Рішення № 129359033, 06.08.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2025 року Справа № 480/6109/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6109/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 29.11.2023 № 184050007680 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 такі періоди: 01.09.1978 року по 09.09.1980 року та з 17.09.1980 року по 05.12.1986 року, призначити і виплачувати пенсію за віком.

Ухвалою суду від 12.07.2024 позовну заяву залишено без руху.

22.07.2024 від позивача до суду надійшли документи щодо усунення недоліків позовної заяви.

Відповідно до ухвали суду від 25.07.2024 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 листопада 2023 року позивачкою було подано заяву до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішенням від 29.11.2023 року №184050007680 (надалі - оскаржуване рішення) відмовило в призначенні пенсії. Підставою для відмови у призначені пенсії вказано наступне:

- у трудовій книжці НОМЕР_1 на першій сторінці зазначено ім`я « ОСОБА_2 » (російською мовою) не відповідає імені « ОСОБА_2 » (російською мовою) згідно паспортних даних;

а також не враховані такі періоди:

- період навчання з 01.09.1978 року по 09.09.1980 року оскільки у свідоцтві зазначено ім`я ОСОБА_2 ;

- період роботи з 17.09.1980 року по 05.12.3986 року згідно довідки №19-07-08/129 від 20.11.2023 року виданої Архівним відділом Бахмутської міської ради, оскільки в довідці зазначено ім`я « ОСОБА_2 .

З такою відмовою відповідача позивач не погоджується, просить суд врахувати, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Крім цього, позивачка звертає увагу суду на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. На переконання позивачки, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

Враховуючи наведене вище, позивачка вважає, що рішення ГУ ПФУ у Тернопільській області, яке полягає у відмові призначення пенсії за віком - є протиправними просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що згідно додатково наданих документів, до страхового стажу позивача не враховано наступні періоди:

-період навчання з 01.09.1978 по 09.09.1980, оскільки в свідоцтві ім`я « ОСОБА_2 » (рос. мовою) не відповідає паспортним даним позивача « ОСОБА_2 »,

-період роботи з 17.09.1980 по 05.12.1986 згідно довідки №19-07-08/129 від 20.11.2023, виданої Архівним відділом Бахмутської міської ради, оскільки в довідці зазначено ім`я « ОСОБА_2 » (рос. мовою), що не відповідає паспортним даним позивача « ОСОБА_2 » (рос. мовою).

При цьому, відповідач наголошує, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 № 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 № 412, чинної на момент заповнення трудової книжки НОМЕР_2 18.12.1981, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. До 1 січня 1975 року проставлення печатки на першій сторінці трудової книжки не вимагалось.

Відповідач просить суд врахувати, що згідно із п. 2.12 Постанови №162 зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішньому боці обкладинки і засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги передбачені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Мінстерства праці України №58 від 29.07.1993р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за №110.

Однак, всупереч вищенаведеному трудова книжка позивача НОМЕР_3 , дата заповнення 02.12.1981, не є належним документом, що підтверджує страховий стаж позивача, оскільки ім`я на першій сторінці трудової книжки « ОСОБА_2 » (рос. мовою) не відповідає паспортним даним позивача « ОСОБА_2 » (рос. мовою).

Таким чином, відповідач звертає увагу суду на те, що на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивача, обчислений згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та інших додатково наданих документів, складає 09 років 04 місяці 26 днів, що є меншим за необхідний.

Враховуючи вищевикладене, відповідач -2 просив у задоволенні позову відмовити (а.с.31-33).

Відповідач-1 не скористався своїм правом подати відзив.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідач-2 у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Як свідчить з матеріалів справи, позивачка звернулася 27.11.2023 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішенням від 29.11.2023 року №184050007680 відмовив в призначенні позивачці пенсії.

Підставою для відмови у призначені пенсії стало наступне:

- у трудовій книжці НОМЕР_1 на першій сторінці зазначено ім`я « ОСОБА_2 » (російською мовою) не відповідає імені « ОСОБА_2 » (російською мовою) згідно паспортних даних;

а також не враховані такі періодів:

- період навчання з 01.09.1978 року по 09.09.1980 року оскільки у свідоцтві зазначено ім`я ОСОБА_2 ;

- період роботи з 17.09.1980 року по 05.12.3986 року згідно довідки №19-07-08/129 від 20.11.2023 року виданої Архівним відділом Бахмутської міської ради, оскільки в довідці зазначено ім`я « ОСОБА_2 .

При цьому, в рішенні ГУ ПФУ в Тернопільській області зазначено, що на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивачки, обчислений згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та інших додатково наданих документів, складає 09 років 04 місяці 26 днів, що є меншим за необхідний.

З такою відмовою відповідача позивачка не погодилась, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

При цьому, слід зазначити, що до матеріалів позовної заяви позивачкою додано копію рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 23.04.2024 року по справі №579/585/24, яким встановлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудової книжки серії НОМЕР_3 , дата заповнення 2 грудня 1981 року, на ім"я " ОСОБА_3 ".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне:

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 27 Закону №1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Отже, розмір пенсії за віком залежить від коефіцієнта страхового стажу.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01 січня 2004 року), зокрема, у статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку №637.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Згідно із пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Спірні правовідносини у справі виникли у зв`язку із відмовою у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1788-ХІІ, яка надана ГУ ПФУ у Тернопільській області рішенням від 29.11.2023 року №184050007680 .

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 31 березня 1987 року №201) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції №162).

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зауважує, що першочергово спірні періоди роботи позивачки не було зараховано до страхового стажу через невідповідність зазначення імені російською мовою трудовій книжці (ім"я вказано - « ОСОБА_2 ») і даним паспорта громадянина України російською мовою (зазначено ум"я - « ОСОБА_2 »).

Судом досліджено копію трудової книжки серії НОМЕР_3 , у якій містяться записи щодо та трудової діяльності з посиланням на первинні документи для внесення записів (а.с.16-17).

На переконання суду, в розглядуваному випадку записи трудової книжки читабельні та зрозумілі, між собою пов`язані хронологічно, містять реквізити наказів (їх дату та номер) про призначення на посаду та звільнення з посади; записи засвідчені печатками.

З приводу аргументів відповідача про невідповідність зазначення імені позивачки у трудовій книжці та паспорті суд зазначає, що така невідповідність не може позбавляти права позивачки ОСОБА_1 на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею стажу.

На думку суду, право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки та заповнення паспорта, а тому неправильний переклад імені в паспорті чи в трудовій книжці не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1788-ХІІ.

При цьому суд зауважує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці, відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку страхового стажу.

Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи паспорті.

До того ж, серед матеріалів справи наявне судове рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 23.04.2024 року по справі №579/585/24, яким встановлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудової книжки серії НОМЕР_3 , дата заповнення 2 грудня 1981 року, на ім"я " ОСОБА_3 ". (а.с.14).

Суд також зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, яка підтримана постановою Верховного суду від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім цього, суд зазначає, що відповідачем не було зараховано період навчання з 01.09.1978 року по 09.09.1980 року оскільки у свідоцтві зазначено « ОСОБА_2 »; період роботи з 17.09.1980 року по 05.12.1986 року оскільки в довідці №19-07-08/129 від 20.11.2023 року виданої Архівним відділом Бахмутської міської ради зазначено ім`я « ОСОБА_2 », а також те, що на першій сторінці трудової книжки НОМЕР_3 зазначено ім`я « ОСОБА_2 ».

Щодо періоду навчання суд вважає обґрунтованими посилання позивача на те, що відповідно до ст. 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР «Про професійно- технічну освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувана освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Як вже зазначалося вище, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Враховуючи вищенаведене, відмова відповідача у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1788-ХІІ, є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача). Недостовірності або інші ознаки юридичної дефектності такого документа не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а певні формальні неточності, у відповідності до сформованої позиції Верховного Суду, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи при розрахунку страхового стажу.

Виходячи з викладеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 29.11.2023 року № 184050007680 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1788-ХІІ є протиправним та підлягає скасуванню, отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Пунктом 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області.

Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що виплачує пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

ГУ ПФУ в Сумській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення щодо нього позовних вимог.

Отже, саме ГУ ПФУ у Тернопільській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до ГУ ПФУ в Сумській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується - у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце ( рішення від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), ) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зауважує, що відповідно до пункту першого статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Разом з тим, частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2023 року №640/3565/21, від 19 лютого 2019 року у справі №824/399/17-а, від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15.

Враховуючи приписи пункту першого статті 45 Закону №1058-IV, факт звернення позивача із заявою про призначення пенсії 27 листопада 2023 року, суд вважає, що з метою належного захисту порушених прав, належить з о б о в ` я з а т и відповідача-1 - ГУ ПФУ у Тернопільській області з а р а х у в а т и до страхового с т а ж у позивача наступні періоди:

-період навчання з 01.09.1978 по 09.09.1980;

-період роботи з 17.09.1980 по 05.12.1986 згідно довідки №19-07-08/129 від 20.11.2023, виданої Архівним відділом Бахмутської міської ради, враховуючи у тому числі, рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 23.04.2024 року по справі №579/585/24, яким встановлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудової книжки серії НОМЕР_3 , дата заповнення 2 грудня 1981 року, на ім"я " ОСОБА_3 ", а також п о в т о р н о р о з г л я н ут и заяву ОСОБА_1 від 27 листопада 2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову , шляхом визнання протиправним та скасування рішення від 29.11.2023 року №184050007680 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов`язання ГУ ПФУ у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 листопада 2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) такі періоди: 01.09.1978 року по 09.09.1980 року та з 17.09.1980 року по 05.12.1986 року.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи, що позов підлягає до задоволення частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Тернопільській області (яким винесено рішення про відмову у призначенні пенсії) необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок), який сплачений відповідно до квитанцією до платіжної інструкції від 16.07.2024 року (оригінал у справі - а.с.24).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 29.11.2023 № 184050007680 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 такі періоди: 01.09.1978 року по 09.09.1980 року та з 17.09.1980 року по 05.12.1986 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 листопада 2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області ( код ЄДРПОУ 14035769) судовий збір в сумі 1221,20 грн. (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець