Рішення № 129564957, 11.08.2025, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/492/25

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши в загальному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро Груп», код ЄДРПОУ - 41808702, місцезнаходження - 44731, Волинська область, Володимирський район, місто Устилуг, вулиця Хмельницького Богдана, будинок 32,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПММ-2024», код ЄДРПОУ - 45620316, місцезнаходження 89600, Закарпатська область, Мукачівський район, місто Мукачево, вулиця Соборна, будинок, 24/а,

про стягнення (повернення) попередньої оплати за договором поставки та пені за порушення зобов`язання,

за участі представників сторін:

від позивача адвоката Виш А.А. (на підставі ордеру серії АС №1137939 від 29.04.2025), в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду,

від відповідача не з`явився,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро Груп» (далі позивач), від імені та в інтересах якого діє адвокат Виш Анжела Анатоліївна (згідно ордеру серії АС №1137939 від 29.04.2025) через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 29.04.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПММ-2024» (далі відповідач) 2131678,91 грн, з яких: 1987919,64 грн попередньої оплати за договором поставки №19 від 22.01.2025 та 143759,27 грн пені за порушення зобов`язання в розмірі 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення, нарахованої на підставі пункту 6.2 договору.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем з посиланням на укладення сторонами договору поставки №19 від 22.01.2025 (далі договір), на виконання якого ТОВ «Волинь Агро Груп» на підставі рахунків на оплату №38 від 23.01.2025 на суму 660159,24 грн та №56 від 29.01.2025 перераховано ТОВ «ПММ-2024» згідно платіжних інструкцій №40 від 23.01.2025 і №72 від 04.02.2025 кошти в загальному розмірі 1987919,64 грн як попередня оплата за товар згідно умов договору. Оскільки відповідач не виконав умов договору щодо поставки товару після отримання попередньої оплати, позивачем нараховано пеню згідно умов договору в загальній сумі 143759,27 грн.

Після направлення ТОВ «Волинь Агро Груп» на адресу відповідача претензії вих. №09/04/2025 від 09.04.2025 про виконання договірних зобов`язань, ТОВ «ПММ-2024» зобов`язання з поставки товару не виконало, попередню оплату не повернуло, а тому позивач просить стягнути з відповідача 2131678,91 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2025.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 05.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПММ-2024» про стягнення (повернення) попередньої оплати за договором поставки та пені за порушення зобов`язання (зареєстровану за вх. №02.3.1-05/541/25 від 30.04.2025) залишено без руху. Встановлено позивачу строк - 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 05.05.2025 від представника позивача (ТОВ «Волинь Агро Груп») адвоката Виш А.А. через систему «Електронний суд» надійшла заява від 07.05.2025 про усунення недоліків позовної заяви (зареєстрована за вх. № 02.3.1-02/4454/25 від 08.05.2025), до якої долучені докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.05.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 11.06.2025.

Ухвалами суду від 30.05.2025, від 14.07.2025, 30.07.2025 задоволені клопотання представника позивача ТОВ «Волинь Агро Груп» адвоката Виш А.А. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 11.06.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 24.07.2025.

У судовому засіданні 24.07.2025, проведеному за участі представника позивача суд перейшов до стадії з`ясування обставин справи та дослідження доказів, заслухав вступне слово представника позивача.

Під час заслуховування вступного слова судом з`ясовано у представника позивача, чи надсилалась електронною поштою на e-mail адресу відповідача, чи у інший спосіб письмові заявки на товар, у порядку визначеному абзацом другим пункту 4.1 договору поставки №19 від 22.01.2025. Представник позивача повідомила, що заявка на товар електронною поштою на e-mail адресу відповідача чи інша письмова заявка не надсилалась.

Згідно з ухвалою від 24.07.2025 відкладено розгляд справи по суті на 11.08.2025.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповідей №9562205, 9562240 від 02.05.2025 встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро Груп», код ЄДРПОУ 41808702 та відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ПММ-2024», код ЄДРПОУ 45620316 мають зареєстрований електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копії ухвал Господарського суду Закарпатської області від 13.05.2025, 30.05.2025, 11.06.2025, 24.07.2025 були скеровані позивачу та його представнику, відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету означених учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

Отже, сторони належним чином повідомлялися про дату, час та місце судових засідань, у тому числі призначеного на 12 годину 11.08.2025 судового засідання.

В судове засідання, призначене на 11.08.2025, відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання повторно не з`явився, не подав суду до початку проведення судового засідання заяв та клопотань процесуального характеру з приводу причин своєї неявки.

У судовому засіданні 11.08.2025, судом повідомлено про неявку відповідача та з`ясовано думку представника позивача щодо можливості продовження судового засідання за відсутності відповідача. Представник позивача вважала за можливе продовжити судове засідання.

Щодо неявки відповідача в судові засідання, то суд зазначає, що ТОВ «ПММ-2024», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення підготовчого засідання та розгляду справи по суті, не уповноважило свого представника в підготовче засідання 11.06.2025, а також для участі в розгляді справи по суті 24.07.2025 і 11.08.2025.

За змістом ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Відтак, враховуючи приписи ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; з`ясувавши думку представника позивача щодо можливості продовження розгляду справи без відповідача; враховуючи, що явка представників не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення питань, які вирішуються у судовому засіданні, суд згідно ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: продовжити розгляд справи по суті за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, від якого не надходило заяв і клопотань щодо причин неявки чи про відкладення судового засідання, та враховуючи, що відповідач повторно не уповноважив свого представника для участі в розгляді справи.

У судовому засіданні 11.08.2025, проведеному за участі представника позивача, судом досліджено письмові та електронні докази та пояснення учасника справи, викладені у заявах по суті справи, та під час дослідження письмових доказів представник позивача повідомила, про відсутність узгоджених сторонами письмових заявок на поставку товару, складання яких передбачено пунктом 4.1 договору поставки №19 від 22.01.2025 та вказала, що про поставку товару сторони домовлялися усно під час телефонних розмов.

Щодо термінів поставки, представник позивача просила врахувати пункт 4.1. договору, згідно з яким виставлення рахунку-фактури є погодженням продавця на поставку замовленої партії товару. В такий спосіб представник позивача вважає, що сторони узгодили строк поставки товару. А тому за не поставку товару після отримання попередньої оплати згідно платіжних інструкцій від 23.01.2025 і 04.02.2025, такі обставини є підставами нарахування для стягнення з відповідача пені в загальній сумі 143759,27 грн за порушення зобов`язання в розмірі 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення, нарахованої на підставі пункту 6.2 договору. При цьому, пеня нарахована позивачем з наступного дня після здійснення попередньої оплати відповідно до кожної платіжної інструкції по день звернення до суду із позовом, а саме:

- за період з 24.01.2025 по 29.04.2025 пеня позивачем нарахована у сумі 52089,27 грн за не поставку товару після отримання попередньої оплати згідно платіжної інструкції від 23.01.2025 на суму 660159,24 грн;

- за період з 05.02.2025 по 29.04.2025 пеня позивачем нарахована у сумі 91670 грн за не поставку товару після отримання попередньої оплати згідно платіжної інструкції від 04.02.2025 на суму 1327760,40 грн)

У заключному слові представник позивача просила суд позов задовольнити, а також просила стягнути з ТОВ «ПММ-2024» на користь ТОВ «Волинь Агро Груп» витрати на професійну правничу допомогу та сплату судового збору.

Після заслуховування заключного слова у дебатах представника позивача, відповідно до ч. 1 ст. 219 ГПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши дату та час його проголошення у цьому судовому засіданні.

Повернувшись у судове засідання, 11.08.2025 суд згідно з ч. 6 ст. 233, ч. 1 та 6 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду та повідомив дату складання повного рішення до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суть спору за позицією позивача

Позивач покликається на укладений між сторонами договір поставки №19 від 22.01.2025.

Вказує, що відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар. Відповідно до пункту 2.1, договору ціна товару є договірною та визначається на кожну окрему партію поставки товару в рахунках-фактурах постачальника та/або видаткових накладних та /або актах приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього договору. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку по 100% попередньої оплати, у термін 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено додатками до даного договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями за погодженими письмовими належним чином оформленими заявками покупця, на підставі яких постачальником виставляється рахунок-фактура на оплату кожної партії товару. Виставлення рахунку-фактури є погодженням продавця на поставку замовленої партії товару.

Позивач стверджує, що ТОВ «ПММ-2024», як постачальником, для ТОВ «Волинь Агро Груп», як покупця, виставлено рахунки на оплату №38 від 23.01.2025 на суму 660159,24грн, №56 від 29.01.2025 на суму 1327760,40 грн за товар, а ТОВ «Волинь Агро Груп» оплатило вказані рахунки.

Однак, ТОВ «ПММ-2024» товар згідно виставлених рахунків на адресу ТОВ «Волинь Агро Груп» не поставлено.

Таким чином, позивач вказує, що ТОВ «ПММ-2024», як постачальником, порушено умови договору, а саме порушено встановлений договором строк поставки оплаченого товару на загальну суму 1987919,64 грн.

Пунктом 6.2 договору визначено, що у випадку порушення встановлених даним договором строків поставки (відвантаження) товару постачальник сплачує покупцю пеню в 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

На підставі пункту 6.2 договору, позивачем нарахована пеня у загальному розмірі 143759,27 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 09.04.2025 ТОВ «Волинь Агро Груп» надіслано ТОВ «ПММ-2024» за юридичною адресою зазначеною у договорі та зареєстрованою в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 89600, Закарпатська область, Мукачівський район, місто Мукачево, вулиця Соборна, будинок 24/а претензію з вимогою повернути суму попередньої оплати за товар 1987919,84 грн та сплатити пеню за порушення строків поставки товару в розмірі 111081,17 грн.

Як стверджує позивач, станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповіді на претензію від ТОВ «ПММ-2024» не отримано. Лист з претензією позивача повернуто з причини «Закінчення встановленого терміну зберігання».

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим через невиконання відповідачем зобов`язань за договором, позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з ТОВ «ПММ-2024» на свою користь 2131678,91 грн, з яких: 1987919,64 грн попередня оплата за договором поставки №19 від 22.01.2025 та 143759,27 грн пеня за порушення зобов`язання в розмірі 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

22.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПММ-2024» (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро Груп» (покупець) укладено договір поставки №19 (далі договір), за змістом пункту 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у додатках: заявка та/або видаткових накладних та/або актах приймання-передачі, що підтверджують реалізацію товару.

Передача товару здійснюється окремими партіями, узгодженими сторонами (пункт 1.6 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору, ціна товару є договірною та визначається на кожну окрему партію поставки товару в рахунках-фактурах постачальника та/або видаткових накладних та /або актах приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього договору. Ціна товару включає в себе ПДВ. В залежності від умов поставки в ціну товару включаються витрати з доставки.

Згідно з пунктом 3.1 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку по 100% попередньої оплаті, у термін 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено додатками до даного договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договору або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку-фактурі.

Поставка товару здійснюється окремими партіями за погодженими письмовими належним чином оформленими заявками покупця, на підставі яких постачальником виставляється рахунок-фактура на оплату кожної партії товару. Виставлення рахунку-фактури є погодженням продавця на поставку замовленої партії товару. Номенклатура, кількість, ціна партії товару визначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних. Видаткові накладні підписуються представниками сторін та скріплюються печатками сторін. Умови поставок кожної окремої партії товару узгоджується сторонами у відповідних заявках (пункт 4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що письмова заявка покупця повинна містити бажані умови поставки, в тому числі інформацію щодо місяця поставки (базис), умови поставки товару транспортом покупця/продавця та/або відомості про перевізника покупця/продавця, інформацію щодо кількості товару та його асортимент, дані про транспортні засоби та інформацію щодо водіїв.

Згідно з пунктами 4.3 і 4.4. договору передбачені різні види поставки та умови їх здійснення, а саме: залізничним або автомобільним транспортом на умовах СРТ (указане місце призначення), автомобільним транспортом самовивіз на умовах FCA, автомобільним транспортом постачальника на умовах DDP, автомобільним транспортом, залученим постачальником перевізників на умовах CPT, на умовах EXW (передано на склад постачальника).

Відповідно до пункту 6.1 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному договору винна сторона несе відповідальність згідно чинному законодавству України.

Пунктом 6.2 договору визначено, у випадку порушення встановлених даним договором та додатками строків поставки (відвантаження) товару постачальник сплачує покупцю пеню в 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата пені чи штрафу не звільняє постачальника від зобов`язань по поставці.

Згідно з пунктом 8.1 договору, даний договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2025 року. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна з сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) днів до закінчення кожного періоду дії цього договору про намір припинити його дію, а в частині грошових розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов даного договору.

23.01.2025 ТОВ «ПММ-2024» сформовано рахунок на оплату №38 на загальну суму 660159,24 грн, покупець ТОВ «Волинь Агро Груп».

29.01.2025 ТОВ «ПММ-2024» сформовано рахунок на оплату №56 на загальну суму 1327760,40 грн, покупець ТОВ «Волинь Агро Груп».

На підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань за договором, а саме оплати відповідачу вартості товару на загальну суму 1987919,64 гривень позивач надав наступні документи:

- платіжну інструкцію №40 від 23.01.2025 на суму 660159,24 грн;

- платіжну інструкцію №72 від 04.01.2025 на суму 1327760,40 грн.

09.04.2025 позивачем на адресу ТОВ «ПММ-2024» направлено претензію вих.№09/04/2025, в якій позивач стверджує про порушення відповідачем умов договору поставки, так як останній після отримання коштів на загальну суму 1987919,64 грн згідно платіжних інструкцій №40 від 23.01.2025 та №72 від 04.01.2025, не поставив товар, у зв`язку з чим позивач вимагав поставити товар або повернути такі кошти і сплатити пеню в сумі 111081,17 грн. У той же час в означеній претензії позивач не зазначив щодо досягнутих умов поставки товару згідно умов пунктів 4.1 4.4. договору, не вказав про наявність письмової заявки на поставку товару, а пеню за непоставлений товар визначив з наступного дня після перерахунку коштів відповідно до згаданих платіжних інструкцій.

Направлення позивачем на адресу відповідача претензії вих.№09/04/2025 від 09.04.2025 підтверджено долученими до позовної заяви копіями опису вкладення в цінний лист та накладної №4470300236007 від 09.04.2025.

Згідно відомостей трекінгу поштового відправлення №4470300236007 (з офіційного сайту оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта»), підтверджено повернення на адресу позивача означеної претензії, у зв`язку з поверненням терміну зберігання.

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача на свою користь суму попередньої оплати за договором поставки №19 від 22.01.2025 у загальному розмірі 1987919,64 грн та суму пені у розмірі 143759,27 грн.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України.

Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 3.1 договору, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договору або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку-фактурі.

Відповідно до пункту 4.1 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями за погодженими письмовими належним чином оформленими заявками покупця, на підставі яких постачальником виставляється рахунок-фактура на оплату кожної партії товару. Виставлення рахунку-фактури є погодженням продавця на поставку замовленої партії товару. Номенклатура, кількість, ціна партії товару визначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних. Видаткові накладні підписуються представниками сторін та скріплюються печатками сторін. Умови поставок кожної окремої партії товару узгоджується сторонами у відповідних заявках.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору здійснив попередню оплату вартості товару згідно рахунків на оплату №38 від 23.01.2025 та №56 від 29.01.2025, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні копії платіжної інструкції №40 від 23.01.2025 на суму 660159,24 грн та платіжної інструкції №72 від 04.02.2025 на суму 1327760,40 грн.

Однак, станом на день звернення з позовною заявою до суду, відповідачем не виконано зобов`язання щодо поставки товару на загальну суму 1987919,64 грн.

У зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань у частині фактичної поставки товару, позивач звернувся до останнього із претензією від 09.04.2025 вих.№09/04/2025, за змістом якої вимагав негайно виконати договірні зобов`язання по поставці товару або повернути суму оплаченого товару. Крім того, наголошував на здійсненні оплати пені.

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, провадження № 12-42гс20 з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17, вказано, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Частиною 1 ст. 665 ЦК України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).

Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов`язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов`язання. Отже після пред`явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов`язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов`язання з повернення коштів.

Водночас аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.

Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за договором поставки №19 від 22.01.2025 в частині фактичної поставки товару позивачу суду не надав.

Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар, з урахуванням направленої відповідачу претензії від 09.04.2025, то у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджений, зокрема, платіжними інструкціями №40 від 23.01.2025 на суму 660159,24 грн та №72 від 04.02.2025 на суму 1327760,40 грн.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 1987919,64 грн попередньої оплати за договором поставки №19 від 22.01.2025.

Щодо нарахування пені

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 143759,27 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов`язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у пункті 6.2. договору, що у випадку порушення встановлених даним договором та додатками строків поставки (відвантаження) товару постачальник сплачує покупцю пеню в 30% річних від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ч.2 і 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 учасники цивільних правовідносин мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи ч.2 і 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч.1 ст. 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим ст. 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (п. 6 ч.1 вказаної статті).

Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

В даному аспекті та з урахуванням приписів ст.ст.6 і 627 ЦК України, суд зазначає, що сторони у пунктах 4.1 4.4 договору добровільно врегулювали умови поставки товару, визначивши, що поставка товару здійснюється окремими партіями за погодженими письмовими належним чином оформленими заявками покупця та вказали, що умови поставок (зокрема строки поставок) кожної окремої партії товару узгоджується сторонами у відповідних заявках, у яких повинно бути зазначено умови і терміни поставки, у той же час пункти 4.3 4.4. взагалі передбачають різні умови і види поставки.

Суд зазначає, що до матеріалів справи позивач не долучив письмових заявок покупця, складання яких передбачено умовами пунктів 4.1 та 4.2. договору, з урахуванням яких ТОВ «ПММ-2024» були виставлені рахунки на оплату №38 на суму 660159,24 грн і №56 на суму 1327760,40 грн, сплачені кошти ТОВ «Волинь Агро Груп» згідно платіжних інструкцій №40 від 23.01.2025 на суму 660159,24 грн і №72 від 04.01.2025 на суму 1327760,40 грн.

У судових засіданнях представник позивача повідомляла про відсутність узгоджених сторонами письмових заявок на поставку товару, складання яких передбачено пунктами 4.1. 4.4. договору поставки №19 від 22.01.2025 та вказала, що позивачем пеня у загальній сумі 143759,27 грн нарахована за прострочення, на думку позивача, поставки товару з наступного дня після отримання попередньої оплати згідно платіжних інструкцій від 23.01.2025 і 04.02.2025. Зокрема, за період з 24.01.2025 по 29.04.2025 пеня позивачем нарахована у сумі 52089,27 грн за непоставку товару після отримання попередньої оплати згідно платіжної інструкції від 23.01.2025 на суму 660159,24 грн та за період з 05.02.2025 по 29.04.2025 пеня позивачем нарахована у сумі 91670 грн за непоставку товару після отримання попередньої оплати згідно платіжної інструкції від 04.02.2025 на суму 1327760,40 грн.

Отже, з наявних у справі доказів та з урахуванням пояснень представника позивача у судовому засіданні суд встановив, що сторони письмово не погодили шляхом складання письмових заявок покупця умови поставок (зокрема строки поставок) товару відповідно до рахунків на оплату №38 і №56 та сплачених коштів згідно платіжних інструкцій №40 від 23.01.2025 і №72 від 04.01.2025, а також у справі відсутні інші докази, з яких би вбачалися чіткі зобов`язання відповідача поставити товар до певного строку на умовах поставки, які передбачені пунктами 4.1-. 4.4. договору.

З цього приводу суд не враховує пояснення представника позивача у судовому засіданні, що згідно з пунктом 4.1. договору передбачено, що виставлення рахунку-фактури є погодженням продавця на поставку замовленої партії товару. Врахувавши такі умови договору, суд зазначає, що, виставивши рахунки, копії яких наявні у справі, відповідач лише погодився на поставку товару, однак умови такої поставки, зокрема строки поставки повинні були бути визначені письмовими заявками покупця, чи іншими погодженими сторонами доказами (у письмовому чи електронному варіанті). За відсутності таких погоджених сторонами доказів, враховуючи, що умовами договору не передбачені строки поставки після отримання попередньої оплати, суд виснує, що у даній справі сторони не узгодили зобов`язань відповідача по строку поставки товару після отримання попередньої оплати, що виключає застосування до нього штрафної санкції у виді пені згідно умов договору.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Отже, врахувавши обставини справи і наявні у справі докази, зокрема, врахувавши, що відповідно до умов пункту 6.2 договору сторони передбачили сплату пені у розмірі 30% річних від вартості непоставленого в строк товару виключно за кожний день прострочення; врахувавши відсутність письмових заявок покупця та інших належних, допустимих і достовірних доказів, згідно з якими би було підтверджено взяті на себе відповідачем зобов`язання по поставці товару до певного строку та умови поставки після отримання попередньої оплати, суд виснує про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, так як з наявних у справі доказів не встановлено прострочення відповідачем строку поставки товару, оскільки такий строк поставки сторонами договору не визначений.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені з підстав непогодження сторонами у передбачений договором спосіб строк та умови поставки, у той же час, суд звертає увагу, що такі висновки суду не спростовують наявність підстав для стягнення з відповідача (повернення) суми попередньої оплати за договорами, оскільки позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати згідно претензії від 09.04.2025 та з врахуванням приписів закону, згідно з якими покупець вправі звернутися до суду і шляхом пред`явлення до відповідача безпосередньо позовної заяви про повернення таких коштів попередньої оплати.

Щодо цього, судом враховано, що у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17,від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

З положень ч. 1, п.п.1, п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява у справі подана в електронному вигляді через систему «Електронний суд».

Оскільки позивачем позовну заяву подано в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

У зв`язку з наведеним, при подачі позову про стягнення 2131678,91 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 25581,00 грн згідно платіжної інструкції №379 від 29.04.2025.

За таких обставин, встановивши наявність підстав для частково задоволення позову та стягнення з відповідача 1987919,64 грн у справі за позовними вимогами про стягнення з відповідача 2131678,91 грн, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, суд стягує з відповідача сплачений позивачем судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 23855,83 грн (з урахуванням подачі позову в електронній формі).

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПММ-2024» (код ЄДРПОУ - 45620316, місцезнаходження 89600, Закарпатська область, Мукачівський район, місто Мукачево, вулиця Соборна, будинок, 24/а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро Груп» (код ЄДРПОУ - 41808702, місцезнаходження - 44731, Волинська область, Володимирський район, місто Устилуг, вулиця Хмельницького Богдана, будинок 32) 1987919,64 грн (один мільйон дев`ятсот вісімдесят сім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 64 копійки) попередньої оплати за договором поставки №19 від 22.01.2025 та 23855,83 грн (двадцять три тисячі вісімсот п`ятдесят п`ять гривень 83 копійки) у повернення сплаченого судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено і підписано 15.08.2025.

Суддя С.В.Сисин