевидно розмежовано право особи на пенсію за віком у порядку ст.13 Закону №1788-XII від права особи на пенсію за вислугою років у порядку ст.ст.51-55 Закону №1788-XII.

Відтак, правова категорія "пенсія за віком на пільгових умовах" за жодних умов та обставин не може бути ототожнена із правовою категорією "пенсія за вислугу років".

Як вбачається з матеріалів справи та змісту позову, заявник не належить до жодної з категорій працівників, окреслених законодавцем у ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, які мають право на призначення пенсії за вислугу років.

У зв`язку з цим рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.10.2024 р. №262540017164 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії саме за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Таким чином, Відповідачем №1 було цілком правомірно відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років з підстав відсутності у нього спеціального стажу, визначеного законом.

На відміну від змісту заяви позивача про призначення пенсії (де мова йшла виключно про призначення пенсії саме за вислугу років), у тексті позову представник заявника наполягає на наявності у позивача стажу для призначення пільгової пенсії за Списком №1 відповідно до пп. а п. 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень» розділу І «Гірничі роботи» Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах №162, як робітнику, зайнятому повний робочий день на підземних роботах.

Суд зазначає, що за змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст. 24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

За приписами ст.62 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом - Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637).

Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; а з 01.01.2004р. - обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Стосовно питання кратності включення до страхового стажу працівника періодів трудової діяльності суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

У силу спеціального правила ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Розглядаючи спір, суд зазначає, що згідно з ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

Відповідно до ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

Отже, приписи наведених законів є узгодженими за змістом та не мають взаємовиключних суперечностей.

Як встановлено судом з копії трудової книжки заявника серії НОМЕР_2 , заявник працював, зокрема: 3) 25.06.1990 Шахтобудівельне управління № 13. Прийнятий учнем підземного горно робочого з повним робочим днем. Наказ від 09.07.1990 № 99; 4) 02.08.1990 Звільнений у зв`язку із закінченням практики. Наказ від 02.08.1990 № 101; 5) 26.06.1991 Прийнятий прохідником з повним робочим днем в шахті для проходження виробничої практики. Наказ від 26.06.1991; 6) 20.081991 Звільнений у зв`язку із закінченням виробничої практики. Наказ від 20.08.1991; 7) 23.06.1992 Прийнятий на виробничу практику учнем прохідника з повним робочим днем під землею. Наказ від 24.06.1992 № 113; 8) 17.07.1992 Звільнений по закінченню виробничої практики. Наказ від 21.07.1992; 9) 01.09.1988 Донецький політехнічний інститут. Зарахований студентом першого курсу. Наказ від 03.08.1988; 10) 31.07.1993 Відрахований із студентів у зв`язку із закінченням інституту. Наказ від 18.06.1993 № 1358-03; 11) 03.08.1993 Шахтобудівельне управління № 5. Прийнятий по направленню, по закінченню учбового закладу, гірничим майстром підземним з повним робочим днем в шахті. Наказ від 30.07.1993; 12) 27.06.1996 Відкрите акціонерне товариство «Трест «Макіївшахтобуд» Макіївське шахтобудівельне управління. 13) 27.06.1997 Державне відкрите акціонерне товариство «Трест «Макіївшахтобуд» Макіївське шахтобудівельне управління. Розпорядження від 27.06.1997 № 21332; 14) 30.12.1997 Відкрите акціонерне товариство державна холдингова компанія «Донбасшахтобуд» Макіївське шахтобудівельне управління. Розпорядження від 30.12.1997 № 837; 15) 16.10.1998 Звільнений переведення. Наказ від 16.10.1998 № 124к; 16) 29.10.1998 Прийнятий в.о. головного інспектора по гірничим працівникам. Наказ від 29.10.1998 № 239; 17) 01.05.1999 Переведений гірничим майстром підземним з повним робочим днем на підземні роботи. Наказ від 30.04.1999; 18) 01.07.2000 Переведений зас. головного інженера по будівництву. Наказ № 107; 19) 28.07.2000 Звільнений по переведенню. Наказ від 27.07.2000 № 110.

Відповідно до п.2 розділу XV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (тобто після 01.01.2004р.) правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п.а ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (11.10.2017р.), яким текст Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, статтею 114.

З 11.10.2017р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були додатково до приписів названої норми урегульовані також і ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Так, згідно з абз.1 п.1 ч.2 ст.114 названого закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, умови набуття права на призначення згаданих пенсій і за ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення у редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII, і за ст.114 Закону України Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII були ідентичними, тобто уніфікованими.

Тому, загальними кваліфікуючими ознаками для призначення пенсії за підставою - робота по Списку №1 є: 1) досягнення особою віку у 50 років; 2) наявність загального страхового стажу 25 і більше років у чоловіків та 20 і більше років у жінок; 3) наявність спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1 - 10 років і більше у чоловіків та 7,5 років і більше у жінок; 4) зайнятість на роботах за Списком №1 протягом повного робочого дня.

Водночас із цим, умови набуття працівником пенсії за ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є більш пільговими порівняно із п. «а» ч.1 ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення та п.1 ч.2 ст.114 Закону України Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р., позаяк передбачають право отримання пенсії безвідносно до вікового цензу за умови стажу роботи за провідними професіями понад 20 років та за умови стажу роботи підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії (за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України) - понад 25 років.

В рішенні відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.10.2024 р. №262540017164 зазначено, що страховий стаж заявника становить 33 р. 09 м. 02 д. За доданими документами до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 25.07.1989 було визначено, що з 03.08.1993 по 16.10.1998, з 29.10.1998 по 28.08.2000, заявник працює на посадах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.10.2024 р. №262540017164 не порушує право заявника на призначення пенсії за вислугу років, позаяк: заявник не має права на призначення згаданого виду пенсії; арифметичний показник роботи за Списком №1 є недостатнім для призначення пенсії п. «а» ч.1 ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення та п.1 ч.2 ст.114 Закону України Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (і суб"єкт владних повноважень у даному конкретному випадку був позбавлених правових підстав для призначення пенсії за Списком №1, позаяк подана позивачем заява про призначення пенсії стосувалась саме призначення пенсії за вислугу років); період навчання заявника у Донецькому політехнічному інституті (01.09.1988р.-31.07.1993р.) перетинається із іншими періодами трудової діяльності (які заявник прагне зарахувати до тривалості роботи за Списком №1); Донецький політехнічний інститут є вищим навчальним учбовим закладом, а не навчальним (учбовим) закладом професійної (професійно-технічної) освіти, що виключає поширення на спірні правовідносини дії положень ч.1 ст.38 Закону України від 10.02.1998р. №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту".

Окремо суд зважає на те, що усупереч ч.5 ст.44, ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України позивачем до суду не подано жодних доказів навчання саме у навчальному (учбовому) закладі професійної (професійно-технічної) освіти, а судом на виконання імперативних приписів ч.4 ст.9 КАС України не виявлено джерел здобуття таких доказів за власною ініціативою.

Вирішуючи спір за епізодом правової природи повноважень Відповідача №1 як суб`єкта владних повноважень на призначення заявнику пенсії за віком на пільгових умовах без відповідного звернення суд зазначає, що процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.06.2025р. у справі №520/22373/24 указано, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07.05.2025 у справі №520/9626/24.

Відповідно до ст. 55 Закону України №1788-XII пенсія за вислугу років призначається лише окремим категоріям працівників за наявності у них необхідного спеціального стажу. Саме у зв`язку із відсутністю такого стажу позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Разом із тим, слід зазначити, що у межах розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років орган Пенсійного фонду не мав правових підстав вчиняти управлінське волевиявлення щодо можливості призначення позивачу іншого виду пенсії, зокрема пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Згідно з вимогами законодавства, питання призначення певного виду пенсії вирішується лише за наявності відповідної заяви особи та поданих документів, що підтверджують наявність права на таку пенсію.

Натомість матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач звертався до Відповідача №1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Відсутність такого звернення свідчить про те, що у відповідача не виникало юридичного обов`язку розглядати питання про призначення іншого виду пенсії, ніж той, про який заявлено безпосередньо.

Оскільки позивач звернувся виключно із заявою про призначення пенсії за вислугу років, а матеріали справи не містять доказів подання ним заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, то Відповідач №1 не мав юридичних підстав для вирішення питання про призначення іншого виду пенсії.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень - Відповідачем №1 було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були зясовані Відповідачем №1 із достатньою повнотою, зміст належної норми права був витлумачений вірно, орган публічної адміністрації правильно урахував, що у зв`язку відсутністю необхідного стажу у заявника відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень - Відповідачем №1 управлінського волевиявлення та навпаки не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Разом із тим, суд зазначає, що заявник не позбавлений права повторного звернення до органів Пенсійного фонду України із належною заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 із поданням відповідних підтверджуючих документів.

При цьому, обставини проведення чи непроведення у межах спірних правовідносин атестації робочих місць у вимірі змісту правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19) (де указано, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник) не мають юридичного значення для правильного вирішення ініційованого заявником спору.

Також суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.03.2021р. у справі №127/1762/17 проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 5 грудня 2019 року у справі №513/1195/16-а).

Проте матеріали справи не містять доказів проходження заявником у межах спірних правовідносин строкової військової служби за призовом, а тому ці обставини не мають юридичного значення для правильного вирішення ініційованого заявником спору.

За змістом правового висновку постанови Верховного Суду від 01.03.2021р. у справі №127/1762/17 відповідно до ст. 38 Закону України від 10.02.1998р. №103/98-ВР "Про професійно-технічну освіту" час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2019р. у справі №683/1774/16-а).

Проте матеріали справи не містять ані доказів навчання заявника саме у професійно-технічному навчальному закладі, ані доказів належності належності Донецького політехнічного інституту до кола професійно-технічних навчальних закладів, а тому ці обставини не мають юридичного значення для правильного вирішення ініційованого заявником спору.

Тож, підсумовуючи викладені вище міркування, суд не знаходить підстав для кваліфікації у якості протиправного оскарженого управлінського волевиявлення Відповідача №1.

Вирішуючи справу за епізодом вимог позивача до Відповідача №2, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення пенсії за вислугу років за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ в Харківській області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у призначенні пенсії.

Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".

Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).

Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об`єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб`єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).

Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.

За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.

Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме Відповідача №1 - ГУ ПФУ в Харківській області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" , а майбутнє виконання рішення про призначення пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в м. Києві.

Отже, у межах даного спору вимога заявника до Відповідача №2- ГУ ПФУ в м. Києві про нарахування та виплату пенсії заявнику не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії на підставі звернення від 17.10.2024р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання Відповідача №1 - ГУ ПФУ в Харківській області.

Тому ця вимога позову до задоволення не підлягає.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко