Рішення № 12954700, 06.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2010 р. Справа № 47/277-10

вх. № 9766/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Гончар О.О. довіреність №1 від 27.10.2010 р.;

відповідача - Мудракової Л.О. довіреність №02 від 04.01.10 р.;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Лайнстар", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Енерготехніка", м. Харків

про стягнення 6702,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Лайнстар" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Енерготехніка" суми основного боргу у розмірі 5 898,00 грн., пені у розмірі 466,20 грн., штрафу у розмірі 117,36 грн., 3% річних у розмірі 80,54 грн. та суми індексу інфляції у розмірі 170,17 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору поставки №64 від 01.02.2010 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 листопада 2010 року було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на "24" листопада 2010 р. о 11:15.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулося 24 листопада 2010 року позовні вимоги підтримував в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні, яке відбулося 24 листопада 2010 року заперечував проти позовних вимог Приватного підприємства "Лайнстар", підтримав обставини викладені у відзиві на позов, який ним наданий через канцелярію господарського суду Харківської області 23 листопада 2010 року за вх.№30120. Суд розглянувши відзив на позов та додані до нього документи, визнав за необхідне долучити їх до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24 листопада 2010 року оголошувалась перерва до 06 грудня 2010 року о 11-30 годині.

У судовому засіданні 06 грудня 2010 року присутній представник позивача надав заяву (клопотання) про зменьшення розміру позовних вимог (вх.№30600), в якому у зв"язку із технічною помилкою допущеною позивачем у позові, щодо вказання періоду прострочення відповідачем оплати товару уточнює суми заявлені до стягнення та просить стягнути з відповідача: суму основного боргу у розмірі 5 868,00 грн., пеню у розмірі 444,58 грн., штрафу у розмірі 117,36 грн., 3% річних у розмірі 78,13 грн., суми індексу інфляції у розмірі 170,17 грн., що разом становить 6 678,24 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Враховуючи, що згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд приймає заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, та пояснив, що товар поставлений позивачем на виконання своїх зобов"язань за договором відповідачем є нереалізований та відповідно листа вих. №380 від 02.11.2010 р. він звертався з проханням повернути товар, але позивач на зазначений лист не відповів.

Позивачем у позовній заяві було викладено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на п/р 26008198136001 в ХГРУ "Приватбанк", МФО 351533, та на майно відповідача в сумі позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє у його задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776, суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Ретельно дослідивши підстави, викладені в заяві в обгрунтування забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що заява позивача не обгрунтована належними доказами та позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення повноважних представників позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 лютого 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №64.

Відповідно до умов даного Договору Постачальник - Позивач взяв на себе зобов'язання поставити покупцю - відповідачу, а покупець взяв зобов"язання прийняти та оплатити постачальнику у суворо передбачений договорому договорі сторонами строк поставленої продукції (Товар). Право власності на товар переходить з моменту передачі товару.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач належним чином виконував свої зобов"язання за договором, а саме поставив товар відповідачу на загальну суму 5 868,00 гривен., що підтверджується видатковою накладною: №1680 від 05.05.2010 р. на суму 5 868,00 грн.

Відповідач отримав товар, що підтверджується підписом повноважного представника відповідача на вищевказаній видатковій накладній та не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні, але вартість товару не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 5 868,00 грн.

Між позивачем та відповідачем підписаний Акт звірки за період січень 2010 р.-липень 2010 р. взаєморозрахунків, відповідно якого сума боргу відповідача складає 5 868,00 грн., тобто відповідачем сума боргу не спростовується.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 червня 2010 року позивачем в порядку досудового врегулювання спору на адресу відповідача була направлена претензія №1 з вимогою оплатити заборгованість у строк до 09 липня 2010 року, але відповідач не відреагував та суму боргу не сплатив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 5 868,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 444,58 грн., штраф у розмірі 117,36 грн., 3% річних у розмірі 78,13 грн., суми індексу інфляції у розмірі 170,17 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.8.2. Договору у разі прострочки поставки (оплати) продукції, винна сторона сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, що не звільняє винну сторону від виконання своїх обов`язків за договором.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, шрафу, індексу інфляції та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 102,00 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову - відмовити.

2. Прийняти заяву про зменьшення розміру позовних вимог та розгляд справи продовжити з урахуванням цих змін.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Енерготехніка" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, б.18, кв. 210, п/р 26008198136001 в ХГРУ "Приватбанк" в м. Харків, МФО 351533, ІПН 226781520391, св-во платника ПДВ 30009826) на користь Приватного підприємства "Лайнстар" (61121, м. Харків, вул. Світла, б.13-А, кв. 9, п/р 260008200000086 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", м. Харків, МФО 351016, код ЄДРПОУ 36626857, ІПН 366268520341, св-во платника ПДВ 100254069) суму основного боргу у розмірі 5 868,00 грн., пеню у розмірі 444,58 грн., штраф у розмірі 117,36 грн., 3% річних у розмірі 78,13 грн., суми індексу інфляції у розмірі 170,17 грн., держмито у розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/277-10

Повне рішення складене 08 грудня 2010 року.