Ухвала суду № 1294515, 12.12.2007, Харківський апеляційний адміністративний суд

Позивач, ВАТ „Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області № 0000092301/0/10 від 30.01.07р. про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 4974793,86 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 4974794,0 грн.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 03.10.07 р. по справі № 3/37-07 позов був задоволений і визнане недійсним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області № 0000092301/0/10 від 30.01.07р. про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 4974793,86 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 4974794,0 грн.

Відповідач не погодився з постановою суду і звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення суду першої інстанції і прийняти нове, яким в задоволенні позову ВАТ „Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом при ухваленні постанови не були взяті до уваги положення п. 4.1 ст. 4, п. 7.3, п. 7.4., п. 7.4.5, п. 7.7.10 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", висновки судово-почеркознавчої експертизи № 2963 від 11.05.07 р. та рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 05.04.07 р. по справі № 8-11/2007 р.

В запереченнях проти апеляційної скарги позивач наполягає на законності та обґрунтованості судового рішення і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши судове рішення, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 24/23-120/00191282 від 19.01.07 р. виїзної позапланової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05 р. по 31.03.06 р., яка була проведена на підставі п. 8 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, зокрема, у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів).

Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

З аналізу наведеної норми випливає, що ініціювання проведення позапланової документальної перевірки в даному випадку повинно здійснюватися ДПА Полтавської області або ДПА України, які є вищестоящими органами відносно відповідача. Проте, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані докази, які б підтвердили той факт, що у відношенні працівників Кріменчуцької ОДПІ у зв'язку з проведенням ними перевірки підприємства позивача за період з 01.04.05 р. по 31.03.06 р., результати якої викладені в акті № 694/23-312/00191282 від 14.12.06 р., було порушено службове розслідування або кримінальна справа і на цих підставах ДПА Полтавської області або ДПА України ініціювали проведення перевірки і доручили її проведення знову Кременчуцькій ОДПІ Полтавської області.

В поясненнях в судовому засіданні представник відповідача вказував на те, що посадові особи, які проводили попередню перевірку, були притягнуті до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з допущеними порушеннями, але доказів цьому твердженню не надали. Також не вказали які саме порушення були допущені перевіряючими, що стали підставою для притягнення їх до відповідальності, і як ці порушення були виявлені і як вони пов'язані з фінансово-господарською діяльністю підприємства позивача.

Таким чином, відповідач не надав належних доказів правомірності призначення та проведення позапланової, а фактично повторної, документальної перевірки підприємства позивача, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що перевірка була проведена без належних, передбачених чинним законодавством, підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що при проведенні позапланової перевірки перевіряючими були виявлені порушення з боку позивача вимог п. 4.1 ст. 4 та п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», пов'язані з тим, що будучи бюджетоутворюючим підприємством регіону, позивач, формуючи відпускні ціни на території України по реалізації залізорудних котунів, стало реалізовувати продукцію за цінам нижчими за собівартість виготовленої продукції, в результаті чого понесло збитки від такої господарської діяльності, що привело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ до бюджету за 1 квартал 2006 р. на 129263,04 грн.

Слід відмітити, що відповідно приписам п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про ПДВ» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

В акті перевірки, в апеляційній скарзі та поясненнях представників в судовому засіданні відповідач ототожнює поняття «звичайна ціна» та «собівартість», не беручі до уваги те, що відповідно приписам п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому справедливою ринковою ціною визнається ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

В свою чергу, «собівартість» робіт (послуг) - це вартісне вираження витрат підприємства, пов'язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт (надання послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентарю, трудових і фінансових ресурсів, а також інших витрат на виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов'язкові відрахування податки і платежі.

Наведені визначення свідчать про те, що дані поняття мають різних економічний зміст і не є тотожними в розумінні п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про ПДВ».

Колегія суддів погоджується з посиланнями суду першої інстанції на те, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається згідно із п. 1.20.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Оскільки перевіряючими не були визначені звичайні ціни на залізорудні котуни з урахуванням вищенаведених факторів, а порівняння ціни продажу із собівартістю товару є безпідставним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що при встановлені вищевказаних порушень відповідач діяв у спосіб, не передбачений законом, зробив висновки на припущеннях без належного документального підтвердження і такі висновки зроблені в порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про ПДВ", який не пов'язує собівартість із базою оподаткування ПДВ.

Також перевіряючими були виявлені порушення позивачем вимог п. 7.4.1 та п. 7.7.10 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», пов'язане із включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні придбання ТМЦ від ПП "Мегамет", реєстрація якого скасована за базою даних ДПІ, та від КТП ПП "Лойд", яке не знаходиться за юридичною адресою та, виходячи з пояснень директора, не вступав у господарські відносини з позивачем.

Оскільки апелянт в апеляційній скарзі не заперечує проти висновків суду першої інстанції щодо правомірності включення підприємством до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ПП "Мегамет", колегія суддів не досліджує правомірність висновків суду з цього питання.

Як вбачається з наданих документів, виявлені відповідачем порушення вимог п. 7.4.1 та п. 7.7.10 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» пов'язані з тим, що позивачем був укладений договір № 16/87 від 11.01.05 р. з КТП ПП "Лойд". Предметом даного договору стали паливно-мастильні матеріали, отримання та оплата за які шляхом проведення безготівкових розрахунків відповідачем не заперечується і підтверджено залученими до матеріалів справи документами (у тому числі платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, накладними та податковими накладними - див. 2-5 томи справи).

Як вказує відповідач, в ході проведення перевірки Кременчуцькою ОДПІ був направлений запит керівнику ПП КТП "Лойд" щодо підтвердження взаємовідносин з підприємством позивача. Оскільки відповідь на запит не надійшла, Кременчуцькою ОДПІ був складений акт обстеження місцезнаходження підприємства за юридичною адресою №72 від 05.12.06 р., згідно якого підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Крім того, апелянт вказує на те, що Кременчуцьким відділом податкової міліції ДПА у Полтавській області був направлено лист директору ПП КТП "Лойд" Єременко І.М. з проханням надати інформацію та пояснення щодо операцій з придбання та продажу товарів, робіт, послуг, що здійснювались даним підприємством з ВАТ "Полтавський ГЗК".

Відповідно до пояснень директора ПП КТП "Лойд", наданих Єременко І.М. 29.12.06 р., остання не може пояснити докладно про здійснені фінансово-господарські операції ПП КТП "Лойд", так як безпосередньо договірну роботу не проводила, документи не підписувала, звітність до Кременчуцької ОДПІ не подавала.

Також, при проведенні оперативних заходів відділом податкової міліції встановлено, що дану роботу проводив брат Єременко І.М. ОСОБА_1 тоді як, згідно зазначених вище пояснень Єременко І.М., остання до 20.11.06 р. ведення господарсько-фінансової діяльності нікому не доручала, комерційних директорів не призначала, працівників на роботу не приймала.

Крім того, слідчим УПМ ДПА України розслідується кримінальна справа № 07839021, порушена за фактом створення невстановленими особами приватного підприємства КТП "Лойд" з метою приховування незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України та за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання службовим становищем службовими особами ВАТ "Полтавський ГЗК" за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. У ході досудового слідства по даній справі проведено судово-почеркознавчу експертизу, за результатами якої отримано висновок № 2963 від 11.05.07 р. У висновку вказується, що підписи на документах (податкових накладних) виконані не Єременко І.М., а іншою особою.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 05.04.07 р. по справі № 8-11/2007 р. визнані недійсними: установчі документи (Статут) ПП "Лойд" з 09.12.04 р., тобто з моменту державної реєстрації; свідоцтво ПДВ № 23706990 від 09.12.04 р.; всі документи податкової звітності, як такі, що складені не уповноваженими на це особами з 26.11.04 р.; всі бухгалтерські документи, як такі, що складені не уповноваженими на це особами від імені ПП "Лойд".

З посиланням на вищевказані факти, положення п. п.1.3, п. 1.6, п. 1.7, п. 1.8 ст.1, п. 7.2.3, п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.7.10 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» відповідач наполягає на тому, що Законом передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного бюджету України і єдина мета надходження податку до бюджету поєднує дії учасників даних правовідносин у нерозривний процес, забезпечений документально складанням податкової накладної, не підтвердження включення якої до складу податкових зобов'язань КТП ПП "Лорд" на одному з етапів продажу, дає можливість зробити висновок про несплату податку до бюджету, що виключає право позивача на включення сум ПДВ по цим операціям до податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що договір № 16/87 від 11.01.05 р., укладений позивачем з КТП ПП "Лойд"та виконаний обома сторонами, є правомірним правочином в силу презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України та обов'язковим для виконання сторонами в силу ст. 629 ЦК України.

Зважаючи на те, що даний договір (правочин) не визнаний недійсним у встановленому чинним законодавством порядку, не може визнаватися нікчемним правочином, оскільки не суперечить вимогам закону ні за формою, ні за змістом, ні за його учасниками, наділеними на час його укладання відповідною правоздатністю, твердження відповідача про неможливість включення до податкового кредиту сум ПДВ по цим операціям є безпідставним.

Також колегія суддів вважає доцільним зауважити, що посилання відповідача на документи, пояснення, свідчення, добуті в межах розслідування кримінальної справи, не можуть бути прийняті як доказ у даній адміністративній справі, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи можуть бути і повинні досліджуватися судом при розгляді відповідної кримінальної справи і тільки таким судом добутим доказам може бути надана оцінка, в т.ч. поясненням директора ПП КТП "Лойд" Єременко І.М.

Також слід відмітити, що в судовому порядку не можуть бути визнані недійсними документи бухгалтерського та податкового обліку, свідоцтво платника ПДВ, оскільки такий порядок не передбачений чинним законодавством.

Зважаючи на те, що договір № 16/87 від 11.01.05 р. з КТП ПП "Лойд" був укладений та виконаний позивачем до ухвалення рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 05.04.07 р. по справі № 8-11/2007 р., а дане рішення скасоване ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22.06.07 р., колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який не прийняв його як допустимий доказ.

Законом України „Про ПДВ" визначений лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат на сплату ПДВ - відсутність податкової накладної чи вантажної митної декларації. Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено, а тому посилання відповідача на матеріали зустрічних перевірок та той факт, що їх результатами не підтверджено сплату податкового зобов'язання по ПДВ контрагентами позивача суд першої інстанції правомірно визнав безпідставними та несуттєвими з посиланням на положення ст. 61 Конституції України, якою встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Тому не підтвердження сплати контрагентами постачальників позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства-позивача і не може бути підставою до притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення сум, включених до складу податкового кредиту та заявлених до відшкодування сум ПДВ.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема Закон України «Про ПДВ», не встановлює обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Відповідно до положень цього Закону, сума ПДВ, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Враховуючи те, що крім належним чином оформлених податкових накладних, факт проведення операцій з придбання ПММ позивачем підтверджується первинними бухгалтерськими документами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що у відповідача не було підстав для прийняття для виключення суми ПДВ по цим операціям з суми задекларованого до відшкодування з бюджету ПДВ.

Перевіряючи постанову Господарського суду Полтавської області від 03.10.07 р. по справі № 3/37-07 в межах апеляційної скарги, колегія суддів не виявила підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 164, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ Полтавської області на постанову Господарського суду Полтавської області від 03.10.2007 року по справі № 3/37-07 - залишити без задоволення.