Рішення № 129643680, 19.08.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2025 року Справа№640/3368/21

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, у якій просить суд зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту розрахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з 20.09.2019 по день фактичного зарахування коштів) з розрахунку 758 (сімсот п`ятдесят вісім) грн. 50 коп./день за весь час затримки належних виплат при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно не було здійснено повного розрахунку при звільненні, а саме не нараховано грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майна. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2021 у справі № 640/120/20 зобов`язано відповідача дані суми коштів нарахувати та виплати. Враховуючи значний термін затримки розрахунку по звільненню з військової служби, позивач вважає за необхідне звернутись до суду з позовними вимогами щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належної звільненому позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно, у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу передано до Донецького окружного адміністративного суду відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.05.2025 адміністративну справу № 640/3368/21 прийнято до провадження. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Розгляд справи розпочато спочатку. Запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використанням власного (уповноваженої особи) електронного підпису або у паперовій формі. Витребувано у відповідача:

- довідку про період проходження ОСОБА_1 військової служби у Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту із зазначенням дати звільнення його зі служби;

- докази про суму виплат та їх складові, які були здійснення ОСОБА_1 станом на день його звільнення;

- інформацію про середньоденний та середньомісячний заробіток позивача за два останні місяці перед звільненням;

- докази проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після звільнення позивача;

- довідку про грошове забезпечення за останні два місяця, що передували місяцю звільнення ОСОБА_1 ;

- всі інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.

У додаткових поясненнях від 04.07.2025 представник відповідача вказав, що позиція, яка викладена у відзиві на позовну заяву, залишилась незмінною.

Витребуваних у відповідача доказів щодо проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після звільнення позивача, до матеріалів справи не надано.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази і відзив, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , проходив службу у Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту з листопада 2014 року по вересень 2019 року.

Наказом голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 17.09.2019 №53 позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пп. "к" п. 2 ч. 5 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; наказом начальника головного штабу першого заступника Голови Адміністрації від 20.09.2019 №171 позивача виключно зі списків особового складу.

Позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення від 26.03.2015 НОМЕР_1 ).

Вважаючи, що з ним проведено неповний розрахунок, позивач 16.11.2019, 18.12.2019 звернувся до Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту з заявою щодо внесення змін до наказу від 20.09.2019 №171 щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протягом 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років як учаснику бойових дій, грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі на момент звільнення.

Листом від 10.12.2019 позивача повідомлено про те, що додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протягом 2015-2019 років не надавалася, грошова компенсація не виплачувалася і може бути виплачена лише після рішення суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2021 у справі № 640/120/20 позовні вимоги позивача задоволено частково та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майна в розмірі 80 014,10 грн. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

У позовній заяві від 10.11.2020 позивач вказує, що враховуючи значний термін затримки розрахунку по звільненню з військової служби, позивач вважає за необхідне повторно звернутись до суду з позовними вимогами щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суду виходить з наступного.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звернення позивача до суду) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції на час звернення позивача до суду) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з цим, суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі по тексту - Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, докази виконання рішення суду від 11.01.2021 у справі № 640/120/20 у матеріалах справи відсутні, витребуваних судом доказів щодо проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після звільнення позивача, до матеріалів справи не надано, а відтак суд позбавлений можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Отже, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, при прийнятті рішення щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід врахувати необхідність дотримання принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні.

Аналогічна позиція щодо пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлена в постановах Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 580/278/19, від 14.07.2021 справі № 240/12178/20, від 12.08.2021 у справі №420/4554/20.

В той же час, на переконання суду, для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід встановити чіткі суми розміру усіх належних позивачу сум.

Проте у матеріалах справи відсутні докази повного розрахунку із позивачем, у контексті виконання рішення суду від 11.01.2021 у справі № 640/120/20 (не здійснено остаточного розрахунку з позивачем), що в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та обрахунку конкретної суми середнього заробітку.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача розрахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з 20.09.2019 по день фактичного зарахування коштів) з розрахунку 758 (сімсот п`ятдесят вісім) грн. 50 коп./день за весь час затримки належних виплат при звільненні, є передчасною та такою, що звернена на майбутнє.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 813/356/16, від 06.08.2020 у справі № 813/851/16.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, суд звертає увагу, що гарантоване в ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведене вище узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, який було висловлено в постанові від 12.02.2020 у справі №160/7402/18.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Оскільки відсутній факт реального розрахунку з працівником позовні вимоги в цій частині є передчасними, однак позивач не позбавлений права звернутися до суду в разі порушення його прав.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене вище, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

Керуючись ст.2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (02094 м. Київ, вул. Якова Гніздовського, 5, ЄДРПОУ 33145904) про зобов`язання відповідача розрахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з 20.09.2019 по день фактичного зарахування коштів) з розрахунку 758 (сімсот п`ятдесят вісім) грн. 50 коп./день за весь час затримки належних виплат при звільненні, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов