Постанова № 1294743, 05.12.2007, Харківський апеляційний адміністративний суд

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Мегастіл», звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ м. Суми від 12.03.07 р. № 0000332311/0/15989 на суму 20007 грн., № 0000332311/0/15990 на суму 53579,9 грн., посилаючись на неправомірність донарахування ПДВ та податку на прибуток.

Постановою Господарського суду Сумської області від 07.05.07 р. по справі № АС 12/148-07 позов був задоволений і скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ м. Суми від 12.03.07 р. № 0000332311/0/15989 на суму 20007 грн., № 0000332311/0/15990 на суму 53579,9 грн.

Відповідач не погодився з постановою суду і звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що прийнята постанова не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, посилаючись на положення законів України «Про ПДВ», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про автомобільний транспорт», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р., спільного наказу Мінтранспорту України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» № 488/346 від 29.12.95 р., Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р., лист Державного Комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва № 6197 від 08.08.06 р.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу наполягає на законності та обґрунтованості судового рішення і просить залишити без змін постанову суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши судове рішення, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, пояснення представників сторін в судовому засіданні, дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт виїзної планової перевірки № 1237/2311/33814161/23 від 01.03.07 р. підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.11.05 р. по 31.12.06 р. При проведенні даної перевірки перевіряючими були виявлені порушення платником податків вимог п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.2, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пов'язані з тим, що позивач на протязі 2006 р. до складу валових витрат включав витрати з придбання транспортних послуг по транспортуванню вантажів автомобільним транспортом в сумі 171385,0 грн. на підставі актів виконаних робіт за відсутності товарно-транспортних накладних, типова форма яких зазначена спільним наказом Міністерства Транспорту України, Мінстату України № 488/346 від 29.12.95 р. і є обов'язковою.

З посиланням на те, що вищевказаний спільний наказ не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України, як це передбачено Указом Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правих актів міністерств та інших органів виконавчої влади", а тому не є обов'язковим для виконання, та на Повідомлення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва з метою виконання рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва № 17-02/10 від 16.10.98 р. «Про необхідність усунення порушення вимог Указу Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» № 79/98 від 03.02.98 р. дія спільного наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.96 р. № 228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів» зупинена від дня повідомлення, судом першої інстанції зроблений висновок стосовно того, що вимоги відповідача про необхідність оформлення товарно-транспортних накладних є необов'язковим.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки в постанові суду зроблене посилання на неіснуючий нормативний акт - повідомлення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва з метою виконання рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва № 17-02/10 від 16.10.98 р. «Про необхідність усунення порушення вимог Указу Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» № 79/98 від 03.02.98 р.

За вказаним номером, від вказаної дати Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва було прийняте рішення «Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 № 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" Мінтрансом України та Держкомстатом України». В резолютивній частині даного рішення у зв'язку з виявленням положень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва вирішив запропонувати Міністерству транспорту України та Державному комітету статистики України в місячний термін внести зміни в наказ N 228/253 від 07.08.96 р., оскільки він містить норми, які стримують розвиток підприємницької діяльності. Щодо призупинення дії спільного наказу, то дані висновки містяться у Прикінцевих висновках та рекомендаціях Додатку «Обґрунтування» до вищевказаного рішення.

Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що ч. 2 та ч. 3 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» для осіб, що здійснюють вантажні перевезення на договірних умовах передбачена наявність товарно-транспортної накладної або іншого, визначеного законодавством документ на вантаж, тобто чинне законодавство допускає відсутність товарно-транспортної накладної в разі наявності інших документів на вантаж, оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не можуть вважатися документом на вантаж, а тільки підтверджують, що послуги були надані, проте не мають відомостей про вантаж.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи копій актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), в них відсутні відомості про вантаж, який перевозився, а тільки вказані маршрут перевезення, відстань та вартість вказаних послуг.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що в договорах на транспортне обслуговування, копії яких залучені до матеріалів справи передбачено, що перевізник (договір № 145 від 26.04.06 р., укладений позивачем з ТОВ «ВИСТ і Ко») зобов'язаний передати вантаж замовнику (ТОВ «Мегастіл») або отримувачу з належною відміткою в ТТН та оригінали документів (договір, заявка на перевезення вантажу, рахунок на оплату, акт виконаних робіт, податкова накладна) і копія ТТН з відміткою вантажоотримувача; замовник (ТОВ «Мегастіл») зобов'язаний забезпечити своєчасне та правильне оформлення товарно-супровідних документів (ТТН, накладних на кількість вантажу) та інших документів, які гарантують безперешкодний рух вантажу по території України (договір № кіз 180506 від 18.05.06 р., укладений позивачем з СПД ФО ОСОБА_1); замовник (ТОВ «Мегастіл») забезпечує виконавця супровідними документами на вантаж, що перевозиться (договір № 21006 від 02.10.06 р., укладений позивачем з ПП ОСОБА_2). Також необхідність оформлення ТТН передбачено в заявці № 5 від 06.2006 р. (перевізник СПД ФО ОСОБА_3), від 27.03.06 р. (перевізник ПП ОСОБА_4).

Також, як вбачається з наданого до матеріалів справи договору б/н від 09.10.06 р. на транспортно-експедиційне обслуговування, укладеного позивачем з ТОВ « Луганськ - Корнет», останній зобов'язувався укласти від свого імені, за дорученням, за рахунок та в інтересах ТОВ «Мегастіл» договори з перевізниками вантажів. При цьому замовник (ТОВ «Мегастіл») зобов'язувався надавати експедитору на пред'явлений до перевезення вантаж ТТН встановленої форми.

Оскільки вище переліченими договорами було передбачено обов'язкове оформлення ТТН та супровідних документів на вантаж, які повинні бути у наявності у позивача по даній справі, який є стороною за вказаними договорами, твердження позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про необов'язковий характер цих документів, є безпідставними і не враховують фактичних обставин.

Колегія суддів також вважає доцільним відмітити, що твердження позивача, з яким погодився суд першої інстанції, про те, що отримані за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) послуги по перевезенню вантажів були належним чином оплачені, не підтверджені належними доказами, оскільки наданими до матеріалів справи договорами та заявками на перевезення передбачено проведення платежів на підставі рахунків-фактур або рахунків, банківським переказом, тоді як до матеріалів справи не надані рахунки-фактури або рахунки, копії платіжних доручень на оплату, а надані копії товарних чеків, квитанцій до прибуткових касових ордерів, що свідчить про проведення розрахунків в готівковій формі. Проте в товарних чеках та квитанціях до прибуткових касових ордерів не вказано в оплату якого рахунку або за які перевезення сплачені кошти, коли ці послуги були отримані.

Зважаючи на те, що позивачем не надані належні докази (в розумінні ст. 70 КАС України) того, що ним були понесені (нараховані) витрати за транспортні послуги, які пов'язані з його господарською діяльністю (відсутні докази того, що перевозилися продукція власного виробництва або товари, придбані для подальшої реалізації, придбані за дорученням та ін.), оплата здійснювалася за послуги, отримані у відповідні звітні періоди (в розумінні приписів п. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), колегія суддів дійшла до висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність порушень з боку позивача вимог п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно приписів вказаної норми не належать до складу валових витрат буд-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Оскільки позивачем не надані до суду першої інстанції та до апеляційної інстанції передбачені вказаною нормою документи, а їх відсутність у підприємства на час проведення перевірки і на теперішній час сторонами не заперечується, то є обґрунтованим виключення відповідачем з валових витрат суми 171385,0 грн.

Також, в ході перевірки відповідач встановив, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат у 1 кварталі 2006 р. суму 6180,0 грн. та у 2 кварталі суму 6000,0 грн. за послуги посвідчення документів приватним нотаріусом, так як в повідомленнях нотаріуса не вказано які саме документи ним посвідчувалися, та яким чином вказані витрати відносяться до господарської діяльності позивача.

Судом першої інстанції був зроблений висновок про правомірність віднесення понесених витрат до валових витрат з посиланням на те, що витрати на послуги нотаріуса підтверджені платіжними документами і основною діяльністю позивача є торгівля, що не виключає необхідність виготовлення документів, які потребують нотаріального посвідчення.

З даним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки відповідно приписам п. 5.1 та п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами виробництва та обігу визнаються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

До матеріалів справи позивачем надані копії повідомлень до оплати б/н від 27.02.06 р. в розмірі 3000,0 грн., від 14.03.06 р. в розмірі 3000,0 грн., від 16.06.06 р. в розмірі 2000,0 грн. та від 05.07.06 р. в розмірі 4000,0 грн., видані приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (арк. справи 82-85) та банківські виписки з особового рахунку, в яких містяться дані про оплату позивачем на користь нотаріуса коштів за посвідчення документів згідно рахунку № 6 від 27.02.06 р. (28.02.06 р. на суму 2300,0 грн. та від 02.03.06 р. на суму 310,0 грн.), згідно повідомлення б/н від 14.03.06 р. (14.03.06 р. на суму 2610,0 грн.), про попередню оплату за посвідчення документів згідно рахунку б/н від 16.06.06 р. (16.06.06 р. на суму 1740,0 грн.) та згідно повідомлення б/н від 05.07.06 р. (05.07.06 р. на суму 3480,0 грн.).

Але ні до матеріалів справи, ні на вимогу суду апеляційної інстанції позивач не надав копії договорів, які були посвідчені приватним нотаріусом.

В поясненнях представника позивача в судовому засіданні було повідомлено суд про те, що ТОВ «Мегастіл» не було стороною посвідчених договорів іпотеки, а тому у підприємства відсутні їх копії. Також позивач не надав належних доказів того, що сторонами за цими договорами на позивача покладалися обов'язки оплачувати їх нотаріальне посвідчення.

Оскільки позивач не довів того, що сплачені ним кошти на користь приватного нотаріуса є тими, що сплачені (нараховані) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), то висновки суду першої інстанції про наявність у підприємства підстав для включення цих витрат до валових витрат є помилковими.

Також відповідач вважає порушенням включення до складу валових витрат позивачем у 1 та 2 кварталах 2006 р. витрат за послуги телефонного зв'язку в орендованому телефонізованому офісі в сумі 4066,35 грн., так як позивачу безпосередньо підприємство зв'язку послуги не надає.

Судом першої інстанції було встановлено і це підтверджено наданими позивачем документами, що послугами зв'язку підприємство користується, прийнявши в оренду телефонізоване приміщення згідно договору з ТОВ «Послуга-С» від 01.01.06 р. За домовленістю з зазначеним підприємством позивач сплачує послуги зв'язку за конкретними телефонами, які знаходяться в користуванні позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності виключення відповідачем з валових витрат витрати, понесені із сплатою за користування телефонним зв'язком, оскільки ці витрати пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), що в свою чергу не спростовано відповідачем.

У зв'язку з виявленими фактами порушень вимог податкового законодавства відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.03.07 р. № 0000332311/0/15989 про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 13338,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 6669,0 грн., № 0000322311/0/15990 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 41912,0 грн. та застосування штрафних санкцій 11667,9 грн.

Зважаючи на вищевказані обставини, встановлені колегією суддів, є правомірним визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 40895,4 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 11389,9 грн.

Оскільки донарахування відповідачем податкових зобов'язань по ПДВ пов'язано з виключенням з валових витрат безпідставно включених позивачем витрат, не пов'язаних з господарською діяльністю та непідтверджених документально, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідно приписів п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», який встановлює, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, сума ПДВ, сплачена (нарахована) в ціні за транспортні послуги та за нотаріальне посвідчення документів, не може бути включена в розрахунок податкового кредиту відповідних податкових періодів. За таких обставин є правомірним донарахування відповідачем податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 12525,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 6262,5 грн.

Зважаючи на вище викладене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування постанови Господарського суду Сумської області від 07.05.07 р. по справі № АС 12/148-07 і прийнятті нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Мегастіл».

Керуючись ст. ст. 160, 163, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ в м. Суми на постанову Господарського суду Сумської області від 07.05.2007 року по справі № АС-12/148-07 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Сумської області від 07.05.2007 року по справі № АС-12/148-07 скасувати

Прийняти нову постанову, якої позовні вимоги ТОВ «Мегастіл» задовольнити частково. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ м. Суми № 0000322311/0/15990 від 12.03.07 р. в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1016,6 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 283,0 грн. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ м. Суми № 0000332311/0/15989 від 12.03.07 р. в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 813,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 406,5 грн.

В решті вимог в позові відмовити.

Постанова набирає чинності негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексу.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Н.В. Шевцова

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10.12.2007 року.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська