Ухвала суду № 129471162, 12.08.2025, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/8537/25

2/296/3252/25

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

"12" серпня 2025 р. м.Житомир

Суддя Корольовського районного суду м. Житомира Адамович О.Й. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить:

- визнати незаконними рішення, дії, бездіяльність Житомирської міської ради вчинені порушенням законодавства при складанні (поданні) виконавчим комітетом Житомирської міської ради апеляційної скарги від 07.06.2016 на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016 (22 порушення);

- відшкодувати за рахунок Житомирської міської ради моральну шкоду, заподіяну порушеннями законодавства в розмірі 220 000 грн.;

- прийняти виклад порушень законодавства, заподіяних Житомирською міською радою при складанні виконавчим комітетом Житомирської міської ради апеляційної скарги на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016.

В обґрунтування позову зазначає, що 16 лютого 2016 року Корольовським районним судом м. Житомира була постановлена постанова, якою її позов задоволено. Визнано нечинним рішення-висновок №185-П-2013 Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого комітету Житомирської міської ради. Стягнуто з виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 100000 грн моральної шкоди. Визнано нечинним рішення-рекомендацію постійної депутатської комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради від 23.05.2013. Визнано нечинним рішення 24 сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 11.07.2013 №587. Вказує, що у червні 2016 року Житомирська міська рада на вказану вище постанову подала апеляційну скаргу. Вважає, що при складанні апеляційної скарги на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016 відповідачем допущено порушення законодавства, зокрема: до апеляційної скарги не було долучено копію оскаржуваної постанови; незаконне складання апеляційної скарги однією особою в інтересах двох відповідачів: виконавчого комітету Житомирської міської ради та Житомирської міської ради; подана апеляційна скарга не відповідає вимогам ст. 356 ЦПК України. Вважає, що викладені доводи апеляційної скарги були необґрунтовані, оскільки представник відповідача не брав участі у судовому засіданні 16.02.2016, а також викладені доводи апеляційної скарги не відповідають висновкам викладеним у постанові Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016, генеральному плану, плану «червоних ліній».

Звертає увагу на те, що при складанні апеляційної скарги відповідачем не було зазначено жодного обґрунтування щодо безпідставності рішення суду. Вказує, що відповідачем при складані апеляційної скарги було порушено вимоги ЦПК України, КАС України, Земельного Кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності". Зазначає, що відповідач отримав копію постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016 28.03.2016, натомість апеляційну скаргу подано 07.06.2016. Вважає, що відповідач подаючи апеляційну скаргу зловживав своїми процесуальними правами. Стверджує, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 220 000 грн., адже вона зазнала погіршення стану здоров`я, перенесла душевні страждання та була позбавлена можливості реалізовувати звички та бажання, що призвело до погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки. Враховуючи викладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, провадження №61-7013св20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, провадження №61-28728сво18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, провадження №14/182цс21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №519/2-5034/11, провадження №61-175сво21).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22, провадження №61-5252сво23).

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, провадження №14-477цс19; від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18, провадження №11-36апп1; від 28 квітня 2020 року у справі №607/15692/19, провадження №14-39цс20).

Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року у справі №591/5619/17.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17, провадження №14-87цс20.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява №4451/70, право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява №28249/95).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Встановлено, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначає, що виконавчий комітет Житомирської міської ради незаконно подав апеляційну скаргу 07 червня 2016 року у справі №296/12002/13-а із двадцятьма двома порушеннями норм законодавства, зокрема, без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови, яка оскаржується. Внаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичайного способу життя. Тому позивачка просить суд стягнути з виконавчого комітету Житомирської міської ради на її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 220 000 грн.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом просить стягнути моральну шкоду, завдану поданням апеляційної скарги у справі №296/12002/13-а, а нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення із позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі, слід дійти висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Незгода позивачки із апеляційною скаргою повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм процесуального законодавства під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така апеляційна скарга подана. Тоді як, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Наведене вище узгоджується з висновками викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі №296/12456/23 (провадження №61-2165сво24).

Керуючись статтями 2,4,19, 186, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі №296/8537/25 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. Й. Адамович