Рішення № 129616290, 19.08.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2025 року № 320/32376/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у

м.Києві та Київській області

про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 80114500000079/139 від 12.05.2025 р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №80104200090298 від 06.12.2023 р., виданого громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення №80114500000079/139/1 від 12.05.2025 р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення № 8010130100018384 від 12.05.2025 р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України про примусове повернення громадянина Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області виключити з бази даних БД 1-3 інформацію про вилучення посвідки № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поновити дані посвідки № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в базі даних БД 1-3;

- стягнути на користь громадянина Індії ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є громадянином Республіки Індія. У вересні 2016 року прибув на територію України з метою здобуття вищої освіти в Івано-Франківському національному медичному університеті на факультеті підготовки іноземних громадян «Лікувальна справа» (денна форма). У зв`язку із зазначеним отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , дата закінчення: 01.08.2022. В подальшому продовжував перебувати на території України, що підтверджується посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_4 , дата закінчення: 23.09.2022, та посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_5 , дата закінчення: 19.10.2023. Орган, що видавав посвідки на тимчасове проживання - Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства (Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області, код підрозділу 8011). 07 вересня 2021 року ОСОБА_2 одружився із громадянкою України ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_6 , видане Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області, актовий запис № 412. У шлюбі перебував до 13 червня 2025 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_7 , видане Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 163. 06 грудня 2023 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області Позивачу видано дозвіл на імміграцію в Україну № 80104200090298, на підставі якого 29 грудня 2023 видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 терміном дії до 28.12.2033 року.

12 травня 2025 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області прийнято рішення № 80114500000079/139/1 про відкликання посвідки № НОМЕР_1 від 29.12.2023 року на постійне проживання в Україні на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію» та згідно вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №321.

Також ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №8010130100018384 від 12.05.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства

Вважає, що рішення є протиправними і підлягають скасуванню у зв`язку з грубим порушення посадовими особами його законних прав, визначених чинним законодавством. Відтак, просить задовольнити позов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що до ЦМУ ДМС надійшло подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 18.04.2025 № 51/9/2/4-43533 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до змісту подання, Головним управлінням за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Індія ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 на підставі дозволу на імміграцію), який за наявними даними причетний до функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників до України за фіктивними підставами. Наявні дані свідчать, що дії ОСОБА_2 становлять загрозу національній безпеці України, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян, у зв`язку із чим Головним управлінням планується прийняття рішення про його примусове повернення до країни походження. Таким чином, дії громадянина Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Враховуючи вищевикладене, ЦМУ ДМС вважає, що діючи на підставі пункту 2 частини 1 статті 12 Закону, отриманої інформації, викладеної у поданні ГУ СБУ правомірно прийняло рішення № 80114500000079/139 від 12.05.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивачу та рішення № 80112500108374139/1 від 12.05.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечує проти доводів відповідача, зазначивши, що громадянин Індії ОСОБА_2 за весь час перебування на території України не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, сумлінно навчався, працює та сплачує податки в Україні, з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України не виїхав з України, активно допомагає та підтримує волонтерський рух.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи в Україні на законних підставах 04.10.2023 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону, оскільки його дружина громадянка України.

Шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 виданий 14.10.1995 Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві), відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 виданого 07.09.2021, укладено 07 вересня 2021 року.

06 грудня 2023 року рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.12.2023.

До ЦМУ ДМС надійшло подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 18.04.2025 № 51/9/2/4-43533 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12 травня 2025 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №80114500000079 про відкликання дозволу на міграцію в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Крім того, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №80112500108374139/1 від 12.05.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.12.2023 на підставі частини 2 статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Враховуючи наведене та з метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняте рішення №8010130100018384 від 12.05.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

Вважаючи протиправними рішення відповідача та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України регламентує Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Положеннями частини 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Стаття 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначає підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства:

1. Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо:

- їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

- або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку,

- або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону.

У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

2. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

3. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

4. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

5. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

6. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.

7. У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про cкасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про імміграцію" особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.

Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Як встановлено судом, позивачу надано дозвіл на імміграцію та його документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.12.2023.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію встановлено статтею 12 Закону України "Про імміграцію", відповідно до якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 2) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 3) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 4) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 5) іммігрант звернувся із заявою про відкликання дозволу на імміграцію (крім осіб, яким відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України не дозволяється); 6) іммігрант набув громадянство України. На таких осіб не поширюються вимоги статті 13 цього Закону, крім вилучення посвідки на постійне проживання; 7) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України; 8) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 2 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його звільнено від повноважень опікуна чи піклувальника громадянина України у разі невиконання ним своїх обов`язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до закладу освіти, закладу охорони здоров`я або закладу соціального захисту; 9) іммігранта затримано під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України чи порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї; 10) в інших випадках, передбачених законами України. У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

З викладеного слідує, що дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, передбачених у статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Згідно пункту 1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Підпунктом 1 пункту 64 Порядку №321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію.

Судом встановлено, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано відповідним поданням Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983), визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Вимогами пунктів 21-23 Порядку 1983 визначено, що питання щодо скасування (відкликання, визнання недійсним) дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

У разі коли ініціатором скасування (відкликання, визнання недійсним) дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 Порядку 1983, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Закон України "Про національну безпеку України" визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.

Згідно підпунктів 3, 6, 9, 10 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" :

громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про національну безпеку України" фундаментальними національними інтересами України є:

1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;

2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;

3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.

Указом Президента України № 392/2020 від 14.09.2020 затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.09.2020 «Про Стратегію національної безпеки України».

Пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом України «Про національну безпеку України, зокрема є:

відстоювання незалежності і державного суверенітету;

відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України;

захист прав, свобод і законних інтересів громадян України.

Поточними та прогнозованими загрозами національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов стає поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальній міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розповсюдження зброї масового ураження.

Особливо небезпечним є укорінення радикальних суспільних настроїв і середовищ, які є основою для політичного насильства й сепаратизму, діяльності незаконних збройних формувань, поширення тероризму. Злочинність загрожує правам і свободам, законним інтересам людей, суспільства та держави.

Основними напрямками зовнішньополітичної та внутрішньополітичної діяльності держави для забезпечення її національних інтересів і безпеки, відповідно Розділу ІІІ Стратегії, зокрема є збереження державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів. Пріоритетними завданнями правоохоронних, спеціальних, розвідувальних та інших державних органів відповідно до їх компетенції:

активна та ефективна протидія розвідувально підривній діяльності, спеціальним інформаційним операціям та кібератакам, російській та іншій підривній пропаганді; запобігання, виявлення та припинення проявів сепаратизму, тероризму, екстремізму, припинення діяльності незаконних збройних формувань, політично мотивованого насильства та інших зазіхань на конституційний лад.

Згідно статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України», Служба безпеки України це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 2 цього Закону встановлено, що на Службу безпеки України покладено в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувальнопідривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно частини першої статті 8 цього Закону Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 24 цього Закону Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Положеннями частини першої статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що СБУ є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності підстави проведення якої чітко визначені законодавством.

Згідно статті 4 вищевказаного Закону принципами контррозвідувальної діяльності є, серед іншого, безперервність та взаємодія з органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами.

Статтею 6 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Статтею 25 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право, зокрема, подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», рішення про надання дозволу на імміграцію відкликається, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Виходячи з положень пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов`язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

Водночас у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 Верховний Суд наголосив, що подання спеціально уповноваженого органу про скасування посвідки на тимчасове проживання особі, відносно якої це подання вноситься до відповідного органу ДМС, не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Такий правовий висновок підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.02.2024 у справі № 260/5694/22, від 04.04.2024 у справі № 380/7720/23, від 14.11.2024 у справі № 160/6995/23 та ін.

При цьому законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 (у редакції на час прийняття спірного рішення) передбачив, що ДМС, територіальні органи і територіальні підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Відтак, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Вказана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 260/5694/22.

Предметом спору у цій справі є рішення № 80114500000079/139 від 12.05.2025 р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №80104200090298 від 06.12.2023 р., виданого громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд звертає увагу, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідач зазначив пункт 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію".

З матеріалів справи вбачається, до ЦМУ ДМС надійшло подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 18.04.2025 № 51/9/2/4-43533 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до змісту подання, Головним управлінням за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Індія ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 на підставі дозволу на імміграцію), який за наявними даними причетний до функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників до України за фіктивними підставами. Наявні дані свідчать, що дії ОСОБА_2 становлять загрозу національній безпеці України, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян, у зв`язку із чим Головним управлінням планується прийняття рішення про його примусове повернення до країни походження. Таким чином, дії громадянина Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Із висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_2 , слідує, що відповідач, перевіряючи обґрунтованість подання, взяв до уваги, що саме Служба безпеки України наділена компетенцією надавати оцінку в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану. Системний аналіз положень Закону України «Про національну безпеку України» та відомостей Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області дали можливість відповідачу стверджувати про наявність підстав для відкликання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до пункту 2 частини 2 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Виходячи з наведеного, суд констатує, що відповідач не перевірив обґрунтованість подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 18.04.2025, не досліджував будь-які інші документи чи докази, окрім цього подання, які дійсно свідчили б про наявність у діях позивача загрози національній безпеці України або громадському порядку в Україні.

Доводи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про те, що у нього відсутні підстави здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, які викладені компетентним органом, а саме Службою безпеки України, суд оцінює критично, оскільки подання, яке вноситься до відповідного органу ДМС, не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві.

Суд зауважує, що зазначення інформації ГУ СБУ щодо того, що ОСОБА_2 причетний до функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників до України за фіктивними підставами, є недоведеною та невстановленою з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів щодо завершення відкритого чи наявного кримінального провадження за ознаками правопорушення відносно ОСОБА_2 .

Водночас в матеріалах справи відсутні докази притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності громадянином Індії ОСОБА_2 за весь час перебування на території України.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано копій рішень судів, якими позивача визнано винним у вчиненні правопорушень проти національної безпеки України, громадського порядку, а також інших документів, які підтверджують обставини, які зазначені у поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 18.04.2025 № 51/9/2/4-43533, та беззаперечно дають підстави вважати, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні, суд доходить висновку, що спірні рішення не відповідають критерію обґрунтованості.

Положення статті 8 Конвенції передбачають, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Не допускається втручання органів державної влади у здійснення цього права, крім випадків, коли таке втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд враховує, що Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що держави мають право контролювати в`їзд і проживання іноземців на своїй території (зокрема, «Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom, від 28.05.1985 року). Конвенція не гарантує право іноземця на в`їзд або проживання в певній країні, і виконуючи своє завдання з підтримання громадського порядку, договірні держави мають право вислати, наприклад, іноземця, засудженого за кримінальні злочини. Однак їхні рішення в цій сфері повинні тією мірою, якою вони можуть втручатися в право, захищене пунктом 1 статті 8, відповідати закону і бути необхідними у демократичному суспільстві, тобто бути виправданими нагальною соціальною потребою, і , зокрема, пропорційними переслідуваній меті (рішення у справі «Slivenko v. Latvia», № 48321/99).

У рішенні від 19.09.2024 у справі «Тrapitsyna and Isaeva v. Hungary, заява № 5488/22, ЄСПЛ вказав, що Конвенцію слід читати в цілому та тлумачити таким чином, щоб сприяти внутрішній узгодженості та гармонії між її різними положеннями (див., серед багатьох інших джерел, Маргуш проти Хорватії [ВП], № 4455/10, § 128, ЄСПЛ 2014 (витяги), та А та В проти Норвегії [ВП], № 24130/11 та 29758/11, § 133, 15 листопада 2016 р.). Дотримуючись цього принципу гармонійного тлумачення Конвенції, Суд вважає, що у справах щодо заходів, які впливають на дозвіл на проживання іноземця таким чином, що потенційно може призвести до його або її видворення, процесуальні гарантії, передбачені статтею 8 Конвенції, мають тлумачитися у світлі гарантій, передбачених статтею 1 Протоколу № 7, у відповідній частині (див. Mirzoyan проти Чеської Республіки, №№ 15117/21 і 15689/21, § 82, 16 травня 2024 р.) (п. 55).

Також Суд зауважив, що використання конфіденційних матеріалів може виявитися неминучим, якщо на кону стоїть національна безпека. Тому інколи може виникнути необхідність класифікувати деякі або всі матеріали, що використовуються у провадженнях, що стосуються таких питань, і навіть частини рішень, винесених у них (див. «Раза проти Болгарії», № 31465/08, § 53, 11 лютого 2010 року). Однак, навіть якщо під загрозою стоїть національна безпека, концепції законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи, які зачіпають основні права людини, підлягали певній формі змагального провадження перед незалежним органом, уповноваженим розглядати причини рішення та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процедурними обмеженнями щодо використання секретної інформації. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження виконавчої влади про те, що на карту поставлена ??національна безпека (див. рішення у справі «Еймі та інші проти Болгарії» (Amie and Others v. Bulgaria), № 58149/08, § 92, 12 лютого 2013 р.) (п. 56).

У справах, розглянутих згідно зі статтею 1 Протоколу № 7, у яких національна безпека була підставою для оскаржуваного заходу, Суд постановив, що відповідні іноземці повинні бути поінформовані про відповідні фактичні елементи, які змусили компетентні національні органи вважати, що вони становлять загрозу національній безпеці, і їм повинен бути наданий доступ до змісту документів та інформації, на яку посилаються органи влади, без шкоди для можливості встановлення належним чином обґрунтованих обмежень щодо таких інформацію, якщо це необхідно (див., mutatis mutandis, «Лятифі проти колишньої Югославської Республіки Македонії», № 19017/16, § 35, 17 травня 2018 р.; Мухаммад і Мухаммад проти Румунії [ВП], № 80982/12, §§ 128-29, 15 жовтня 2020 р.; і Мірзоян, згадане вище, § 83) (п. 57).

У зв`язку з цим Суд прийме особливу увагу до відповідності інформації, фактично розкритої іноземцю, як щодо фактичних елементів, що лежать в основі відповідного рішення, так і щодо доступу до змісту документів та інформації, на які посилається орган, який ухвалив це рішення, і, якщо ці документи були засекреченими та недоступними для іноземця, щодо того, наскільки доступ до них був наданий представнику іноземця (цит. Мухаммад і Мухаммад). вище, §§ 151 і 154) (п. 59) .

Незважаючи на те, що оцінка виконавчої влади щодо того, що становить загрозу національній безпеці, природно, матиме значну вагу, незалежний орган повинен мати можливість реагувати у випадках, коли посилання на цю концепцію не має розумної підстави у фактах або розкриває тлумачення «національної безпеки», яке є незаконним або суперечить здоровому глузду та є довільним. За відсутності таких гарантій поліція чи інші державні органи зможуть свавільно посягати на права, захищені Конвенцією (див. Аль-Нашіф проти Болгарії, № 50963/99, § 124, 20 червня 2002 р., та Каушал та інші проти Болгарії, № 1537/08, § 29, 2 вересня 2010 р.) (п. 60).

Враховуючи те, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці та/або громадському порядку, документів та інформації, які свідчать про відповідні дії позивача, відомостей про джерела такої інформації, суд приходить висновку, що суб`єктом владних повноважень не доведено, що втручання у права позивача є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до вимог частини 1 та частина 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, саме відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен під час судового розгляду даного спору надати суду всі наявні у нього докази існування тих обставин, якими він обґрунтував спірні рішення відносно позивача.

Суд вважає, що покладений в основу спірних рішень висновок відповідача про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України та громадському порядку, не знайшов свого підтвердження в ході розгляду судом даного спору, оскільки на підтвердження існування обставин та фактів, з якими відповідач пов`язує такий висновок, не надано суду жодного доказу.

Відтак, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спірні рішення відповідача є необґрунтованими, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування цих рішень підлягають задоволенню.

Згідно діючого законодавства України, питання щодо оформлення та видачі посвідки на тимчасове проживання іноземцю визначено Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25 квітня 2018 року №322.

Відповідно до пункту 66 ДМС, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня прийняття рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система "Аркан"), або шляхом надсилання листа.

З огляду на викладене, суд з метою захисту прав та інтересів позивача вважає за необхідне зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області виключити з бази даних БД 1-3 інформацію про вилучення посвідки № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поновити дані посвідки № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в базі даних БД 1-3.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то судові витрати зі сплати судового збору, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 242-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 80114500000079/139 від 12.05.2025 р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №80104200090298 від 06.12.2023 р., виданого громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення №80114500000079/139/1 від 12.05.2025 р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення № 8010130100018384 від 12.05.2025 р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України про примусове повернення громадянина Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження;

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області виключити з бази даних БД 1-3 інформацію про вилучення посвідки № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поновити дані посвідки № НОМЕР_1 від 29.12.2023 р., виданої громадянину Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в базі даних БД 1-3;

Стягнути на користь громадянина Індії ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.