Рішення № 129671970, 15.08.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2025 рокусправа № 380/8868/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання - Фінканін М.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Киливника В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференцзв`язку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці (далі відповідач, Держпраці), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 04.04.2025 № 30-КТ-25а "Про звільнення ОСОБА_2 " у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наказом Державної служби України з питань праці від 04.04.2025 № 30-КТ-25а позивач звільнений з посади начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 05.04.2025 у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку.

Вважає оскаржуваний наказ незаконним, оскільки на дату його ухвалення відповідач не виконав рішення суду у справі № 807/2322/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Тобто звільненню позивача не передувало фактичне його поновлення на роботі у спосіб, передбачений висновками Верховного Суду, що підтверджує ухвалення спірного наказу без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення у справі, зокрема, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод, інтересів позивача з огляду на приписи ч. 1 ст. 6 КАС України, та цілями, на досягнення яких спрямований оскаржуваний наказ.

Отже, на переконання позивача, оскаржуваний наказ є наслідком неправильно вирішення дилема між дискреційними повноваженнями Держпраці та імперативним обов`язком виконання судового рішення.

Позивач зауважує, що наказом голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Закарпатській області від 09.04.2024 № 2-К ОСОБА_1 оголошено простій на невизначений строк не з вини працівника та дозволено не перебувати за місцем роботи до закінчення простою з оплатою 2/3 його посадового окладу.

Також наголошує на оскарженні ним у судовому порядку наказу про оголошення простою та протиправні дії відповідача щодо невиконання рішення суду у справі №807/2322/15 про поновлення на посаді. Розглядаючи ці спори суди дійшли висновку, що перебуваючи у вимушеному простої ОСОБА_1 не виконував трудових обов`язків начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, визначених його трудовим договором з Державною службою України з питань праці, що вказує на невиконання Держпрацею постанови Верховного Суду у справі № 807/2322/1 про поновлення позивача на посаді.

Іншим доказом недопуску ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків на формально поновленій посаді є той факт, що з 28.03.2024 до ухвалення оскаржуваного наказу включно Держпраця не виплатила позивачу заробітну плату, незважаючи на те, що у постанові апеляційного суду, який здійснював судовий контроль, вказано: "відповідачами не подано доказів того, що позивачу виплачується заробітна плата, після його поновлення на роботі, що є ще одним свідченням формального винесення наказу від 28 березня 2024 року № 12-кт без реального його виконання".

Наказ Держпраці № 30-КТ-25а про звільнення позивача з об`єктивної сторони має ознаки такого, що узгоджується з диспозицією п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", де зазначено, що державна служба припиняється у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.

Водночас ч. 4 ст. 83 Закону України визначено, що у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою.

Стверджує, що відповідач мав право альтернативного вибору застосувати відносно ОСОБА_1 положення п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" або відповідно до ч. 4 ст. 83 цього Закону продовжити термін перебування позивача на державній службі у зв`язку з потребами служби.

Тому позивач вважає, що за обставин, викладених вище, ухваленню оскаржуваного наказу повинно було передувати виконання постанови Верховного Суду, тобто фактичний допуск позивача до трудових обов`язків на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області або до іншої роботи, визначеної у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та/або ст. 49-1 КЗпП України.

Втім, таких дій відповідач не здійснив, що свідчить про недотримання Держпрацею необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 . Інакше кажучи, відповідач необґрунтовано надав перевагу звільненню ОСОБА_1 у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку, що унеможливлює виконання попередньої постанови Верховного Суду у справі № 807/2322/15 про поновлення позивача на роботі, що вказує на помилковість такого рішення.

Зауважує, що за таких обставин Держпраці мала обов`язок першочергово забезпечити фактичне поновлення позивача на посаді в Управлінні Держпраці у Закарпатській області відповідно до судового рішення та правових висновків Верховного Суду у справі №807/2322/15. Лише після виконання цього судового рішення відповідач мав право розглянути питання про звільнення позивача у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на державній службі.

Враховуючи вищевикладене, на переконання позивача, наказ Державної служби України з питань праці від 04.04.2025 № 30-КТ-25а є незаконним, тому підлягає скасуванню.

Ухвалою від 08.05.2025 відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 10.06.2025 о 11:00 год.

22.05.2025 Державна служба України з питань праці подала відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, з огляду на таке.

Питання виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 807/2322/15 було предметом розгляду Закарпатським окружним адміністративним судом в рамках справи № 807/2322/15. В ухвалі від 23.12.2024 суд у рамках справи № 807/2322/15 встановив, що Держпраці надав належні докази вчинення дій щодо забезпечення ОСОБА_1 робочим місцем на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 807/2322/15. У спірних правовідносинах відповідачі -Держапраця та Управління Держпраці у Закарпатській області вчиняли активні дії, спрямовані на виконання рішення суду у спосіб, встановлений постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 № 807/2322/15 та ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 № 807/2322/15. Разом з тим, було встановлено, що саме ОСОБА_1 ухиляється від забезпечення виконання судового рішення.

Відтак, факт виконання відповідачем постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 807/2322/15 встановлений, оскільки звіт про виконання судового рішення, поданий Держпраці, був прийнятий судом.

Управління Держпраці у Закарпатській області фактично припинило діяльність, не здійснює функцій та повноважень держави, які були на нього покладені в результаті чого відсутні трудові обов`язки, які б позивач міг реалізовувати на посаді начальника, у зв`язку з чим був виданий наказ голови комісії з ліквідації Управління від 09.04.2024 № 2-К "Про оголошення простою".

Наголошує, що питання законності наказу голови комісії з ліквідації Управління про оголошення позивачу простою було предметом судового розгляду у справі № 260/3306/24 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі №260/3306/24 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Отже, наказ про оголошення простою є правомірним, відтак твердження позивача щодо його недопуску до виконання трудової функції є наслідком неправильного сприйняття об`єктивних обставин, які зумовлюють відсутність трудових функцій позивача як таких загалом у зв`язку з ліквідацією Управління.

Також відповідач зауважує, що ч. 4 ст. 83 Закону України "Про державну службу" встановлене право, а не обов`язок суб`єкта призначення щодо продовження чи припинення державної служби з особою, яка досягла 65-річного віку. Відповідне рішення приймається з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65 річного віку, виключно у зв`язку із потребами служби.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.10.2007 № 8-рп/2007 (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) дійшов висновків про те, що граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників; встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.

З огляду на викладене, відповідач стверджує, що при прийнятті рішення про припинення державної служби з позивачем, діяв відповідно до законодавства, не порушуючи прав та інтересів позивача.

Відтак, вважає правомірним наказ від 04.04.2025 № 30-КТ-25а "Про звільнення ОСОБА_2 ", що виключає підстави для його скасування.

25.05.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якій зауважує, що він звернувся до суду з позовом щодо незаконного звільнення, яке відбулося вже після того, як суд ухвалив рішення про його поновлення на роботі, однак це рішення не було фактично виконано відповідачем. Саме внаслідок цієї бездіяльності позивач не був поновлений на посаді й у подальшому був звільнений за досягнення граничного віку. Тобто йдеться про нову дію звільнення, а не про перегляд законності попереднього звільнення чи рішення суду щодо поновлення.

В ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі №807/2322/15, залишеній без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025, чітко вказано: "…станом на день подання звіту по справі № 807/2322/15 ОСОБА_1 вважається таким, що перебуває у простої, правомірність якого підтверджена постановою суду апеляційної інстанції, тобто в судовому порядку. Під час простою працівник не виконує трудові обов`язки, визначені трудовим договором".

Тобто суд підтвердив, що на момент, коли ОСОБА_3 мав бути поновлений, він не працював. Він не виконував обов`язків. Він не був допущений до роботи. І це не оціночне судження позивача це встановлений факт, зафіксований у судовому рішенні.

Наголошує, що простій це не робота. Це вимушене очікування, коли працівник не має можливості виконувати посадові функції. І саме цей стан простій був запроваджений Держпраці одразу після того, як Державна виконавча служба України на виконання судового рішення зобов`язала відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді. Отже замість виконання рішення суду відбулося його ігнорування у завуальованій формі. Тому в момент звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з досягненням 65-річного віку фактичне поновлення позивача ще не відбулося. Відповідно, Держпраці звільнила не "поновленого державного службовця", а особу, яку так і не допустили до роботи, всупереч рішенню суду.

На переконання позивача, його звільнення є не просто формальністю, а є повторним порушенням прав, що випливають з попереднього рішення суду.

Крім того, позивач відмічає, що відповідач юридично не оцінив та не спростував доводи позивача про те, що в умовах правової дилеми між дискреційними повноваженнями Держпраці та імперативним обов`язком відповідача виконати рішення суду останній не дотримав необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 (з огляду на приписи ч. 1 ст. 6 КАС України: "людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави") та цілями, на досягнення яких спрямований оскаржуваний наказ.

Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для скасування оспорюваного наказу.

Протокольною ухвалою від 10.06.2025 підготовче засідання відкладене на 15.07.2025 о 11:00 год.

Ухвалою від 15.07.2025 закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті 07.08.2025 о 15:00 год.

Позивач у судовому засіданні 07.08.2025 просив позовні вимоги задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.08.2025 просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 07.08.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 15.08.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні у справі документи, оцінивши надані сторонами докази, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 № 262-К "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та зобов`язання внести до трудової книжки запис, що відповідає прийнятому судом рішенню.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 визнаний протиправним та скасований наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 за № 262-К "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30.10.2015.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 807/2322/15 скасовані рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30.10.2015 та зобов`язання Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду.

У цій частині ухвалене нове рішення, яким ОСОБА_1 поновлено в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнений на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К.

На виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 807/2322/15 Голова Державної служби України з питань праці 28.03.2024 прийняв наказ № 12-КТ про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області.

Наказом голови комісії з ліквідації Управління від 09.04.2024 № 2-К "Про оголошення простою" ОСОБА_1 оголошено простій на невизначений строк не з вини працівника та дозволено не перебувати за місцем роботи до закінчення простою з оплатою 2/3 його посадового окладу.

Не погоджуючись із наказом від 09.04.2024 № 2-К про оголошення простою, позивач звернувся до суду про його скасування.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №260/3306/24 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу від 09.04.2024 № 2-К. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний наказ є правомірним та не порушує права позивача, тому підстав для визнання його протиправним та скасування не має. На переконання суду апеляційної інстанції, прийняття оскаржуваного наказу відповідачем обумовлено реалізацією його дискреційних повноважень.

16.04.2024 ОСОБА_1 подав до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву в порядку ст. 383 КАС України у справі № 807/2322/15, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо недопуску позивача до виконання трудової функції начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та ухвалити по цьому факту передбачене законом рішення.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі у №807/2322/15 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі №807/2322/15 частково скасована ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.04.2024.

Визнана протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо недопуску ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків начальника Управління Держпраці у Закарпатській області.

Зобов`язано Державну служби України з питань праці вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при поновленні ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К.

Встановлено Державній службі України з питань праці десятиденний строк з дня отримання копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі №807/2322/15 суд прийняв звіт Державної служби України з питань праці про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №807/2322/15 залишена без змін ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2024. У постанові від 11.03.2025 суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що Державна служба України з питань праці надала належні докази вчинення дій щодо забезпечення ОСОБА_4 робочим місцем на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024. Однак, небажання позивача вчиняти будь-які дії, спрямовані на своє працевлаштування, незважаючи на отримані від роботодавця пропозиції, не може розцінюватися як невиконання судового рішення.

04.04.2025 Голова Державної служби України з питань праці видав наказ № 30-КТ-25а "Про звільнення ОСОБА_2 " на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку.

Вважаючи незаконним звільнення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку обгрунтованості доводів позивача про відсутність правових підстав для його звільнення, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII.

Положення Закону № 889-VIII суд застосовує у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 розділу ІХ Закону №889-VIII.

Так, державна служба припиняється у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом (п. 7 ч. 1 ст. 83).

Відповідно до ч. 4 ст. 83 Закону № 889-VIII у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.

Отже, станом на день звільнення позивача з посади діяла норма, яка передбачала, що після досягнення особою граничного віку така особа може бути призначена на державну службу, втім, таке призначення можливе тільки за умови наявності потреби у продовженні державної служби, якщо суб`єкт призначення прийме відповідне рішення.

Разом з цим, суд зауважує, що залишення особи на державній службі після досягнення 65-річного віку є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 стверджує, що не було правових підстав для його звільнення за п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII, оскільки фактичне поновлення позивача не відбулося. Відтак, Держпраці звільнила позивача не як "поновленого державного службовця", а як особу, яка фактично не була допущена до роботи всупереч рішенню суду.

Суд не погоджується із такими доводами позивача, оскільки факт виконання відповідачем постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 807/2322/15 встановлений у спосіб прийняття звіту Держпраці про виконання судового рішення у вказаній справі, що підтверджено судом першої інстанції в ухвалі від 23.12.2024 та судом апеляційної інстанції у постанові від 11.03.2025 у справі № 807/2322/15.

Також варто відмітити про законність оголошення ОСОБА_1 простою наказом від 09.04.2024 № 2-К, що підтверджено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі № 260/3306/24.

Інші доводи позивача фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою ОСОБА_1 з висновками судів різних інстанцій у справі № 807/2322/15, а також їх оцінці, тому не можуть бути переглянуті судом при вирішенні цього спору.

При наданні оцінки доводам сторін у цій справі, суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що приймаючи наказ від 04.04.2025 № 30-КТ-25а "Про звільнення ОСОБА_2 " у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку, відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Законом № 889-VIII.

Відтак, суд дійшов висновку про законність спірного наказу.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач не надав суду належних та достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача про існування законних підстав для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із досягненням 65-річного віку.

За таких обставин, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21 серпня 2025 року.

СуддяКисильова Ольга Йосипівна