Рішення № 129440049, 29.07.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2025Справа № 910/18945/23

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кілівент", м. Київ

про визнання недійсним договору,

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Шкурат О.М. (в порядку самопредставництва);

від відповідача: Кобзар О.В. (адвокат за ордером серія АІ№1565474 від 11.03.2024).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кілівент".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 року (суддя Паламар П.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 року (судді Буравльов С.І. (головуючий), Шапран В.В., Сітайло В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 року у справі №910/18945/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04.02.2025 (судді Могил С.К. (головуючий), Краснов Є.В., Мачульський Г.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 року у справі 910/18945/23 скасовано та направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №910/18945/23 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 призначено підготовче засідання на 15.04.2025.

27.03.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що пред`являючи позов про визнання недійсним договору, який визнаний укладеним згідно рішення у справі №910/3008/19 від 12.12.2019 року, позивач мав вказати якими саме діями порушені його права та в чому виразилось таке порушення. Оскільки в результаті торгів позивач акцептував суму грошових коштів, що була запропонована переможцем, тому мета торгів досягнута, у зв`язку з чим, ті порушення, які встановлені АМК, ніяким чином не вплинули на хід проведення торгів та їх результат.

03.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що оскільки АМК встановлено допущення учасниками аукціону угоджених антиконкурентних дій, аукціон було проведено з грубим порушенням законодавства, в результаті чого було спотворено саму сутність та мету проведення аукціону. Позивачем вказано, що договір має бути визнано недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки через вчинення узгоджених антиконкурентних дій змагання між учасниками аукціону не відбулось, а дії відповідача були спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на придбання майнових прав, а саме не на конкурентних засадах. При цьому, як зазначено позивачем суди не перевіряли законність договору на предмет дотримання ЗУ «Про захист економічної конкуренції».

В підготовчому засіданні 15.04.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 27.05.2025.

25.04.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що рішення АМК стосується дій відповідача у період підготовки до участі в торгах, а не самих торгів. Відповідачем вказано про помилковість в виборі позивачем захисту порушеного права, оскільки визнання недійсним правочину, укладеного в результаті проведення електронних торгів, який визнано укладеним за рішенням суду повинно розглядатись у сукупності застосування норм Цивільного кодексу України та ЗУ «Про проведення електронних торгів».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 повідомлено сторін про те, що підготовче засідання, призначене на 27.05.2025 не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці. Наступне засідання у справі призначено на 01.07.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2025.

В судовому засіданні 29.07.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ АБ "Укргазбанк" є власником майнових прав на 50 квартир в об`єкті будівництва за адресою: м. Київ, вул. Драгомирова, 4-Б секція "Б"; м. Київ, вул. Драгомирова, 4-Б загальною площею 5 282,74 кв. м, право власності на які за ним визнано на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі №910/21584/16.

23.03.2018 між ПАТ АБ "Укргазбанк" (замовник) і ДП "Сетам" (виконавець) було укладено договір про надання послуг з організації продажу з аукціону нерухомого майна та майнових прав на нерухоме майно №282/18/812, а 02.08.2018 - додаткову угоду №15 до договору, згідно з якою для організації продажу з аукціону майнових прав на квартири сторони погодили Порядок проведення аукціону.

02.08.2018 ПАТ АБ "Укргазбанк" подано до ДП "Сетам" заявку на проведення аукціону з продажу майнових прав на квартири.

Пунктом 1.4. вказаного договору передбачено, що порядок оплати переможцем визначається додатковими угодами до цього договору.

02.08.2018 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Державним підприємством «Сетам» укладено Додаткову угоду №15 до Договору від 23.03.2018 №282/18/812, згідно з якою для організації продажу з аукціону майнових прав на квартири сторони погодили «Порядок проведення аукціону».

13.09.2018 відбулися електронні торги на майданчику ДП "Сетам" з реалізації майнових прав на квартири, відповідно до яких найвищу цінову пропозицію по лоту №296220 в сумі 54 484 800,00 грн подано ТОВ "Кілівент".

Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 357506 ТОВ "Кілівент" визначено переможцем торгів лоту №296220. Ціна, яку запропоновано відповідачем становить 54 484 800,00 грн. За результатами проведених електронних торгів ДП «Сетам» 13.09.2018 сформовано протокол №357509.

ТОВ "Кілівент" 14.09.2018 звернулося до АБ "Укргазбанк" з протоколом проведення електронних торгів №357506 від 13.09.2018, підписаний ДП "Сетам" та переможцем електронних торгів ТОВ "Кілівент", з метою його затвердження банком. Натомість банк відмовився затверджувати вказаний протокол електронних торгів шляхом його підписання та укладати з ТОВ "Кілівент" договір купівлі - продажу майнових прав на квартири загальною площею 5 282,74 кв. м. за адресою м. Київ, вул. Драгомірова (Драгомирова), 4-б, секція "Б" та м. Київ, вул. Драгомірова (Драгомирова), 4-б.

У зв`язку з тим, що ПАТ АБ "Укргазбанк" не погодилось із результатами електронних торгів, ТОВ "Кілівент" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання укладеним між ним, як покупцем, і ПАТ АБ "Укргазбанк", як продавцем, Договору купівлі-продажу, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту №296220.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3008/19 від 12.12.2019 було встановлено, що перерахований ДП «Сетам» на рахунок АБ «Укргазбанк» гарантійний внесок у сумі 5 448 480, 00 грн, згідно платіжного доручення №18043 від 14.09.2018, який попередньо сплачений ТОВ «Кілівент» для участі електронних торгах, залишається у розпорядженні АБ «Укргазбанк» та є підтвердженням частини оплати вартості майнових прав на квартири. Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2019 у справі №910/12700/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 та постановою Верховного Суду від 03.12.2019, встановлено відповідність проведеного аукціону по лоту №296220 вимогам чинного законодавства та порядку проведення аукціонів щодо продажу майна в добровільному порядку.

За результатами розгляду справи №910/3008/19 Господарським судом міста Києва рішенням від 12.12.2019 було визнано укладеним Договір купівлі-продажу між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент», як покупцем, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту №296220, проведених Державним підприємством «Сетам» та затверджених протоколом електронних торгів №357506 в запропонованій Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент» редакції.

У подальшому, рішенням Антимонопольного комітету України №485-р від 26.08.2021 р. було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кілівент» та Товариство з обмеженою відповідальністю «БЦ Сервіс» вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, яке стосується спотворення результатів електронних торгів за лотом №296220 щодо «добровільного продажу майнових прав на квартири загальною площею 5282,74 кв. м, за адресою: м. Київ вул. Драгомірова, 4-6, секція «Б» та м. Київ, вул. Драгомірова, 4-Б», проведених Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» у 2018 році за допомогою електронних торгів на майданчику Державного підприємства «Сетам».

Постановою Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 910/18461/21 за позовом ТОВ "БЦ Сервіс" до АМК України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Кілівент", про визнання недійсним та скасування рішення, було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 і залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено.

У справі №910/18461/21 суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив: «Суд першої інстанції у розгляді даної справи, з урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи АМК про антимонопольні узгоджені дії, з`ясувавши:

- наявність спільних господарських інтересів Товариства з ТОВ "Кілівент", у тому числі, але не виключно, у зв`язку з наданням фінансової допомоги;

- взаємозв`язок Товариства і ТОВ "Кілівент" через інших суб`єктів господарювання і фізичних осіб;

- використання названими товариствами однієї ІР-адреси;

- спільні адреси місцезнаходження Товариства і ТОВ "Кілівент";

- синхронність дій цих товариств у часі у процесі подання заявок на участь у торгах та сплати гарантійного внеску в один день, з незначною різницею в часі і в одному й тому ж банку;

- сплати гарантійних внесків за рахунок третьої особи, -

встановив обґрунтованість висновку АМК про узгодженість поведінки Товариства і ТОВ "Кілівент", яка стосується спотворення результатів Торгів і не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, що свідчить про узгодження (координацію) позивачем своєї поведінки з ТОВ "Кілівент" під час підготовки до участі в Торгах, зокрема про обмін інформацією з ТОВ "Кілівент"».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі №910/17914/21 (яка набрала законної сили) за позовом ТОВ "Кілівент" до АМК України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "БЦ Сервіс", про визнання недійсним та скасування рішення АМК №485-р, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Враховуючи вказане рішення Антимонопольного комітету України №485-р, позивач вважає, що дії відповідача при укладенні оспорюваного договору (Договору купівлі-продажу між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент», як покупцем, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту №296220, проведених Державним підприємством «Сетам» та затверджених протоколом електронних торгів №357506 в запропонованій Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент» редакції, визнаного укладеним рішенням Господарського суду міста Києва №910/3008/19 від 12.12.2019 року, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 року) були спрямовані на одержання права на придбання майнових прав не на конкурентних засадах, що суперечить інтересам держави та суспільства, в той час як неправомірна поведінка переможця торгів не може мати правомірного наслідку, а саме укладення договору.

За таких обставин, як зазначає позивач, є підстави визнати недійсним договір купівлі-продажу між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент», як покупцем, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Під час першого розгляду даної справи Господарським судом міста Києва, рішенням від 26.06.2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 року, було відмовлено у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що заявлені позивачем вимоги фактично зводяться до незгоди позивача із рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2019 у справі №910/3008/19, яке набрало законної сили. Разом з тим, порядок перегляду судових рішень встановлений роз. IV Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, дії ТОВ "Кілівент" при участі в торгах, які відбулися 13.09.2018, не перешкоджали невизначеному колу осіб взяти в них участь, а тим учасникам, які були допущені до цих торгів, пропонувати свої ставки по викупу майнових прав.

Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд в Постанові від 04.02.2025 року зазначив, що, при вирішенні цього спору, господарські суди попередніх інстанцій, враховуючи рішення суду першої інстанції від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19, не взяли до уваги і існування інших судових рішень, ухвалених у справах № 910/18461/21, №910/17914/21, які також набрали законної сили, є обов`язковими з огляду на норми Основного Закону України і не можуть ставитися під сумнів. Вирішуючи цей спір, господарські суди попередніх інстанцій також не врахували рішення АМК України від 26.08.2021 № 485-р та на підставі оцінки всіх наявних у справі документів відповідно до ст. 86 ГПК України не перевірили відповідність/невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 228 ЦК України, якою визначаються правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також того, чи були відповідні обставини предметом дослідження у справі №910/3008/19, а отже наявності/відсутності підстав для задоволення цього позову.

Розгляд справи здійснюється вдруге.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.

Як передбачено ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ч. ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відправляючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що при вирішенні цього спору, господарські суди повинні перевірити відповідність/невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 228 ЦК України, якою визначаються правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» до порушень законодавства про захист економічної конкуренції віднесено антиконкурентні узгоджені дії, вчинення яких, відповідно до ч. 4 ст. 6 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», тягне за собою відповідальність згідно з законом.

У відповідності до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У той же час якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Зазначену позицію наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, в якій суд касаційної інстанції погодився із раніше викладеними висновками у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року в справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року в справі № 357/3394/16-ц.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України (правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним). Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Окрім того, необхідно зазначити, що частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України").

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).

Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява № 28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява № 69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява № 3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності (практика ВС, викладена в Постанові №910/1052/23 від 28.01.2025 року).

Рішенням від 22.03.2012 у справі № 910/18461/21 та №910/17914/21, які набули законної сили, встановлено порушення, зокрема, відповідачем антимонопольного законодавства.

В межах справи №910/3008/19 встановлені в справах №910/18461/21 та №910/17914/21 обставини не враховані, з огляду на те, що розгляд справи №910/3008/19 завершено до моменту винесення Антимонопольним комітетом України рішення №485-р.

Таким чином, дослідження в межах справи №910/3008/19 обставини щодо порушення публічного порядку, вчиненого відповідачем, з огляду на встановлення в межах справ №910/18461/21 та №910/17914/21 антиконкурентних узгоджених дій, як про те наголосив Верховний Суд, не відбувалось.

Втім, рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3008/19 від 12.12.2019, яке набрало законної сили, договір між сторонами визнано укладеним.

Попри наведене, суд виходить з того, що в межах даної справи заявлена позовна вимога про визнання правочину (договору) недійсним. Правовою підставою позивач визначає статтю 228 ЦК України, що прямо вказує на нікчемність правочину, який порушує публічний порядок, про що також наголошено Верховним Судом в Постанові від 04.02.2025 року.

Тобто, формально зазначаючи предмет позову як "визнання договору недійсним", підставою позову позивач визначає норму статті 228 ЦК України, яка прямо визначає нікчемність відповідного правочину. Отже, правовою природою заявлених позовних вимог є визнання недійсним нікчемного правочину.

Верховний Суд неодноразово в своїх постановах зазначав, що зазначена обставина є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права (правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

За приписами частини 2 статті 228 ЦК України цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

При цьому, застосуванню підлягає саме норма ч. 2 вказаної статті, а не ч. 3, як про це зазначив позивач у своїй позовній заяві, оскільки Верховним Судом в Постанові від 04.02.2025 року означено необхідність дослідження спірного правочину як такого, що порушує публічний порядок, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, з урахуванням зазначених вище норм, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас суд звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому за частиною другою статті 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Верховний Суд наголошував (висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц), що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Недійсність (оспорюваність) і нікчемність правочину є взаємовиключними підставами.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. У такому випадку належним способом захисту порушеного права сторони нікчемного правочину буде застосування судом наслідків нікчемності такого правочину за вибором позивача (стаття 216 ЦК України).

Позивач, звертаючись до суду в межах даної справи, задля реального відновлення порушених прав, як учасника торгів, мав визначити наслідки, до яких призвів правочин, вчинений з порушенням публічного порядку.

З огляду на закріплений в статті 14 ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем (стаття 46 ГПК України), тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Суд звертається до правового висновку в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

Суд зазначає, що питання про застосування наслідків нікчемності правочину не ставилося позивачем перед судом у поданому у справі позові. Відтак таке питання перебуває поза межами розгляду цієї справи, оскільки може бути лише предметом розгляду іншої судової справи у разі подання позивачем відповідного позову, серед іншого, щодо застосування наслідків недійсного правочину.

Отже, заявлені АТ "Укргазбанк" позовні вимоги, в межах даної справи, не можуть бути задоволені, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Приймаючи до уваги викладене, суд зазначає, що вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент» на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених Державним підприємством «Сетам» та затверджених протоколом електронних торгів №357506, задоволенню не підлягає.

Судові витрати позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за останнім.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укргазбанк" судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 08.08.2025 року.

Суддя С. МОРОЗОВ