Рішення № 129564783, 12.08.2025, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

12 серпня 2025 року Справа № 926/935/25

Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик за участю помічника судді Петровської В., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/935/25

За позовом Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, вул.Якоба Петровича, 18)

до відповідача Чернівецької обласної організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок (58002, м.Чернівці, вул.Степана Бандери, 5)

Про звільнення приміщення та стягнення неустойки в сумі 32175,48 грн

За участі представників:

Від позивача: Іванович Л.Є. представник (згідно витягу ЄДР)

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Управління комунальної власності Чернівецької міської ради звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької обласної організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок про звільнення приміщення за адресою: м.Чернівці, вул.Степана Бандери, 5, шляхом передачі його за актом приймання-передавання та стягнення неустойки в сумі 32175,48 грн.

В обгрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що між Департаментом розвитку Чернівецької міської ради (правонаступником якого є Управління комунальної власності Чернівецької міської ради) та Чернівецькою обласною організацією громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок 27.05.2020 року укладено договір оренди нежитлових приміщень №15, за яким позивач передав відповідачу в платне користування нежитлове приміщення загальною площею 83,4 кв.м. за адресою: м.Чернівці, вул.С.Бандери, 5, строком до 28.02.2022 року, а орендар зобов`язався своєчасно сплачувати орендну плату.

Після закінчення дії договору орендар об`єкт оренди не повернув, а тому, позивач нарахував відповідачу неустойку 32175,48 грн за період з 04.09.2024 року по 31.03.2025 року, яку просить стягнути в судовому порядку, та повернути приміщення орендодавцеві.

24.03.2025 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№935 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано судді Гушилик С.

Ухвалою суду від 27.03.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.04.2025 року.

Ухвалами суду від 17.04.2025 року та від 06.05.2025 року відкладено підготовче засідання.

08.05.2025 року від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№1951) та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог (вх.№1952), посилаючись на те, що договір укладений 27.05.2020 року є новим договором, який оформлено між сторонами окремим документом, і не є продовженням дії іншого договору, тому продовження його дії вперше відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна". На початок війни в Україні строк дії договору не закінчився, про що свідчить постанова КМУ №634 від 27.05.2022 року, а тому відповідач продовжує правомірно користуватись орендним майном.

19.05.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№1650), в обгрунтування якої зазначає, що договір оренди є припиненим, оскільки строк договору закінчився, а позивач в порушення чинного законодавства не подав документи для участі в аукціоні на продовження договору оренди та не скористався своїм переважним правом на продовження договору.

Ухвалою суду від 21.05.2025 року продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 19.06.2025 року.

Ухвалою суду від 19.06.2025 року відкладено підготовче засідання на 25.06.2025 року.

Ухвалою суду від 25.06.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі (вх.№2035 від 20.06.2025р.), закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 29.07.2025 року.

У зв`язку з неявкою представника відповідача у судове засідання 29.07.2025 року, суд ухвалою від 29.07.2025 року відклав судове засідання на 12.08.2025 року.

06.08.2025 року від представника позивача надійшла заява про часткову відмову від позову в частині звільнення приміщення (вх.№2628), посилаючись на те, що 31.07.2025 року відповідачем повернуто приміщення за актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, а відтак підстави вирішення даного предмету спору відпали, у зв`язку із чим частково відмовляється від позовних вимог.

У судовому засіданні 12.08.2025 року представниця позивача підтримала заяву про часткову відмову від позовних вимог, при цьому, позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 32175,00 грн підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на те, що відповідач визнав наявність у нього заборгованості по сплаті неустоки в підписаній анкеті про стан майна і розрахунок за договором оренди №15 від 27.05.2020 року, яка є додатком до акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади від 31.07.2025 року.

Відповідач явку свого уповноваженого представника у судове засідання в черговий раз не забезпечив, причину неявки суд не повідомив.

Суд зазначає про належне ним виконання обов`язку щодо повідомлення усіх учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача повідомлено, шляхом надіслання ухвал суду в електронній формі до його Електронного кабінету, поштовим зв`язком та оприлюдненням в електронній формі в Державному реєстрі судових рішень.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як визначено ч.11 ст.242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п.17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя №845/0/15-21 від 17.08.2021 року, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС унормовано, що підсистема Електронний суд забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Згідно з п.42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 року у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

За змістом ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі №921/6/18).

Ухвали суду були внесена до АСДС та автоматично направлена в електронний кабінет відповідача та доставлені до його електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив. Таким чином, в розумінні ст.ст.120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить висновків про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі документами.

Завдання господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справі, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держав.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013р., "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012р.).

Також Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Заслухавши пояснення представниці позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, спір, що є предметом розгляду даної справи, виник у зв`язку з укладенням та виконанням сторонами договору оренди нерухомого майна №15 від 27.05.2020 року (далі договір), за умовами якого Департамент розвитку Чернівецької міської ради (орендодавець) передав Чернівецькій обласній організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок (далі орендар) на підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради №325/9 від 03.05.2000 року, № 242/8 від 08.04.2003 року, № 201/9 від 28.04.2020 року та заяви від 07.03.2019р. (вх.№02/01-11-75/0) в строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху будівлі літ.А (прим. (6-1)-(6-8)), загальною площею 83,4 кв.м, розташовано за адресою: м.Чернівці, вул. Бандери Степана, 5, з метою використання під службові (далі об`єкт) (п.1.1 договору).

У відповідності до п.п.1.2-1.4 договору, вартість об`єкта оренди відповідає бухгалтерським документам балансоутримувача. Об`єкт є переданим орендарю по акту приймання-передання, складеному сторонами 15.04.2003 року до договору оренди №152 від 15.04.2003 року. Опис технічного стану об`єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передавання, який підписується сторонами або їх уповноваженими представниками.

Цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 29 березня 2019 року до 28 лютого 2022 року (включно). Обчислення строку дії договору починається з моменту його укладення. Моментом укладення цього договору є дата підписання його сторонами та скріплення печатками сторін (п.1.5, 1.6 договору).

Згідно п.п.2.1 2.5 договору, за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Положення про порядок розрахунку плати за оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Чернівців, затвердженого міською радою, та на дату укладення цього договору, місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, до є додатком до цього договору на дату його укладення з урахуванням ПДВ становить: 1962,56 грн. Нарахування орендної плати починається з дня підписання договору. Орендна плата за перший місяць сплачується орендарем залежно від кількості календарних днів оренди майна. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції попереднього місяця, що визначається Державною службою статистики України. Орендар щомісячно самостійно розраховує орендну плату з урахуванням податку на додану вартість та сплачує її впродовж поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. При цьому в платіжному документі вказується загальна сума та сума податку на додану вартість. Орендар має право сплачувати оренду плату авансом за будь-який період в межах строку дії цього договору.

Розмір орендної плати може бути переглянуто за погодженням сторін або на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики і розрахунку, зміни цін і тарифів (ставки орендної плати), істотної зміни стану об`єкта оренди та в інших випадках, передбачених чиниш законодавством, в тому числі рішеннями міської ради, що набрали чинності, у порядку визначеному законодавством. Починаючи з першого числа наступного місяця на суму недоїмки нараховується пеня за кожний день прострочення платежу д моменту повного погашення суми заборгованості по орендній платі, включаючи день оплати, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, ш діяла у період, за який сплачується пеня. Надлишково сплачена сума орендної плати підлягає поверненню у встановленому порядку орендарю або зараховується в рахунок наступних орендних платежів. В разі припинення або розірвання цього договору орендар сплачує орендну плату по день передачі орендодавцеві об`єкта оренди за актом приймання передання (п.п.2.12 2.15 договору).

Пунктом 5.6 договору унормовано, що у разі несвоєчасного повернення орендарем майна при припиненні або розірванні цього договору він сплачує орендодавцю додатково компенсацію за використання майна в розмірі подвійної орендної плати по день передачі його орендодавцеві за актом приймання- передання. В разі відмови орендаря від складання та підписання акта приймання-передання об`єкта оренди, такий акт складається комісією, створеною орендодавцем.

Одностороння відмова від цього договору не допускається. Цей договір припиняється в разі: а) закінчення строку, на який його було укладено; б) відчуження об`єкта оренди його власником; в) банкрутства орендаря; г) загибелі (знищення) об`єкта оренди; ґ) ліквідації орендодавця; д) скасування (припинення) державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності орендаря. Договір може бути розірвано за погодженням сторін. на вимогу однієї з сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених цим договором та законодавчими актами України. Зміна умов цього договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не буде встановлено законодавством або визначено умовами цього договору. Зміни та доповнення, що вносяться до цього договору, розглядаються сторонами протягом 30 (тридцяти) календарних днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Заяви, пропозиції, повідомлення, претензії щодо змін, розірвання, припинення, продовження цього договору на новий термін та щодо інших його умов, надсилаються сторонами рекомендованими (цінними) листами з повідомленнями про їх вручення за адресами, зазначеними у цьому договорі (п.п.7.1 7.6 договору).

У відповідності до п.п.7.7, 7.8 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, якщо інше не встановлено законодавством. Зазначені дії оформляються додатковим договором до договору оренди, який є невід`ємною частиною договору, чи може укладатись новий договір. Після закінчення строку дії цього договору, орендар має переважне право, за інших рівних умов, на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов цього договору, крім випадків, коли об`єкт оренди необхідний для потреб орендодавця або з інших підстав, визначених законодавством.

Слід зазначити, що орендні правовідносини між сторонами тривають з 2003 року, про що свідчить акт приймання-передачі об`єкта від 15.04.2003 року нежитлових приміщень, за яким позивач передав відповідачу в платне користування нежитлове приміщення загальною площею 83,4 кв.м. за адресою: м.Чернівці, вул.С.Бандери, 5, заяви відповідача про продовження договору оренди приміщення №124 від 29.05.2013 року, додатковий договір від 11.04.2016 року, переписка між сторонами щодо продовження строків оренди приміщення.

01.07.2021 року між орендодавцем та орендарем укладено додатковий договір №1 до договору оренди нерухомого майна №15 від 27.05.2020 року, яким змінено орендодавця, а саме: з Департаменту розвитку Чернівецької міської ради на Управління комунальної власності Чернівецької міської ради.

26.11.2021 року орендарем надано орендодавцю заяву, якою просить укласти договір №15 від 27.05.2020 року на новий термін в новій редакції та підтверджує поінформованість про оголошення проведення аукціону на продовження договору оренди в електронній торговій системі.

10.05.2022 року Управлінням комунальної власності здійснено оголошення щодо проведення аукціону на продовження договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, за адресою: м.Чернівці, вул.Степана Бандери, 5, загальною площею 83,4 кв.м., яке розміщено на сайті Прозоро. Продажі.

14.06.2022 року відбувся електронний аукціон №LLP001-UА-20220510-35893, який затверджений наказом Управління комунальної власності ЧМР від 05.07.2022 року №237, за результатами якого переможцем щодо передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, за адресою: м.Чернівці, вул.Бандери Степана, 5, а саме: нежитлові приміщення першого поверху (6-1)-(6-8) будівлі літ.А загальною площею 83,40 кв.м., терміном на 5 років, стала ФОП Нагорняк Лариса Йосипівна.

12.07.2022 року орендодавцем повідомлено орендаря про необхідність звільнення приміщення та підписання Акту повернення з оренди нерухомого майна (лист №14/03/1030), в термін до 19.07.2022 року, яке надіслано орендарю 14.07.2022 року на його електронну адресу.

Наказом Управління комунальної власності Чернівецької міської ради №336 від 11.09.2023 року визначено здійснити перерахунок зобов`язань відповідача за несвоєчасно повернення орендованого приміщення.

Листом орендодавця №14/01-11/2068 від 03.12.2023 року повідомлено орендаря про нарахування неустойки та яким просить повернути орендоване приміщення згідно акту.

04.12.2023 року комісією складено акт обстеження об`єкту нежитлового приміщення, яким підтверджено, що відповідачем використовується орендоване приміщення.

Чернівецькою обласною організацією громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок 15.12.2023 року орендодавця надіслано лист в якому останній просить прийняти приміщення по акту прийому-передачі та одночасно передати його ФОП Нагорняк Л.Й.

Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради 27.12.2023 року надано відповідь на лист орендодавця, яким зазначає, що готове прийняти за актом повернення майна приміщення, однак заперечує щодо його передачі ФОП Нагорняк Л.Й., посилаючись на те, що в судових інстанція триває спір щодо передачі об`єкта оренди вказаному підприємцю.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У справі, що розглядається, на спірні правовідносини поширюється дія норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які регулюють орендні правовідносини.

Між сторонами у справі виникло зобов`язання з приводу оренди нерухомого майна на підставі договору оренди в силу п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.

При дослідженні доказів судом з достовірністю встановлено, що дійсно між позивачем та відповідачем багато років тривали орендні правовідносини, в останнє сторони уклали договір оренди нерухомого майна 27.05.2020 року №15 та визначили строк його дії до 28.02.2022 року. Після закінчення строку дії договору орендар не повернув орендодавцеві приміщення, в аукціоні на продовження дії оренди участь не прийняв, а відтак після оголошення результатів аукціону, Управління комунальної власності уклало договір оренди з переможцем аукціону та просило Чернівецьку обласну організацію громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок повернути орендоване майно орендодавцеві. Відповідач орендоване приміщення не повернув, а тому, Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, станом на день подання позовної заяви до суду, нарахувало неустойку в розмірі 32175,48 грн, та звернулося до суду з вимогою про звільнення приміщення та стягнення неустойки.

Позивачем, під час розгляду справи, подано заяву про часткову відмову від позову в частині звільнення приміщення у зв`язку із поверненням відповідачем орендованого приміщення позивачу, про що суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно п.1 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

В той час, ч.ч.1-3 ст.191 ГПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п.4 ч.1 ст.231 ГПК України).

Суд, дослідивши заяву представника позивача про відмову від позову, зазначає, що остання підписана Іванович Л.Є., яка згідно витягу з ЄДР є уповноваженим представником позивача, що не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, підписана уповноваженою особою, а відтак суд вважає за необхідне прийняти часткову відмову позивача від позову в частині звільнення приміщення та закрити провадження у справі в цій частині спору.

Також, суд роз`яснює сторонам, що відповідно до ч.3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Разом з тим, ч.4 ст.231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір закріплено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Із врахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для повернення позивачу судового збору, сплаченого ним за звернення до суду з вимогою про звільнення приміщення, оскільки провадження у справі закрито у зв`язку з його відмовою від даної вимоги.

Що ж до вимоги позивача про стягнення неустойки, суд дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Із змісту ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом.

Оскільки орендоване майно є державною власністю, до спірних правовідносин застосовуються і положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон).

В силу приписів ч.1 ст.2 Закону - орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

При дослідженні доказів, судом встановлено, що між сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна №15 від 27.05.2020 року, за умовами якого позивач передав відповідачу у строкове платне користування нежиле приміщення, яке належить на праві власності територіальній громаді м.Чернівці, строк такої оренди сторони погодили до 28.02.2022 року, після закінчення строку дії договору, орендодавець оголосив про проведення аукціону на продовження оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, за адресою: м.Чернівці, вул.Степана Бандери, 5, проте, відповідач участь в аукціоні не взяв, отже, укладений між позивачем та відповідачем договір оренди № 15 є припиненим у зв`язку із закінченням його дії та укладенням договору з переможцем аукціону.

Неповернення майна після закінчення його дії послугувало підставою звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном у період з 04.09.2024 року по 31.03.2025 року в сумі 32175,48 грн, яка з урахуванням відмови позивача від позовної вимоги про звільнення приміщення, є предметом подальшого судового розгляду.

Відповідно до абзацу 2 п.1 ст.193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (ч.1 ст.180 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частинами 4, 5 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У відповідності до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містить ст.283 ГК України, згідно яких за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ст.ст.763, 764 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором; якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Строк договору оренди як істотна умова договору оренди згідно ст.284 ГК України визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Приписами ст.291 ГК України встановлено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено; правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позовні вимоги у даній справі про сплату неустойки обґрунтовані посиланням на приписи наведеної норми Цивільного кодексу України.

Застосування зазначеної неустойки обумовлюється тим, що зобов`язання наймача з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 року по справі №916/2724/18, зазначає, що при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч.2 ст.785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст.614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Верховний Суд зазначає у наведеній постанові, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч.2 ст.785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків та здійсненні своїх суб`єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.

За змістом ст.ст.610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч.2 ст.785 ЦК України. Законодавцем у ч.1 ст.614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Позивач за період неправомірного користування відповідачем об`єктом оренди після припинення дії договору заявив до стягнення з останнього неустойки в подвійному розмірі орендної плати, яка склала 32175,48 грн.

Слід відмітити, що позивач надав докази стосовно того, що вчиняв всі можливі від нього дії для повернення йому приміщення, так в матеріалах справи містяться повідомлення про оголошення аукціону на продовження договору оренди, листи з вимогою звільнити приміщення, повідомлення про нарахування неустойки, акт обстеження об`єкта нежитлового приміщення від 04.12.2023 року, відповідно до якого на момент обстеження приміщення та ключі від нього по акту повернення орендованого майна орендодавцю не передано.

Також варто наголосити, що таке повернення відбулося лише під час розгляду справи в суді, а відтак, суд прийшов висновку, що відповідач виконав свій обов`язок щодо повернення наймодавцеві об`єкт оренди після закінчення дії договору, а саме: 31.07.2025 року між орендарем та орендодавцем підписано акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької територіальної громади, що прямо визначено ч.2 ст.795 ЦК України.

Як вже зазначалось вище, п.5.6 договору унормовано, що у разі несвоєчасного повернення орендарем майна при припиненні або розірванні цього договору він сплачує орендодавцю додатково компенсацію за використання майна в розмірі подвійної орендної плати по день передачі його орендодавцеві за актом приймання- передання. В разі відмови орендаря від складання та підписання акта приймання-передання об`єкта оренди, такий акт складається комісією, створеною орендодавцем.

Слід зазначити, що відповідач підписуючи акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької територіальної громади також визнав свою заборгованість по сплаті несутойки, підписавши анкету про стан майна і розрахунок за договором оренди №15 від 27.05.2020 року, яка є додатком до такого акту.

Відповідно суд прийшов висновку, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо своєчасного повернення наймодавцеві об`єкт оренди після закінчення дії договору, а відтак нарахування неустоки є правомірним заходом.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок неустойки за неповернення майна в розмірі 32175,48 грн після припинення дії договору та визнано його арифметично правильним та обґрунтованим, а відтак, позовна вимога про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за період з 04.09.2024 року по 31.03.2025 року в розмірі 32175,48 грн підлягає задоволенню.

Що ж стосується тверджень відповідача що договір оренди продовжив свою дію у відповідності до Постанови КМУ №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану від 27.05.2022 року пунктом 5 якої визначено, що договори оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації та визначається із урахуванням переліку визначених територій, то таке твердження спростовується наступним.

Постанова Кабінету Міністрів України №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану підписана 27.05.2022 року, тоді як оголошення аукціону на продовження оренди відбулося 10.05.2022 року, тобто до прийняття вище виказаної Постанови.

Пунктом 151 Порядку №483, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 року визначено, що у разі коли переможцем аукціону став чинний орендар, між орендодавцем, балансоутримувачем та чинним орендарем укладається додаткова угода про продовження договору оренди майна. Додаткова угода укладається шляхом викладення договору оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди. У разі відмови балансоутримувача від підписання додаткової угоди про продовження договору оренди така угода укладається між орендодавцем та чинним орендарем. Додаткова угода про продовження договору оренди майна оприлюднюється в порядку та строки, передбачені цим Порядком для оприлюднення договорів оренди. Якщо переможцем став інший учасник аукціону, договір з чинним орендарем припиняється у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено. При цьому якщо строк дії договору оренди з чинним орендарем закінчився, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого п.152 цього Порядку.

Чернівецька обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок не подала заявки на участь в аукціоні та тим самим не прийняла участь у аукціоні на продовження договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, за адресою: м.Чернівці, вул.Бандери Степана, 5, а відтак не скористалася своїм переважним правом на продовження договору оренди, що і стало причиною укладення договору оренди з іншою особою (переможцем аукціону).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain).

У висновках Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, відповідно до ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до п.п.1- 3 ч.1 ст.237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд звертається загалом до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.86 ГПК).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням майнової вимоги позивача про стягнення неустойки, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в цій частині покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, п.4 ст.231, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Прийняти відмову від позову Управління комунальної власності Чернівецької міської ради в частині звільнення приміщення (вх.№2628 від 06.08.2025р.)

2.Позовні вимоги Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, вул.Якоба Петровича, 18) до Чернівецької обласної організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок (58002, м.Чернівці, вул.Степана Бандери, 5) про звільнення приміщення та стягнення неустойки в сумі 32175,48 грн - задовольнити частково.

3.Стягнути з Чернівецької обласної організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок (58002, м.Чернівці, вул.Степана Бандери, 5, код 03928487) на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, вул.Якоба Петровича, 18, код 44388619) неустойку в розмірі 32175,48 грн та 2422,40 грн судового збору.

4. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо звільнення приміщення.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 15.08.2025 року

Суддя Світлана ГУШИЛИК